- •Моз України
- •Передмова до першого видання
- •Ф. Бекон
- •І.В.Давидовський вступ
- •Термінологія
- •Перші документальні автопсії. Дослідження з допомогою мікроскопа
- •Медичний факультет імп. Київського університету св. Володимира — Київський медичний інститут
- •Медичний факультет Львівського університету — Львівський медичний інститут
- •Медичний факультет імп. Новоросійського університету - Одеський медичний інститут
- •Кишенсъкий
- •Розділ 1 елементи ультраструктурної патології клітини
- •Балтики
- •Причини пошкодження клітин можуть бути різні:
- •Усю різноманітність реакцій клітини в патології можна звести до таких ознак:
- •Патологія поверхневого комплексу
- •Патологія клітинних з'єднань
- •Патологія органел цитоплазми
- •Патологія ядра
- •1. Пошкодження хромосом:
- •II. Пошкодження мітотичного апарату:
- •III. Розлад цитотомії:
- •Хромосомні аберації та хромосомні хвороби
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Розділ 2 морфологія порушень обміну речовин. Дистрофії. Некроз
- •Загальна характеристика
- •Паренхіматозні дистрофії
- •Мал. Жирова дистрофія печінки, макропрепарат
- •Мал. Жирова дистрофія печінки, мікропрепврат
- •Стромально-судинні мезенхімальні дистрофії
- •Мал.Фібриноїдний некроз артеріоли
- •Класифікація змішаних дистрофій
- •Класифікація ендогенних пігментів
- •Класифікація некрозу
- •Термінологія до розділу "морфологія порушень обміну речовин. Дистрофії. Некроз"
- •Ситуаційні завдання до розділу "морфологія порушень обміну речовин. Дистрофії. Некроз"
- •Розділ з порушення крово - та лімфообігу
- •Загальна характеристика
- •Класифікація порушень кровопостачання
- •Класифікація порушень кровопостачання
- •Міграція ембола
- •Термінологія до розділу "порушення крово- та лімфообігу"
- •Питання з комп'ютерної програми та самонавчання до розділу "порушення крово- та лімфообігу"
- •Ситуаційні завдання до розділу "порушення крово- та лімфообігу"
- •Запалення. Імунопатологічні процеси Ніщо не відбувається
- •М. В.Ломоносов загальна характеристика
- •1. Система т- та в-лімфоцитів.
- •2. Система моноцитарних фагоцитів.
- •3. Системна поліморфпоядерного лейкоцита, або система мікрофага.
- •Класифікація ексудативного запалення
- •Класифікація грануломатозного запалення
- •Динаміка розвитку туберкульозного запалення (а.І.Струков, в.В.Серов, 1979)
- •Імунопатологічні процеси
- •Термінологія до розділу "запалення. Імунопатологічні процеси"
- •Питання з комп 'ютерної програми та самонавчання до розділу "запалення. Імунопатологічні процеси"
- •Ситуаційні завдання до розділу "запалення. Імунопатологічні процеси"
- •Розділ 5 пристосувально-компенсаторні процеси
- •Загальна характеристика
- •Класифікація регенерації
- •Форми репаративної регенерації
- •Термінологія до розділу
- •Питання з комп 'ютерної програми та самонавчання до розділу "пристосувально-компенсаторні процеси"
- •Ситуаційні завдання до розділу 'тіристосувально-компенсаторні процеси"
- •Пухлини Красота і велич людського
- •Загальна характеристика
- •Класифікація видів росту та типів будови пухлини пухлина
- •Мал. Метастаз аденокарциноми в реґіонарний лімфатичний вузол
- •Мал. Віддалені метастази у печінку
- •Метастазування пухлини
- •Пухлинна прогресія
- •Порівняльна характеристика доброякісних та злоякісних пухлин
- •Мал. Внутрішньопротокова папілома молочної залози
- •Мал. Фолікулярна аденома щитоподібної залози
- •Мал. Рак на місці, шийка матки
- •Мал. Аденокарцинома товстої кишки
- •Мал. Слизовий рак шлунку
- •Мал. Солідний рак легені
- •Мал. Медулярний рак щитоподібної залози
- •Пухлини молочної залози
- •Пухлини жіночого статевого тракту
- •Шийка матки
- •Тіло матки
- •Маткові труби
- •Бартолінова залоза
- •Яєчники
- •II. Пухлини строми статевого тяжа
- •III. Ліпідно-клітинні (ліпоїдно-клітинні) пухлини
- •IV. Герміногенні пухлини
- •I. Герміногенні пухлини
- •Ендокринні залози
- •Щитовидна залоза
- •Наднирники
- •II. Предракові стани
- •III. Пухлини і ураження меланогенної системи
- •IV. Пухлини м 'яких тканин і пухлиноподібні процеси
- •V. Пухлини і пухлиноподібні зміни гематопоетичної ілімфоїдної тканини
- •Мезенхімальні пухлини
- •Рівень проростання шарів шкіри меланомою (за Кларком)
- •Пухлини нервової системи та оболонок мозку
- •II. Пухлини, що походять з оболонок нервів
- •III. Пухлини мозкових оболонок і споріднених тканин
- •Пухлини у дітей
- •Термінологія до розділу "пухлини"
- •Питання з комп 'ютерної програми та самонавчання до розділу "пухлини"
- •Ситуаційні завдання до розділу 'пухлини"
- •Приложение (для иностранных студентов) ситуационные задачи 1 категории сложности
- •Ситуационные задачи II категории сложности
- •Вопросы для компьютерного контроля
- •Вопросы для бескомпьютерного контроля
- •Основна література
Пухлини Красота і велич людського
розуму в тому і полягає, щоб
без спочинку, без перепочинку,
не знаючи втоми, н е страхаю-
чись небезпек, вічно шукати істи-
ну , яка вічно від нього вислизає
А. Франс
Загальна характеристика
Пухлина (від грец. oncos — пухлина) — це надмірне некоординоване з організмом розростання клітин, що характеризується безперервним розмноженням їх, порушенням процесів росту та диференціювання, що зумовлено змінами в їх генетичному апараті.
