4. Державне регулювання суспільного відтворення.

Державне регулювання суспільного відтворення здійснюється через реалізацію економічної політики держави, що складається з: 1) бюджетно-податкової політики; 2) грошово-кредитної політики; 3) політики в сфері зовнішньоекономічної діяльності; 4) соціальної політики; 5) структурної політики.

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика – це політика формування доходів і витрат держави. Основним фінансовим документом держави є бюджет, який складається з двох частин: доходів, що формуються в основному з податкових платежів, та видатків. Перевищення видаткової частини бюджету над доходною називають бюджетним дефіцитом, а перевищення доходної частини над видатковою називається бюджетним профіцитом. Знижуючи та підвищуючи ставки податків держава регулює ділову активність суб‘єктів господарювання та впливає на суспільне відтворення.

Метою грошово-кредитної (монетарної) політики є стабільність національної грошової одиниці та недопущення інфляційних коливань. Її реалізація є функцією центрального банку. Він здійснює управління інструментами грошово-кредитного регулювання, результатом якого є безпосередній вплив на економічну активність суб‘єктів господарювання та процеси відтворення в економіці. Невисокий рівень процентних ставок та низький рівень норми резервування для комерційних банків прискорюють зростання національної економіки.

Зовнішньоекономічна політика здійснюється засобами тарифного (величина імпортного та експортного мита) і нетарифного регулювання (квотування, ліцензування, експортні субсидії, компенсаційне імпортне мито, антидемпінгові заходи, економічні санкції, торговельне ембарго). Вірно обрана стратегія зовнішньоекономічної діяльності та розумна політика протекціонізму сприятимуть розширеному відтворенню економіки держави.

Соціальна політика держави реалізується шляхом впровадження програм соціального захисту населення, підтримки належного рівня зайнятості, пенсійного забезпечення, надання соціальної допомоги різним верствам населення тощо. Змінюючи розмір соціальних видатків держава впливає на економічну активність населення.

Забезпечення ефективного функціонування економіки за допомогою структурної політики держави полягає в створенні і підтримці збалансованої економічної системи, що можливе за умов дотримання раціональності та доцільності в структурі національної економіки, за умов відсутності превалювання енергомістких виробництв і підприємств військово-промислового комплексу при недостатньому розвитку сільського господарства, легкої промисловості тощо.

Тема 15 сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

План

1. Формування і розвиток соціально-економічних систем.

2. Сутність, передумови виникнення та моделі змішаної економічної системи.

3. Особливості розвитку перехідних економік.

1. Формування і розвиток соціально-економічних систем.

Соціально-економічна система являє собою певний суспільний уклад, що через систему економічних відносин визначеного типу, утворює суспільну форму виробництва та господарювання.

Соціально-економічні системи поділяють на: 1) капіталістичні економічні системи, де пануючими є приватний тип власності на фактори виробництва та ринкове регулювання економічних процесів; 2) соціалістичні економічні системи, для яких притаманні державна власність та адміністративне регулювання економічних процесів; 3) змішані економічні системи, в яких відбувається поєднання приватної і державної власності з одночасним застосуванням елементів ринкового і адміністративного регулювання.

Капіталістична економічна система виникла у ХVІ ст. в період первісного нагромадження капіталу. На першій стадії утворилась капіталістична система вільної конкуренції, яка згодом трансформувалась в економічну систему монополістичного капіталізму. Капіталізм вільної конкуренції – це економічний лад, що характеризується наступними ознаками: 1) приватна власність на засоби виробництва; 2) система найманої праці; 3) свобода підприємництва і вибору; 4) ринкова система та вільна (досконала) конкуренція; 5) визначний стимул діяльності – прибуток. Монополістичний капіталізм – це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали між собою різного роду угоди, і займають панівне становище в економіці та на ринках недосконалої конкуренції. Головна роль в системі монополістичного капіталізму належить монополіям та олігополіям. Монополія – це ринок, на якому кількість продавців (підприємців) така незначна, що кожен продавець може впливати на загальну пропозицію і ціну товару. Олігополія – характеризує таку ситуацію в умовах недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється невеликою кількістю виробників.

Економічна система соціалізму – це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування. Основними ознаками соціалістичної економічної системи є: 1) панування суспільної державної власності; 2) відносини адміністративної залежності, в межах який підприємства позбавлені самостійного вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо; 3) надмірна централізація суспільного виробництва, недостатній рівень владних повноважень на місцевому рівні; 4) жорстка залежність економіки від ідеологічних та політичних переконань. Ідеї соціалістичного вчення з‘явились на початку ХІХ ст.