19. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей.

Популярність монетаристської теорії була найвищою в 1970-х – на початку 80-х. У подальші періоди стали очевидні її недоліки ,неможливість пояснити певні явища і процеси, що впливають на економічний розвиток. Хибним були і практичні рекомендації монетаристів, які зазнали невдачі в США. Через це представниками цієї теорії було переглянуто деякі методологічні підходи і в результаті відокремилося кілька економічних течій. П. Баунінг виділяє 3 групи монетаристів: неокласична, градуалістська, прагматична. Спільними між ними є вираження можливості саморегуляції ринкової економіки і необхідності контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Неокласичний напрямок об’єднує найрадикальніших прихильників монетаризму, до яких належать представники чиказької школи під керівництвом Фрідмена.

Центристські позиції виражають градуалісти. До них відносять англійську школу монетаризму на чолі з Д. Лейдером. Вони вбачають недостатність еластичності цінової структури для регулювання економічних процесів. Тому пропонується ступінчате зниження темпів інфляції. Така політики називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове і стабільне зниження темпів зростання грошової маси в період розвитку інфляції.

Монетаристи – прагматики не вважають за необхідне повне підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу, а боротьби з інфляцією пропонують використовувати фінансові важелі отримання доходу.

Таким чином позиції цього напряму монетаризму наближаються до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею.

Серед сучасних економічних теорій з’явилися і такі нові течії як „сеплай сайд економікс” (економіка пропозиції) та нова класична школа раціональних сподіваннь. Погляди на грошову політику представників цих течій багато в чому збігаються з позиціями нових кейнсіанців. Отже, загальною тенденцією в розвитку кількісної теорії грошей на сучасному етапі є синтез кейнсіанських та неокласичних теорій грошей. Саме він ліг в основу методологічних підходів формування нової системи поглядів на місце і функції грошей в сучасному світі. Успіх кейнсіансько-неокласичного синтезу в значній мірі буде залежати від того , наскільки в ньому знайдуть відображення методологічні підходи згаданих теорій грошей і класичного марксизму, тому ,що всі вони внесли свій доробок у розуміння суті грошей , їх ролі та значення для економічних процесів у різні періоди розвитку людства.

20. Грошово–кредитна політика України в світлі сучасних монетарних теорій.

Перехідний період в історії нашої країни характеризується зміною форм власності , методів господарювання , організації фінансів, виникнення нового типу відносин у всіх сферах економіки. Він передбачає і появу нового типу грошово – кредитної політики. Вона ж , у свою чергу, відображає усі недоліки і досягнення „українського шляху” переходу до ринку.

Перші роки незалежності України характеризувалися підтримкою державного сектора заходами бюджетної та грошово-кредитної політики яка призвела до інфляції. Непослідовність і суперечність економічної політики призвели до того що фактичний розвиток подій в економіці в 1991-1995 р. вийшов з під державного контролю і погіршувався. Грошово-кредитна політика НБУ характеризувалася низькою ефективністю. Замість необхідної на той час політики стримування грошової маси , обмеження кредитної емісії, підвищення облікової ставки та інших заходів грошово-кредитної рестрикції, НБУ проводив експансійну грошово-кредитну політику. Банківські кредити до того періоду були дешевими і привабливими для господарників,

а кредитна діяльність комерційних банків ставала невигідною і зосереджувалася на короткострокових спекулятивних операціях ; мав місце відплив капіталів з країни.

Потрібний був певний період часу, щоб переконатися в неспроможності владних структур виправити становище шляхом грошово-кредитної експансії і переконати всіх у безперспективності „українського шляху” переходу до ринку, що базувався на інфляційній монетарній політиці. Встановлення позитивної процентної ставки було першим успіхом антиінфляційної політики НБУ. Змінювалася і політика рефінансування, почав формуватися механізм кредитних аукціонів. Але той період характерізується виникненням суперечності між антиінфляційним спрямуванням економічної політики на макрорівні та інфляційним характером господарювання на макроекономічному рівні, внаслідок чого посилилася натуралізація зв’язків , продовжувалася платіжна криза та зміцнення тіньової економіки, скорочувалися обсяги виробництва в легальному секторі.

Змінити ситуацію можна було б шляхом прискорення реструктуризації і інтенсифікації виробництва, які в свою чергу , були можливі за умов зміни правової та фінансової ситуації в країні. У зв’язку з цим великі надії покладалися на реформу 1996 р.(грошова реформа) їй передували антиінфляційні заходи НБУ , що створили сприятливі умови для впровадження нової грошової одиниці.

На макрорівні грошова реформа ставила перед собою такі завдання: введення нової грошової одиниці, деномінація з врахування зручності для громадян у обміні на іноземні валюти, збереження пропорцій до долара, досягнення фінансової стабільності.

Якщо перші два завдання вирішилися в день проведення реформи то останнє потребувало більших зусиль і вирішення проблем української економіки в цілому.

Два роки після реформи показали , що грошова-кредитна політика нашої країни в перехідний період не завжди спрямовувалася на ринкові перетворення та врахування положень сучасних монетаристів. Усе це завдало шкоди народному господарству, грошовій системі. Інфляційний процес набирає темпів.

Рекомендації щодо стабілізації економіки через грошово-кредитну політику можуть мати дієвий результат у добре налагоджені й виробничій , фінансовій та банківській сферах при забезпеченні правової та державної політики.