1. Причини виникнення та сутність капіталу.

Термін «капітал» (в перекладі з латинської – «головний») вперше з‘явився у ХІІ–ХІІІ ст. В цей період капіталом називали засоби, склади товарів, суми грошей, гроші, що позичені під процент. Згодом термін вживається в більш вузькому значенні: грошове багатство виробника або купця. В епоху Середньовіччя категорію «капітал» тісно пов‘язували з грошима, як найзагальнішою формою суспільного багатства. Найбільш розповсюдженими формами капіталу були торговельний і лихварський капітал, що діяли у сфері обігу. Проте не всі гроші є капіталом. Механізм перетворення грошей у капітал передбачає, що гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для одержання грошової суми більшої, ніж первісно вкладена. Звідси утворюється формула руху капіталу: Г – Т – Г', де Г' = Г + ∆Г, а ∆Г – це приріст грошей над первісною сумою. Таким чином, первісно авансована вартість грошей не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ∆Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

Важливе значення мала поява поряд з грошовим капіталом продуктивного капіталу (технічного), що є основою сфери виробництва і означає перетворення в капітал засобів виробництва та засобів до життя. В цей період відбувається процес первісного нагромадження капіталу і утверджується капіталістичний спосіб виробництва, основу якого становить розвиток товарного виробництва. З середини ХVІІ ст. з‘являється поняття «капіталіст», що означає «власник капіталу».

Умовами, за яких функціонує категорія капітал, є: 1) високо розвинуті товарне виробництво, обіг і ринок; 2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку; 3) зосередження в частини господарюючих суб‘єктів значної кількості засобів виробництва та грошових ресурсів; 4) наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися на роботу.

2. Альтернативні теорії капіталу.

В економічній літературі існують різня визначення капіталу. Першу спробу з‘ясувати сутність капіталу зробив Арістотель. Він ввів термін «хремастика», що походить від слова «хрема» – майно, володіння. Під хремастикою Арістотель розумів «мистецтво наживати багатство» за допомогою великих торговельних та лихварських угод.

Класики політичної економії ототожнювали капітал із нагромадженою працею, запасами (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей та ін.), виокремили в капіталі лише речовий зміст, тобто певну суму матеріальних благ. Недолік класиків щодо трактування капіталу лише з позиції речових матеріальних благ виправив К. Маркс. Він розглядав капітал через поєднання його речового змісту та його суспільної форми, визначав капітал як категорію, яка походить від поняття вартості. На його думку капітал – це самозростаюча вартість, що примножується в процесі виробництва.

Серед сучасних економістів також не існує єдиної думки щодо визначення сутності капіталу. Переважна більшість сучасних економістів спирається на трактування капіталу представниками класичної школи. Проте вони значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці, певних благ у з‘ясуванні сутності капіталу. До них відносять дороги, мости, комп‘ютери, споруди тощо. Також в сучасній економічній літературі отримання доходу пов‘язується не лише із традиційними факторами виробництва, а й із особистим, людським фактором, до якого належать знання, навички, енергія людей. Крім того, деякі сучасні науковці досліджуючи поняття капітал, звужують його зміст і ототожнюють капітал із грошима, фінансовими ресурсами.

Таким чином, сучасна політична економія, поєднуючи існуючі вчення про капітал, визначає його як сукупність різнорідних і відтворювальних ресурсів, використання яких у виробничому процесі дозволяє збільшувати продуктивність людської праці. Капітал складається з майна, обладнання, грошей, цінних паперів тощо. Всі ці різнорідні ресурси набувають економічного змісту завдяки доходу, який отримує їх власник.