У процесі свого росту клітини набувають нових, не притаманних їм у нормі властивостей, зокрема, таких як автономність, безконтрольний ріст, анаплазія, або катаплазія.
Автономність, безконтрольний ріст - це непідпорядкованість регуляторним механізмам, які обмежують або прискорюють розмноження нормальних клітин. Анаплазія або катаплазія -є втрата пухлинними клітинами характерної для диференційованих нормальних клітин здатності утворювати специфічні тканинні структури і виробляти специфічні речовини. Значення цього терміну переглядається, тому що доведена схильність клітин пухлини до диференціювання з появою складної ультраструктурної організації, з появою в них особливих властивостей.
Разом з тим, у переважній більшості злоякісних новоутворень постійно спостерігається атипія пухлинних клітин, в основі якої лежать зміни структури ядра та органел цитоплазми, а також порушення каріоплазматичного індексу, поява гіпертрофованих, неправильної форми ядерець та ін. (мал.56).
Мол. 56. Зміни структури ядер та ядерця пухлинних клітин: А. — ядро нормальної клітини; Б. —ядро пухлинної клітини; В. — гіпертрофія ядерця; Г—анаплазія пухлинних клітин (мікрофото) (Я — ядро, Яд — ядерце).
Етіологія пухлин
Пухлини можуть виникати в будь-якій тканині як людини, так і багатьох тварин та рослин. Для пояснення походження пухлин запропоновано багато теорій, однак, більшість із них стосується не причин розвитку пухлини (каузальний генез), а умов, що спричиняють появу клітин з бластоматозними властивостями.
Найбільшої популярності набули такі теорії:
- вірусо-генетична;
— фізико-хімічна;
— дизонтогенетична;
- поліетіологічна.
Вірусо-генетична теорія — основну роль у розвитку пухлин відводить вірусам. Суть її зводиться до інтеграції нуклеїнової кислоти вірусу з генетичним апаратом клітини, яка набуває пухлинних властивостей. Онкогенні віруси мають у своєму складі ДНК та РНК, бувають екзогенними та ендогенними. До екзогенних вірусів належать: герпесоподібний вірус Епстайна-Бара (дає розвиток саркоми Беркіта), вірус герпесу (рак шийки матки), вірус гепатиту В (рак печінки) та ін. Ендогенні віруси входять до складу генома клітин і проявляють свою діяльність тільки за певних умов. Процес канцерогенезу, згідно з вірусо-генентичною теорією, має дві фази, в яких роль вірусу різна.
На першій стадії — вірус проникає в геном клітини з подальшою її трансформацією в пухлинну клітину. Віруси включають свій геном у ту частину генома клітини, де міститься онкоген (протоонко-ген). Останній являє собою нормальну послідовність нуклеотидів клітинної ДНК: протоонкоген входить до складу генома кожної нормальної клітини, бере участь у регуляції її поділу та диференціювання. На другій стадії онкоген, що є в складі вірусного генома, активується та здійснює пухлинну трансформацію клітини, при цьому вірус уже не відіграє суттєвої ролі.
Зазначені стадії лише узагальнюють окремі етапи багато-ступінчатого розвитку процесу пухлинної трансформації, який включає в себе:
1. Трансформацію протоонкогенів у активні клітинні онкогени. В основі цієї фази лежить певна послідовність розвитку окремих механізмів: мутації протоонкогенів, їх ампліфікація (збільшення кількості), активація промотора, транслокація протоонкогена в окремі ділянки ДНК, де вже "працює" промотор та ін.
