Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
konsp.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
06.11.2018
Размер:
393.22 Кб
Скачать

2. Види виробничих витрат.

Витрати виробництва (TC) поділяють на постійні і змінні. Постійні витати (TFC) – це витрати, величина яких не залежить від обсягу випуску продукції. Їх прикладом є орендна плата, страхові внески, утримання управлінського персоналу, видатки на охорону тощо. Постійні витрати здійснюють навіть тоді, коли продукцію взагалі не виготовляють.

Змінні витрати (TVC) – це витрати, величина яких залежить від обсягу випуску продукції. Це витрати на сировину, матеріали, з/п робітників, пальне та ін. Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність. Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа – граничні витрати.

Граничні витрати (MC) – це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Вони розраховуються як відношення приросту валових витрат (∆TC) до приросту продукції (∆Q):

MC = ∆TC / ∆Q.

Середні витрати (ATC) – це витрати на одиницю випуску продукції. Вони розраховуються як відношення валових витрат (TC) до кількості виробленої продукції (Q):

ATC = TC / Q.

Розрізняють також середні постійні (AFC) та середні змінні витрати (AVC), що мають аналогічний розрахунок:

AFC = TFC / Q,

AVC = TVC / Q.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

3. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна.

Різні школи політичної економії мали власне бачення співвідношення вартості і ціни товару. Послідовники класичного вчення вважали ціну товару грошовою формою вираження його вартості, а вартість – уречевленою в товарі суспільною працею. Розвиваючи цю думку К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника. Економіст стверджував, що капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості, яка створюється найманим робітником понад вартість його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва.

Згідно теорії витрат виробництва витрати виробництва визначаються як сума витрат на засоби виробництва й оплату парці і є основою цінності, а відповідно і основою ціни товару.

Згідно теорії трьох факторів виробництва у процесі виробництва товарів і формування вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює з/п, капітал – прибуток (процент), земля – ренту.

Згідно теорії корисності вартість і ціна виробництва блага визначається не виробником, а споживачем на основі суб‘єктивних уподобань. Виходячи з неокласичної теорії вартості вартість і ціна визначаються попитом і пропозицією. На основі їх взаємодії формується рівноважна ціна, яка може змінюватись під впливом багатьох факторів, що діють як з боку попиту, так і з боку пропозиції.

Основними функціями ціни є облікова, регулююча та стимулююча. Облікова функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної корисної праці. В цьому випадку її використовують для порівняння різних статей витрат, джерел сировини, матеріалів тощо. Регулююча функція ціни забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін. Стимулююча функція ціни полягає у тиску ринкових цін на підприємців через механізм конкуренції, що спонукає їх до впровадження нової техніки, більш досконалих форм і методів організації виробництва, до підвищення кваліфікації працівників тощо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]