2. Сутність, передумови виникнення та моделі змішаної економічної системи.

Змішана економіка передбачає оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності з одного боку, механізму ринкового саморегулювання, монополістичної планомірності і державного регулювання з другого боку, з метою узгодження приватних, колективних і загальнонаціональних інтересів.

На думку багатьох економістів основними передумовами формування змішаної економіки, що виникла на рубежі ХІХ – ХХ ст., були: 1) надмірна монополізація економіки; 2) низька ефективність ринкового механізму саморегулювання, насідком чого стали безробіття, бідність; 3) відсутність належного контролю економічних процесів з боку держави (справедливий перерозподіл доходів з метою задоволення соціальних потреб, раціональне використання загальнолюдських ресурсів); 4) зростання потреб суспільства у товарах і послугах колективного користування (оборона, транспорт, освіта, наука, зв‘язок); 5) економічна та соціальна нестабільність.

Переважна більшість країн світу сьогодні функціонують на основі змішаної економічної системи. Проте кожна держава має певні особливості в формуванні національної економічної системи змішаного типу, надаючи перевагу ринковим або адміністративним важелям впливу. Звідси в світі утворилося декілька моделей змішаної економіки:

1. «Американська» модель, де значною мірою переважають ринкові важелі, а державне регулювання здійснюється за залишковим принципом в разі крайньої потреби. Американська модель побудована на основі всебічного заохочення підприємницької діяльності, збагачення найбільш активної частини населення.

2. «Шведська» модель, де ринкові і державні важелі впливу на економіку збалансовані: частка державної власності в економіці не перевищує 5%, проте держава відіграє визначну роль в перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки. Шведська модель змішаної економіки побудована на забезпечені повної зайнятості та вирівнюванні прибутків.

3. «Японська модель», де значною мірою переважає державне регулювання економічних процесів над ринковими. Таку політику активного державного регулювання економіки називають державним дирижизмом. Державний дирижизм крім Японії властивий й іншим країнам Азійсько-Тихоокеанського регіону, він відрізняється найбільш тісною взаємодією держави і підприємницьких структур, зміцненням державного сектору економіки, значними державними інвестиціями в основний капітал, збереженням соціальних гарантій та пільг, адміністративним контролем над зарплатою, цінами тощо. Японська модель побудована на забезпеченні загальнонаціонального зростання економіки держави.

3. Особливості розвитку перехідних економік.

В найбільш широкому значенні перехідною називається економіка, що знаходиться в стані трансформації, і змінює один соціально-економічний устрій на інший. В результаті цієї видозміни економічна система повинна набути якісно нових, не властивих їй раніше характеристик.

Основними рисами перехідних економічних систем є: 1) нестабільність економічних процесів, що спричинена наявністю змін; 2) альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів досягнення кінцевої мети; 3) поява і функціонування перехідних економічних форм, що поєднують у собі елементи старої і нової економічної системи; 4) історичність перехідної економіки, котра пов‘язана з історичними передумовами трансформаційних процесів.

За своїми масштабами перехідні економічні системи поділяються на локальні та глобальні. Локальні перехідні економічні системи характеризують перехідний стан у певному регіоні або в окремій країні, а глобальні – пов‘язані із змінами у межах групи країн чи навіть всього світового господарства.

За характером трансформаційних процесів перехідні економічні системи поділяють на природно-еволюційні та реформаторсько-еволюційні. Природно-еволюційними є ті системи, трансформація в яких відбувається природним шляхом без стороннього втручання. Реформаторсько-еволюційними є ті системи, трансформація в яких є наслідком свідомого впливу та цілеспрямованого регулювання перехідних процесів з боку суспільства.

Сучасна економічна література називає країнами з перехідною економікою ті держави, що змінили наприкінці ХХ ст. соціалістичний вектор економічного розвитку на ринковий і розпочали відповідний процес переорієнтації господарства, кінцевою метою якого є отримання ними статусу країн з ринковою економікою. Така переорієнтація господарства можлива завдяки процесам роздержавлення і приватизації. Роздержавлення означає процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержані типи власності, в тому числі у приватну власність окремої особи (приватизація). Існують різні моделі роздержавлення і приватизації, основними з яких є: 1) модель масового роздержавлення і приватизації, що здійснюється через прямий продаж, ваучерний метод, відкритий аукціон, безкоштовну передачу майна муніципалітетам, пенсійним фондам і банкам, відкритий конкурс, приватизацію існуючих державних акціонерних товариств; 2) модель колективного роздержавлення і приватизації, що передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективом; 3) модель зовнішнього власника, згідно якої контрольний пакет акцій передається в руки іноземного інвестора; 4) змішана модель роздержавлення і приватизації, що передбачає поєднання державної, колективної та приватної власності у різних пропорціях за умов переважання державного контролю у стратегічно важливих галузях; 5) модель соціально-орієнтованої власності, що передбачає право робочих рад на підприємстві та менеджерів ухвалювати рішення щодо роздержавлення і приватизації, а також використання інших моделей.