2.Розкрийте сутність виробничої функції з двома змінними факторами. Ізокванта. Гранична норма технічного заміщення.

Подолати обмеженість ситуації, розглянутої вище, можливо в довгостроковому періоді шляхом збільшення обсягу використання капітальних виробничих факторів.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес у довгостроковому періоді, в якому змінюється обсяг використання двох факторів виробництва.

Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 7.2 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту (рис. 7.2).

Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації факторів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта.

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант (рис. 7.3).

Рис. 7.2. Ізокванта Рис. 7.3. Карта ізоквант

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Властивості ізоквант: ізокванта має низхідний (спадний) характер; ізокванта опукла до початку координат; ізокванти, розташовані далі від початку координат, відповідають більшому обсягу випуску продукції; ізокванти не перетинаються; ізокванти не торкаються осей координат; при зростанні використання факторів виробництва ізокванта наближається до відповідної осі координат.Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують показник граничної норми технологічного заміщення (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного фактора в обмін на збільшення кількості споживання іншого фактора на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Можливості взаємозаміщення факторів виробництва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні (рис. 7.4, а), до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання (рис. 7.4, б). : а — з ідеальною взаємозамінністю; б — з фіксованою пропозицією факторів виробництва

3. В економіці спостерігаються такі ситуації: а) ситуація, далекої від стану повної зайнятості, б) ситуація, що наближається до ситуації повної зайнятості, в) стан повної зайнятості…

Ефект мультиплікатор на пряму пов’язаний з наявністю вільних ресурсів та невикористовуваних потужностей. Тому від а) до в) значення мультиплікатора зменьшується поки не зникне.

Спираючись на методи визначення ВВП рівноважного, встановлено, що його величина залежить від Е- запланованих сукупних видатків. Чим більше Е, тим більше ВВП рівноважний. Отже, ми можемо бачити залежність між ВВП та Е, що вимірюється за допомогою мультиплікатора витрат.

Y=I+C. При чому окремы компоненти сукупних витрат мають неоднаковий зв'язок. Існують індуійовані (ті що змінюються в залежності від неалежної змінної) та автономні (ті змінні, що змінюються в даній моделі не залежать від незалежної змінної) витрати. Індуційовані – витрати на С споживання.

Автономні витрати є запланованими, тому , та , то зміну рівноважного ВВП мжна позначити:

, - мультиплікатор витрат. В економічній теорії поняття мультиплікатора витрат вперше було запроваджене англійський економістом Каном (кембриджська школа кейнсіанців) у 1931 році.

- остання формула – приріст рівноважого ВВП

Графічна інтерпретація ефекту мультиплікатору представлена кейнсіанським хрестом. Таким чином, можемо сказати. що у першому випадку (ситуація, далекої від стану повної зайнятості,) ми бачимо збільшення частки споживання споживання - граничної схильності до споживання, що призводить до збільшення мультиплікатора. У такій ситуації мультиплікатор буде найбільшим серед усіх представлених ситуацій. Найменшою величина мультиплікатора буде у третьому випадку – коли буде спостерігатися ситуація повної зайнятості.

AD - На графіку відрізняються три відрізки. І – кейнсіанський відрізок. Економіка виробляє товари та послуги в обсязі, який нижчий за потенційний – це відповідає ситуації 1 – коли ситуація далека від безробіття. Використовуються не всі наявні ресурси - в першу чергу людські ресурси – робоча сила. Зростання обсягу в-ва не супроводжується необхідністю платити більшу ціну за дефіцитні ресурси. Тому фактично не супроводжується збільшенням видатків і не підштовхує загальний рівень цін до зростання.

ІІ - Проміжний або висхідний відрізок показує. Повна зайнятість формується поступово; ресурси в різних галузях вичерпуються неодночасно. Розширення в-ва в деяких галузях потребує залучення ресурсів за вищою ціною. Зростання питомих витрат змушує підприємців підвищувати ціни на товари з метою збереження рівня прибутковості в-ва – друга ситуація.

ІІІ  вертикальний або класичний. Економіка використовує всі наявні в даний момент ресурси і виробляє ВВП на потенційно можливому рівні. Як наслідок – загальний рівень в-ва не зростає, а загальний рівень цін підвищується. Це відповідє ситуації повної зайнятості або ситуації під номером 3.

БИЛЕТ 11