Німецький націонал-соціалізм

НСДАП- націонал-соціалістська німецька робітнича партія була створена 1919 р. Вперше німецькі фашисти зробили спробу захопити владу, організувавши антиурядовий путч в Мюнхені у листопаді 1923 р. Гітлер опинився у в'язниці, де і було створено «Майн кампф» - майже безсистемний виклад поглядів фашистського фюрера на такі далекі питання, як політика і освіта, культура і сім'я, війна і мир тощо. У своїй пропагандистській діяльності НСДАП обіцяла робітникам роботу і високу платню, селянам- землю, дрібним торгівцям- закриття універмагів тощо. Одночасно створювалися штурмові загони («коричневосорочечників») для розгону комуністичних і соці-ал-демократичних виступів і демонстрацій, погрому лівих клубів і редакцій газет.

Коли в 1929-1933 pp. капіталістичний світ охопила криза, в Німеч­чині випуск промислової продукції упав майже наполовину, безробіт­ними стали 9 млн чоловік. Відбувається радикалізація німецького су­спільства. Послаблюється вплив центру і, навпаки, зміцнюють свої позиції комуністи і фашисти. Так, КПН отримала на виборах 1928 р. 3,2 млн голосів, у 1930 р. 4,5 млн (77 місць у парламенті), а в листопаді 1932 p.- уже 6 млн.

Ще більше вражаючими були успіхи фашистів. У 1930 р. вони зі­брали увосьмеро (!) більше голосів, ніж у 1928 р. У липні 1932 р. НСДАП отримала 13 млн голосів, однак уже на листопадових виборах того ж року - лише 11 млн. Дався взнаки брак коштів. Партійна пропаганда надто захопилася соціальною демагогією, і банкіри та ка­піталісти відмовилися фінансувати партію. Гітлер був змушений рі­шучими кроками вгамувати ліве крило своєї партії, найбільш ради­кальні пропагандистські гасла були зняті. Вдалося добитися порозу­міння з генералітетом - фашисти пообіцяли, що штурмові загони не будуть влиті в армію (рейхсвер офіційно налічував 100 тис. чоловік, «влиття» коричневих банд у налагоджений армійський механізм означало б загибель професійної армії).

Стан здоров'я престарілого президента Гінденбурга викликав по­боювання у банкірів та промисловців. Президент, який у Першій сві­товій війні дослужився до фельдмаршала, відмовився мати справу з «єфрейтором»: «Я можу дати цьому пану роботу на пошті, хай на­клеює марки»,- жартував Гінденбург, натякаючи на язик Гітлера. Од­нак після наради німецької фінансової еліти на віллі банкіра Шредера, ставку було зроблено саме на Гітлера. Президенту через його сина натякнули, що може розгорітися скандал навколо його поміщицьких маєтків (порушення податкового законодавства, інші зловживання), і Гінденбург здався. 30 січня 1933 р. президент надав Гітлеру повнова­ження рейхсканцлера.

Прихід фашистів до влади пояснюється такими причинами:

1. Фашисти зуміли переконати широкі верстви населення у тому, що саме вони можуть віднайти вихід з найглибшої кризи.

2. Робітничий клас був розколотий - з вини Сталіна і Комінтерну соціал-демократія була оголошена «лівим крилом фашизму», найза-пеклішим ворогом комуністів.

3. Монополістична буржуазія в пошуках виходу з кризи відмови­лась від демократичних засад Веймарської республіки і зробила став­ку на диктатуру сильної руки.

27 лютого 1933 р. фашисти зорганізували провокацію з підпалом рейхстагу. Комуністів було звинувачено у тому, що вони з метою на­ближення початку соціалістичної революції сіють напругу в суспільст­ві методами терору, зокрема підпалу найважливіших урядових установ. 28 лютого видано два президентських декрети: «На захист народу і держави» (скасування свободи слова, друку і зібрань) та «На захист німецького народу» (надання необмежених повноважень поліції). В березні одночасно із забороненою КПН країною прокотилася хвиля єврейських погромів. 2-3 травня 1933 р. розпущені усі профспілки і конфісковано їхнє майно. Натомість було створено фашистський Німецький робітничий союз (ДАФ), який налічував 8 млн членів у 1933 р. і 22 млн у 1939-му.

