2.Дослідить систему національних рахунків як нормативної бази макроекономічного рахівництва. Суть системи та основні методологічні принципи.

Макро- розглядає економіку як єдине ціле, сукупність взаємопов’язаних виробників і споживачів товарів та послуг. Виявлення закономірностей розвитку економіки потребує даних про її стан. Для цього використовуються сукупні економічні показники, або агрегати, які поєднуються в систему національних рахунків (СНР).

СНР – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: ви-ва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Стандартна СНР була розроблена стат. комісією ООН і використовується у країнах світу, починаючи з 1953 р.

Нац. рахунки в Україні розробляються Держкомстатом згідно з СНР ООН з 1993р.

Методологічні принципи СНР:

1) продуктивною вважається будь-яка економ. діяльність, що приносить дохід, незалежно від того, чи має матеріальну форму продукт цієї діяльності;

2), економіка – це безперервний кругообіг ресурсів у товари, доходів – у видатки і знову у доходи;

3) у зрівноваженій економіці всі видатки на в-во дорівнюють доходу від його реалізації, який розпадається на доходи всіх власників факторів в-ва, які використовують його як видатки на купівлю товарів та послуг.

4) використання доданої вартості для максимально точного відбиття результатів функціонування економіки.

СНР потребує агрегування інституційних одиниць, які функціонують в нац. економіці. Вони групуються у п’ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загального державного управління; сектор домашніх господарств; сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Відносини між інституційними одиницями відбивають три групи економічних операцій: з товарами та послугами, розподільчі та фінансові.

СНР поділяється на рахунки внутрішньої економіки (виробництва; утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг; фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок), що складає платіжний баланс країни.

СИТУАЦИЯ ХЗ!!

БИЛЕТ 14

1.Розгляньте систему економічних законів товарного виробництва.

Товарне виробництво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу. Товарне виробництво – така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

• відкрите господарство;

• розподіл праці;

• непрямі зв’язки.

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та технологію,

працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існування. Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: ви-робляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижува-ти витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.

У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилен-ня цін від

вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різ-ними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі то-вари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників.

В економічній науці існує кілька теорій вартості, в тому числі: факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності та інші.

Теорії вартості:

1. Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво

2. Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну

3. Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво

4. Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.

Представники трудової теорії вартості визначили вартість товару за витратами суспільно необхідної праці; теорії граничної корисності – за ступенем корисності речей для споживача.

Закон вартості ЗВ – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

ЗВ відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори – витрати праці та ступінь цінності її для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до ЗВ, припускає еквівалентність 2 факторів. ЗВ діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії ЗВ.