Тема 12

Французька буржуазна революція.

Утворення буржуазної держави

У франції

Французька буржуазна революція не випадково дістала назву «Вели­кої». Саме вона докорінно змінила тогочасний світ, перш за усе європей­ський, причому не лише у розумінні висунутих нею ідей, а й на практиці. На багнетах армії Наполеона у Європу були принесені основи бур­жуазного державного устрою та законодавства. Ліквідовувалися залишки феодалізму: станова юстиція, кріпосна залежність селян і панщина, церковна десятина, інквізиція тощо.

Події 1789-1799 pp. ще раз переконують у тому, що найстрашніша з усіх можливих війн - громадянська. На основі досвіду французької революції був зроблений ще один парадоксальний висновок: «Кожна революція пожирає своїх дітей» - у тому розумінні, що, розправившись із спільним ворогом, революціонери розпочинають боротьбу за владу уже у власному середовищі, даючи постійну роботу для гільйотини.

«Декларація прав людини і громадянина», прийнята 26 серпня 1789 р. французькими Установчими зборами, стала ніби своєрідним програм­ним документом нового суспільства, однаково застосовним як для самої Франції, так і для інших країн світу. Нова державна доба породжувала й нове право - з його ідеєю рівності громадян перед законом та принциповими положеннями співрозмірності злочину і покарання, презумпції невинуватості, відмови від «уявних» злочинів (чаклунство) тощо.

Початок буржуазної революції. Декларація прав людини

Населення Франції в другій пол. XVIII ст. становило 26 млн чоло­вік. З них лише 270 тис, тобто трохи більше 1%, належало до приві­лейованого класу - 140 тис. дворян і 130 тис. священиків, 3 10 фран­цузів 9 голодували, населення було обкладене 7 тис. загальнодержавних та місцевих податків і повинностей. Літо 1788 р. було неврожайним, а наступна зима дуже суворою. Повсюди спалахували селянські виступи. І буржуазія, і селянство, і плебейство не хотіли і не могли миритися з феодально-абсолютистською монархією. Банкрутство державної казни, розорюваної колосальними тратами двору та перших двох станів (дворянства і духовенства), призвело до гострої фінансової кризи. У монархії не було грошей на найневідкладніші витрати. Після ряду невдалих спроб відшукати кошти король був змушений скликати Генеральні штати - представництво трьох станів, що не збиралося уже 175 років. Число делегатів від перших двох станів ста­новило по 300 чол., від третього стану - 600 чол., але оскільки кожний стан традиційно збирався окремо і мав по одному голосу, це по­двоєння вирішальної ролі відігравати не могло. 17 червня після три­валих, але пустопорожніх дебатів щодо процедури, третій стан проголосив себе Національними зборами. Пізніше до них приєдна­лись ліберальні представники дворянства і духовенства. Було схвале­но рішення про ануляцію імперативних мандатів. Депутат надалі діє не від імені округу, а від імені усього народу. Стверджувалося також, що король може збирати податки лише з відома Національних зборів. Людовік XVI спробував 20 червня закрити Національні збори, але депутати відновили свої засідання у залі для гри в м'яч. Тут вони склали урочисту присягу не допустити зриву роботи Національних зборів, доки не буде прийнята Конституція.

9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установ­чими зборами, тобто органом, який має утвердити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. Король починає стягувати до Парижа і до Версаля вірні війська. 12 липня він звільняє міністра Неккера, який мав репутацію єдиного прихильника реформ в уряді. 13 липня народ оволодів містом, захопив арсенали. 14 липня повсталі захопили 8 башт фортеці-в'язниці Бастилії. Комендант був убитий і гарнізон здався. Падіння Бастилії стало сигналом для французької провінції - всюди народ виганяв стару королівську адміністрацію, обирав нові муніципалітети і створював збройну силу революції - Національну гвардію. По всій країні прокотилися селянські повстання, селянство практично припинило платити податки. Відбиттям цього початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 р.

Декларації передував не менш важливий документ, прийнятий 5 серпня - «Про знищення феодальних прав і привілеїв». Цим актом скасовувалась церковна десятина та особисті повинності селян (піша і кінна панщина, мито із забою худоби, обов'язкове користування пан­ським млином тощо). Однак землю селяни могли отримати лише за викуп, одноразово сплативши 30-кратну вартість попереднього річного грошового внеску. Ця ж ідея - особистої свободи при недоторканності самих основ приватної власності - була наріжним каменем і у «Декларації прав людини і громадянина». Документ складався з 17 статей; уже перша проголошувала: «Люди народжуються і залишаються вільними та рівними у правах...» Стаття 2 стверджу­вала: «Мета кожного державного союзу полягає в забезпеченні при­родних та невід'ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гніту». Стаття 4 розкривала суть поняття свободи: «Свобода полягає в можливості робити усе, що не приносить шкоди іншому». В Декларації викладалися гарантії прав свободи і основи буржуазної законності: нема злочину - нема покарання (ст. 7), пре­зумпція невинуватості (ст. 9), нема покарання, непередбаченого зако­ном (ст. 8), принцип співрозмірності злочину і покарання тощо. Стаття 2 надавала свободу слова.

Загалом же Декларація стверджувала рівність людей перед зако­ном, суверенітет нації, виключне право народу на створення законів, відповідальність і підзвітність посадових осіб, принцип поділу властей (законодавча, виконавча, судова), рівномірне (відповідно до майнового становища громадян) обкладання податками. Заключна 17 стаття проголошувала священність і недоторканність приватної власності.

На той час «Декларація прав» стала в цілому документом великого революційного значення. Знаменна триєдина формула «Свобода, рівність, братерство» громовим відлунням прокотилося світом. Вона сповіщала: царству феодально-абсолютистської монархії підходить кінець.