10 травня побачило світ розпорядження про конфіскацію усього майна соціал-демократичної партії та її газет, а 22 червня виданий декрет про загальну заборону діяльності цієї впливової лівої партії. У червні - липні 1933 р. Гітлер вимусив керівництво усіх буржуазних партій як ліберального, так і консервативного напрямів оголосити про «добровільний саморозпуск». 14 липня гітлерівський уряд видав закон, що забороняв існування будь-якої партії, крім нацистської. «Наці-онал-соціалістична німецька робітнича партія виступає єдиною полі­тичною партією в Німеччині. Кожний, хто спробує зберегти організа­ційну структуру іншої політичної партії чи створити нову політичну партію, підлягає покаранню примусовою працею до трьох років або тюремним ув'язненням від шести місяців до трьох років, якщо його дії не тягнуть за собою більш серйозне покарання у відповідності з іншими законами».

1 грудня 1933 р. нацистський кабінет видав закон про зрощення НСДАП з державою: «Після перемоги націонал-соціалістичної рево­люції НСДАП виступає носієм ідеї держави і невіддільна від держави, устрій її буде частиною народного права, а організація її буде ви­значатися волею фюрера». Як пізніше заявив Гітлер: «Партія стала державною». На кінець 1934 р. у верхівці держапарату 60,7% стано­вили нацисти, а у інших його ланках - від 60 до 80%.

Німеччина швидко переросла в унітарну централізовану державу. За 1933-1934 pp. було видано понад 230 законів і декретів. 31.03.1933 р. був утверджений «Тимчасовий закон про уніфікацію в землях», за яким ландтаги позбавлялися контролю над провінційними урядами, рівно як рейхстаг над імперським кабінетом. За тим же принципом були переформовані міські і сільські місцеві органи.

Вже 7 квітня 1933 р. вийшов закон «Про уніфікацію земель з рей­хом». В кожну землю призначався намісник - штатгальтер. Останній отримав право скасовувати і затверджувати місцеві закони; звільняти і призначати усю адміністрацію земель, включаючи їхні уряди. Штат­гальтер стежив за неухильним виконанням імперських законів і роз­поряджень рейхсканцлера. 30.01.1934 р. закон «Про перебудову імпе­рії» розпустив і ліквідував усі виборні органи земель, включаючи ландтаги. Кордони провінцій стали чисто адміністративними і більше не охороняли суверенітету цих земель.

30 червня 1934 р. Гітлер провів т. зв. «Ніч довгих ножів». Була зни­щена верхівка штурмових загонів і її провідник Рем. Після цього «ко-ричневосорочечники» були швидко зведені до рангу чогось на зразок радянських добровільних народних дружин, втративши значення само­стійної військової і політичної сили. Натомість незмірно зросла роль «охоронних загонів» (СС), куратором яких був призначений Гіммлер. У 1933 р. СС налічували 165 тис. чоловік, у 1939 р.- 260 тис. Це була своєрідна расова еліта- зі 100 кандидатів утверджувалося не більше 10-15, при тому, що вимагався зріст понад 180 см, усі ознаки арійської раси (колір очей і волосся, форма черепа тощо), а кандидатура дружин СС-івців утверджувалася особисто рейхсфюрером Гіммлером. Пізніше, під час другої світової війни, для есесівців влаштовували спеціальні будинки побачень, де расово чисті німки вперше і востаннє бачили майбутніх батьків своїх дітей. Новонароджених брала на своє виховання держава.

26 квітня 1933 р. було створено гестапо- таємна політична поліція. З листопада 1933 р. гестапо безпосередньо підлягало Герінгу, а з 1936 р.- Г. Мюллеру, колишньому шефу баварської поліції. Цікаво, що до 1933 р. Мюллер «ловив» нацистів і комуністів, не роблячи особливого розбору між ними, а членом НСДАП став лише у 1939 p., причому автоматично, оскільки органи держбезпеки були включені в СС - дочірню організацію НСДАП.

СД- есесівська служба безпеки будується як надтаємна шпигун­ська організація для слідкування за ворогами партії в її рядах та поза ними. 9 червня 1934 р. легалізована як «єдина служба політичної ін­формації і захисту партії», тобто розвідки і контррозвідки НСДАП. Керівником СД до 1942 р. був Гейдріх, далі - Кальтенбруннер. СД шпигувала навіть за найбільш високопоставленими нацистами, не кажучи вже про рядових членів партії і безпартійних. Разом з нештат­ними агентами СД налічувала до 100 тис. чоловік.

