Тема 9 феодальна держава і право західних слов'ян

Як відомо, Україна належить до числа східноєвропейських народів. Проте, становлення і розвиток її державно-правових інститутів проходив під значним впливом сусідніх західнослов'янських народів, зокрема польського. Польща становить неабиякий інтерес і з огляду на те, що у минулому ця країна мала не 1-2 відсотки дворян від загальної чисель­ності населення, як це було практично в усіх європейських країнах, а усі 10-12 відсотків шляхти. Саме цим пояснюється не лише територіальний зріст Польщі у XIII—XVII ст., а й її внутрішня слабкість - речі, які, здавалось би, не можуть поєднуватися. Розвиток держави пішов шляхом т. зв. шляхетської демократії. Прошарок шляхти успішно боровся проти королівської влади, безперервно розширюючи межі «злотої вольносці».

Серед сучасних політологічних концепцій значне місце посідають різноманітні теорії «еліти», що їх апологети намагаються протиставити «чистій» демократії. З українських авторів досить згадати В. Липинського чи Д. Донцова. Історія т. зв. Першої Речі Посполитої (до другої пол. XVIII ст.) може служити ніби своєрідною відповіддю цим концепціям.

Поморські та полабські слов'яни -найзахідніша гілка слов'янства

На схід від германських племен жили численні слов'янські племе­на. Вони поділялися на три групи: західні, східні та південні слов'яни. Західні слов'яни займали території у басейнах рік Вісли, Одера та Ельби. На верхній Ельбі жили чеські і моравські племена, на Віслі та Одері - польські, на південному березі Балтійського моря - поморські. Саме слов'янами були засновані такі міста, як Щецин, Колобжег, Любек, Магдебург. Околиці сучасного Берліна населяли слов'янські племена стодорян. Подібно до германців, західні слов'яни перейшли від родового ладу безпосередньо до феодалізму, проминувши рабовласницький лад.

Утворення класів та держави у них відбулося дещо пізніше, ніж у германців. Так, перші ознаки появи класів у західних слов'ян припа­дають на VI ст. На час розкладу родового ладу питання управління зосереджувалися в руках народних зборів, в діяльності яких брали участь усі вільні общинники-смерди. Як і германські племена, західні слов'яни знали звичай кровної помсти. Подібним було і те, що усе доросле чоловіче населення носило зброю і брало участь в народному ополченні. Поморські слов'яни першими зазнали тиску германських племен, що, в свою чергу, зумовило потребу у створенні власної дер­жави. Племені бодричів вдалося установити міцну княжу владу з діє­вою адміністрацією та налагодженою податковою системою. Най­довше на додержавній стадії перебували лютичі. Князівська влада тут не лише не змогла утвердити себе, але й була ліквідована у X ст. Окремі поморські племена встигли сформувати майнову аристократію -купців, «десятників», були у них і раби. Обордистська держава бал­тійських слов'ян загинула в 1160 p., коли саксонський герцог Лев під­корив бодричів і захопив Помор'я. На середину XII ст. припадає і за­гибель решти невеличких держав поморських і полабських слов'ян під ударами німецьких колонізаторів.

Сьогодні на території сучасної Німеччини продовжують проживати нащадки колонізованих західних слов'ян. Так, за переписами 70-х років у НДР проживало близько 50 тис. лужицьких сербів. Після Другої світової війни за підтримки СРСР прорадянському уряду Польщі вдалося повернути т. зв. «земє одзисканє» - частину слов'янської території, захоплену в ході німецького «дранг нах остен», починаючи з XI ст. Ці території були силою очищені від німецького населення, яке у примусовому порядку виселили до НДР та ФРН.

Кількома роками пізніше в ході сумнозвісної операції «Вісла» українців з східних теренів Польщі масово виселяли на захід країни. Так прокомуністичний уряд Польщі вирішував дві важливі для себе проблеми: боротьбу з УПА у «закерзонському краї» та слов'янізацію новопридбаних територій. Остання ставила за мету запобігти можли­вим у близькому майбутньому спробам післявоєнної Німеччини пре­тендувати на території, що відійшли до Польщі у 1945 р.