3. Наймана праця. Номінальна і реальна заробітна плата.

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва – робочу силу робітників. Цей фактор виробництва підприємець може залучити через механізм наймання.

Наймана праця – це праця на основі письмового чи усного договору між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб‘єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Ця грошова винагорода називається з/п.

Таким чином, юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці на товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок – ринок праці, а товаром на ньому є робоча сила.

Загалом властивості робочої сили як товару такі самі, що й для інших товарів, проте є певні особливості, зумовлені специфічністю цього товару: 1) товаром є не річ, а здатність людини до праці; 2) здатність до праці на відміну від інших товарів відчужується на строк через ринок праці у формі найму; 3) реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого робітника; 4) корисність робочої сили проявляється не лише в її продуктивності, але й в її культурному розвитку, в умінні приводити в рух капітал (засоби виробництва); 5) вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили найманого працівника та його сім‘ї.

Заробітна плата як грошова винагорода за працю має дві форми: почасову та відрядну. Почасова форма оплати праці передбачає обчислення розміру заробітку відповідно до відпрацьованого часу. Суть відрядної оплати праці полягає в тому, що згідно неї з/п залежить від розмірів виробітку за одиницю часу.

Розрізняють номінальну і реальну з/п. Номінальна з/п – це сума грошей, яку одержує найманий працівник за відчуження власності на свою робочу силу на певний період. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, його споживання. Водночас без показника номінальної з/п неможливо обчислити реальну з/п. Реальна з/п – це кількість товарів і послуг, яку робітник може придбати за отриману ним номінальну з/п за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної з/п залежить від: 1) номінальної з/п; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги; 3) податків, які сплачують працівники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

В рамках боротьби з бідністю уряди багатьох країн визначають мінімальну з/п. Мінімальна з/п – це законодавчо встановлений рівень з/п за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може проводитися оплата використання найманої праці.

Тема 7 витрати виробництва і прибуток

План

1. Сутність витрат виробництва. Бухгалтерські та економічні витрати.

2. Види виробничих витрат.

3. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна.

4. Прибуток, його сутність і структура.

1. Сутність витрат виробництва. Бухгалтерські та економічні витрати.

Грошове вираження використання виробничих ресурсів, в результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції, називається витратами.

На рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в практиці господарювання – бухгалтерські. Поняття саме бухгалтерських витрат юридично закріплене в законі про податок на прибуток підприємств.

До бухгалтерських витрат відносять лише зовнішні витрати. Зовнішніми (або явними) витратами називають ті грошові виплати, які підприємство здійснює іншим економічним суб‘єктам, що постачають йому робочу силу, паливо, сировину, енергію, транспортні послуги та ін.

Економічні витрати є ширшим поняттям, ніж бухгалтерські. Вони являють собою суму зовнішніх і внутрішніх витрат. Внутрішні (або неявні) витрати – це витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс. Це, наприклад, власні капітальні блага, управлінські навички власника фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують, тому і називають неявними. Важливою складовою внутрішніх (неявних) витрат є нормальний прибуток. Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання з/п. Розглянемо приклад внутрішніх витрат і їх складової – нормального прибутку: припустимо, що майстер по ремонту взуття, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і необхідного устаткування. Крім зовнішніх, у нього існують також і внутрішні витрати: адже майстер, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би отримати, здаючи це приміщення в оренду. Аналогічною буде ситуація і з оплатою праці самого майстра, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові. Оскільки майстер працює сам на себе і не отримує з/п як найманий працівник, то він повинен мати мінімальну винагороду (нормальний прибуток).