26 червня 1936 р. в рамках ЗІПО (поліції безпеки) об'єднувалися КРІПО (кримінальна поліція) та гестапо. Чисельність гестапо стано­вила 15-16 тисяч чоловік, потім 50 тисяч. КРІПО налічувала 15 тисяч чоловік У 1939 р. було створено єдину РСХА, яка об'єднала усі ка­ральні служби від СД до гестапо. Для розправи з противниками ре­жиму були організовані концентраційні табори. Влітку 1933 р. при­близно в 60 таборах утримувалися 35^40 тис. ув'язнених. Першими великими таборами були Дахау біля Мюнхена, Бухенвальд під Вей­маром та Заксенхаузен на північному заході. У роки Другої світової війни число таборів лічилося на сотні і тисячі, а число ув'язнених -мільйонами (знищено в концтаборах 11 млн чоловік). Особливо по­страждали євреї, яких було винищено близько 6 млн чоловік.

На вершині державного апарату стояв фюрер. Після смерті Гінден-бурга у серпні 1934 р. посаду президента було анульовано, а його пов­новаження передано фюреру. З того ж року кожен державний службо­вець приносив присягу: «Я клянуся, що буду відданим і буду підкоря­тися фюреру Німецької імперії та німецького народу Адольфу Гітлеру і буду виконувати свої обов'язки добросовісно і самовіддано».

Клятва есесівців звучала так: «Я клянуся тобі, Адольфе Гітлер, фю­рере і рейхсканцлере, у вірності і хоробрості. Я клянуся повинуватися до смерті тобі і тим, кого ти призначив для того, щоб командувати мною». Партійна клятва члена НСДАП: «Я клянуся у непорушній вірності Адольфу Гітлеру, я клянуся беззаперечно підкорятися йому і тим керівникам, котрих він обере для мене». Ця присяга приймалася щорічно.

Присягу на вірність Гітлеру разом з членами НСДАП приносили члени її дочірніх організацій - СД, молодіжні, жіночі та ін. Практично усе самодіяльне населення Німеччини проходило через цю процедуру. Як стверджував Г. Герінг: «Воля фюрера і закон - суть одне й те ж». Уже 24 березня 1933 р. був прийнятий закон, який дозволив імперському уряду без згоди парламенту видавати акти, що «ухиляю­ться від конституції». Після цього Веймарська конституція зберігалася формально, але фактично перестала діяти. Рейхстаг збирався лише для парадних демонстрацій. Фюрер мав перебувати у своїй ролі по-життєво і міг призначати свого наступника. В його руках зосередилася влада колишнього президента і канцлера, до того ж він отримав ряд повноважень, що раніше належали рейхстагу.

Вибори до рейхстагу стали фікцією. Виборчі бюлетені нумерува­лися й у них було вміщено прізвище лише одного урядового кандида­та. Деякий час влаштовувалися «народні плебісцити» (листопад 1933, серпень 1934 pp.), причому відмова узяти участь у цій пародії на на­родне волевиявлення тягнула за собою оголошення «ворогом народу». Рейхстаг, усі депутати якого приносили присягу на вірність фюреру, став по суті не органом законотворення, а своєрідною масовкою -аудиторією, де Гітлер виголошував свої найважливіші промови, як наприклад, 31 серпня 1939 р. напередодні нападу на Польщу і початку Другої світової війни.

Партійні чиновники посідали вищі щаблі державного апарату. Гіммлер був начальником усієї поліції, Геббельс - міністром пропаганди, Герінг - прем'єр-міністром Пруссії, уповноваженим по виконанню 4-річ-ного плану, командуючим військово-повітряними силами. Уповноважені партії - лейтери були у кожній установі. За місцем проживання нагляд за громадянами здійснював блоклейтер («блок» - це 40-60 сімей).

