1. Фірма маєекономічний прибуток за умови:

Р > АТС → економічний прибуток

2. Фірма отримує нормальний прибуток.

Р = АТС → нормальний прибуток

3. Фірма буде нести збитки.

Р < АТС → збитки

4. Мінімізації збитків шляхом виробництва АТС > P ≥ AVC

5. P < AVC → банкрутство фірми.

У випадку, якщо середні загальні витрати фірми у короткостроковому періоді будуть перевищувати P0, стратегія фірми буде зводитись до мінімізації збитків.

Особливості економічної стратегії фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді

В довгостроковому періоді ситуація максимізації прибутку зберігатися не може, оскільки вхід до ринку відкрито для усіх, а отриманий прибуток буде стимулювати вступ до нього інших виробників даного виду продукції. В результаті фірма почне втрачати свою частку ринку (крива попиту на її продукцію зсунеться донизу – рис. 10.2).

Рис. 10.2. Беззбитковий стан фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді

Тепер максимізація прибутку буде досягатися при ціні, що дорівнює середнім витратам з нульовим економічним прибутком, тому що вступ до ринку конкурентів відбувається до моменту зведення економічного прибутку до нуля.

Таким чином, у довгостроковому періоді, як і в умовах досконалої конкуренції, фірма опиниться в стані рівноваги, отримуючи тільки нормальний прибуток та забезпечуючи собі таким чином беззбитковість. При цьому буде виконано подвійне рівняння: MR = MC, P =ATC

Але, на відміну від досконалої конкуренції, в умовах монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді продукція не буде виготовлятись з мінімальними середніми загальними витратами, тобто P > ATC min .

На рис. 10.2 лінія попиту має низхідний нахил і торкається кривої середніх витрат зліва від точки її мінімуму. Це означає, що в стані довгострокової рівноваги у монополістичних конкурентів існуватимуть «зайві» виробничі потужності, а продукція, що за таких умов виготовлятиметься, буде обходитись дорожче, ніж стандартна на конкурентному ринку. Площа заштрихованого прямокутника являє собою «плату» суспільства за різноманіття продукції.

Однак навіть це критичне зауваження не дає достатньо підстав для однозначно негативної оцінки монополістичної конкуренції. Справа в тому, що ця ринкова модель націлює фірму на диференціацію свого продукту, змушує її враховувати різноманітність потреб споживачів. Тому дослідження монополістичної конкуренції буде неповним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукає фірму до пошуку нових варіантів задоволення потреб споживачів.

Саме нецінова конкуренція є найпоширенішою формою конкуренції для моделі ринку, що досліджується. Тільки перемога в ній може забезпечити фірмі достатні умови для цінової конкуренції.

Методи нецінової конкуренції можуть бути або пов’язані з удосконаленням продукту, або орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей, наприклад, упаковка товару, його дизайн, способи продажу, послуги і умови, розміщення і доступність тощо. Однак у довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових видів продукції, які втілюють у собі досягнення НТП. Отже, ринок монополістичної конкуренції, на відміну від монополії, створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок.

Досягти тимчасових переваг над конкурентами фірмам на ринку монополістичної конкуренції вдається за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.

Якщо досконалий конкурент не витрачає кошти на реклами тому, що можливий ефект від неї отримають інші, а монополісту реклама не дуже потрібна з-за відсутності потенційних конкурентів, то для монополістичного конкурента реклама – одне з головних знарядь у боротьбі за існування.

Проблеми формування монопольного прибутку в реальних умовах розвитку економіки XX ст. стали об'єктом дослідження багатьох за­хідних економістів. Але принципове значення мали дві роботи: "Теорія монополістичної конкуренції" американ­ського вченого Є. Чемберлена та Д.Робінсон. "Економічна теорія недосконалої конкуренції"

Обидва автори виходять з того, що ринкова ціна складається не при колективних діях учасників ринку, так як неоднорідність товару позбавляє покупця можливості мати повну інформацію про ціни, а фірм-виробників -конкурувати між собою через відсутність вибору більш ефективної діяльності.

Е. Чемберлен стверджував, що суттю монополії є контроль над пропозицією, а значить, і ціною, який досягається посиленням взаємозамінності конкуруючих товарів, тобто диференціацією продукту. Скрізь, де в будь-якій мірі існує диференціація, кожен продавець володіє абсолютною монополією на свій власний продукт, але водночас зазнає конкуренції з боку замінників.

На відміну від Е. Чемберліна, що погоджує монополістичну конкуренціюз однією з характеристик природного стану ринку в рівновазі, Дж.Робінсон бачила в недосконалої конкуренції порушення і втрату нормального рівноважного стану конкурентної господарської системи. У своїй роботі вона приходить до висновку, що «перевага в дійсному світі умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилюється завдяки освіті великих об'єднань, що поглинають багато конкурували між собою фірми, Що сприяє ще більшої несправедливості у розподілі багатства »і дестабілізації соціально-економічних відносин ринкового середовища. В Умовах недосконалого ринку окремі фірми не можуть досягти оптимальних розмірів, функціонують неефективно, і «тому монополіст має можливість не тільки підвищити ціни на свою продукцію, обмежуючи випуск,але також знизити витрати виробництва шляхом вдосконалення організаціївиробництва в галузі ».