За безпосередньої участі імперського об'єднання німецької проми­словості, очолюваного Круппом, було підготовлено закон від 27 лю­того 1934 р. про заснування загальної імперської палати, яка стояла над 7-ма господарськими групами, ті в свою чергу об'єднували 23 гос­подарських палати, що підпорядковували собі 170 галузевих і терито­ріальних палат. З допомогою цього громіздкого механізму міністр економіки керував народним господарством. Дрібні підприємства під­лягали примусовому картелюванню. Підприємства з капіталом менше 100 тис. марок ліквідовувалися, нові могли утворюватися з капіталом не менше 500 тис. 20 січня та 1 жовтня 1934 р. були видані закони по регулюванню праці. Замість фабрично-заводських комітетів були створені інститути довірених. У червні 1935 р. була введена трудова повинність, а в грудні 1938 р. вона також поширювалась на жінок. І це в країні, де в роки кризи 1929-1932 pp. налічувалось 9 млн безробітних. На перших порах Гітлер знайшов вихід у суспільних роботах для безробітних. Реальна зарплата в 1935 р. упала до 70% від рівня 1932 p., а середня тривалість робочого дня зросла до 10- 12 годин. Що стосується капіталістів, то експорт капіталу був заборонений під страхом смерт­ної кари.

Спеціальний закон зобов'язував увесь прибуток понад 6% капіталу вкладати в облігації державної позики або реінвестувати у виробницт­во. Так, у 1938 р. між акціонерами було розподілено 1,2 млрд марок прибутку. А у виробництво того ж року було вкладено 5 млрд, тобто в ЗО (!) раз більше, ніж у 1932 р. Гроші йшли на збільшення капіталу і, відповідно, тих 6%, що їх можна було безконтрольно тратити у на­ступні роки. За період 1933-1939 pp. прибутки Круппа зросли у 3,2 рази, Фарбен-індустрі - в 7,5 рази, Стального тресту за 1934-1937 pp.-у 3,1 раза.

Робітникам перепадали крихти. Норму виробітку і оплати господар підприємства встановлював сам. З 1933 р. для робітників вводилося «державне професійне змагання», переможці якого зустрічалися з фюрером і отримували путівки на безплатний круїз. Щорічно наци­стський уряд оголошував про дотації 15-20 млн марок на путівки для робітників, що продавалися нижче від собівартості. Цікаво, що в на­цистській Німеччині щорічно святкувалося 1 травня. Саме тоді було проголошено програму створення «народного автомобіля» - фолькс­вагена, купити який міг нібито кожний робітник, відкладаючи 10 років по 5 марок щотижнево.

З якою метою було створено цю поліцейську державу? Гітлерівсь­ка пропаганда кричала про те, що в результаті світової єврейської змови Німеччина нібито зазнала поразки у світовій війні. А «ножа в спину» німецькій армії, що перебувала на чужій території в листопаді 1918 р., встромили соціал-демократи. Гітлер закликав ліквідувати ди­ктат, застосований до Німеччини на Версальській конференції, повер­нути німцям «честь і достоїнство». У галузі міжнародних відносин гіт­лерівський режим відверто топтав усі міжнародно-правові норми.

16 березня 1935 р. було проголошено фактичну відмову від вико­нання Версальського договору, за яким армія Німеччини не повинна перевищувати 100 тис. чоловік. Відновлювалась загальна військова повинність, планувалося створити 36 піхотних дивізій (чисельність німецької дивізії того часу 20 тис. чоловік), об'єднаних в 12 армійських корпусів.

У 1933-1934 бюджетному році на військові цілі було затрачено усього 750 млн марок, а уже до лютого 1938 р. на озброєння пішло понад 56 млрд марок, тобто військові витрати щороку зростали у гео­метричній прогресії.

1 березня 1936 р. німецькі війська були в односторонньому порядку введені в Рейнську демілітаризовану зону. 5 листопада 1937 р. Гіт-лер виступив перед генералітетом з планом створення «нового порядку в Європі». Гітлер, не вагаючись, порушував норми міжнародного права при здійсненні аншлюса Австрії, при розчленуванні Чехосло-ваччини, при закулісному розподілі на сфери впливу Східної Європи в радянсько-нацистському пакті Ріббентропа - Молотова, при порушенні пакту з СРСР про ненапад 22 червня 1941 р. тощо. Для цієї держави існували не норми міжнародного права, а міркування доцільності.

Цікаво, що усі свої «сюрпризи» для західних держав Гітлер при­значав на п'ятницю («уїк-енд», поки зберуться міністри, танки уже будуть далеко), а на СРСР напав у неділю - вихідний день.