2. Синтез активними клітинними онкогенами якісно нових (із зміненою структурою) та кількісно змінених (нагромадження в клітині) особливих білків — так званих онкобілків.
3. Забезпечення онкобілками двоступеневої трансформації нормальної клітини в пухлинну:
а) стадія тимчасової іморталізації клітини;
б) стадія появи ознак пухлинної трансформації.
Зазначені стадії пов'язують з наявністю характерних особливостей онкобілків: участь у формуванні комплексів, що можуть стимулювати процеси росту клітини; підвищення чутливості клітинних рецепторів до факторів росту; можливість самостійно впливати на фактори росту.
4. Розмноження пухлинної клітини з утворенням пухлинного зародку.
Фізико-хімічна теорія пояснює розвиток пухлин дією на клітини різноманітних фізичних та хімічних речовин. Ще багато років тому було помічено, що пухлини можуть виникати в результаті дії різноманітних подразників, що дало підставу Р.Вірхову створити навіть "теорію подразнення".
Сьогодні не викликає сумніву, що фактор тривалого подразнення тканини має важливе значення у виникненні ряду пухлин. Мова йде про дію так званих канцерогенних речовин на генетичний апарат клітини. Це викликає ряд якісних змін генома клітини-мішені, що супроводжується перетворенням клітинних протоонкогенів у активні онкогени. Останні шляхом дії своїх продуктів (онкобілків) трасформують нормальну клітину в пухлинну.
Як приклад, у літературі описано випадки раку сечового міхура у працівників анілінової промисловості, рак шкіри на парафінових виробництвах, рак легень у робітників кобальтових рудників, рак шкіри рук у рентгенологів та ін.
Канцерогенні властивості мають ультрафіолетові промені, іонізуюче випромінювання (рентгенівські і гамма-промені, нейтрони, протони, альфа- і бетта-частинки) як при дії ззовні так і при введенні в організм радіонуклідів. При радіаційному канцерогенезі має місце, зворотня залежність між величиною дози і тривалістю латентного періоду, необхідного для появи пухлини. У механізмі радіаційного канцерогенезу велике значення надають соматичним мутаціям, активації латентного вірусата різним проявам порушень гомеостазу.
Розрізняють три основні групи канцерогенів:
— хімічні (головним чином, поліциклічні вуглеводи);
- фізичні (сонячна радіація, іонізуюче опромінення, дія високих та низьких температур та ін.);
- біологічні (онкогенні віруси).
Їх дія на клітину має непрямий характер - це означає, що, проникаючи в клітину, вони спочатку змінюють свою структуру в результаті внутрішньоклітинних метабіологічних процесів, утворюючи проміжні продукти — активовані метаболіти. Останні не нейтралізуються та не елімінуються за межі клітини, а вступають у безпосередню взаємодію з ДНК та білками ядра. Так, іонізуюче опромінення реалізує свій канцерогенний ефект опосередкованим шляхом через активацію ферментів з утворенням різноманітних речовин, що мають негативний вплив на стан ядерної ДНК. Стає очевидним, що подібні процеси в клітині можуть виникати протягом тривалого періоду, тобто дестабілізація генома набуває хронічного перебігу.
Дизонтогенетична теорія - запропонована Конгеймом у 1882 р. Згідно з цією теорією, пухлини розвиваються з ембріонально-тканинних зміщень: так званих хористій та гамартій.
Суть її зводиться до дисембріогенезу, тобто природженого зміщення ембріональних зародків тих або інших тканин. Ці зародки у вигляді групи клітин, не будучи використаними в період ембріогенезу, залишаються в організмі тривалий час без особливих змін у вигляді вище зазначених хористій (зміщення тканини в межах одного зародкового листка) або гамартій (зміщення тканин в межах кількох зародкових листків) з порушенням співвідношень між ними. Більша частина їх (наприклад, невуси) тривалий час, інколи впродовж всього життя, нічим себе не проявляє. Разом з тим, в окремих випадках ембріональні зародки можуть змінювати свої властивості і ставати на шлях пухлинної трансформації. З яких причин зародкові елементи набувають цих властивостей, теорія Конгейма відповіді не дає, тобто вона пояснює тільки формальний, а не каузальний генез пухлин.
Так, дізонтогенетичне походження мають цілий ряд пухлин: тератоми, що виникають в результаті різних переміщень бластомерів та окремих клітин ембріональних зародків; хордоми, бронхіоми, що виникають із залишків хорди та зябрових щілин. На основі різних вад розвитку (внутрішньоутробного або постнатального) виникають також більшість доброякісних пухлин (ангіоми, ліпоми, фіброми, аденоми).
Природжений (спадковий) поліпоз товстого кишечника є класичним прикладом того, як дізонтогенез органа в подальшому стає облігатним передраковим станом. Показано, що набутий поліпоз кишечника — дизентерія — не є, на відміну від спадкового, передраковим станом. Це свідчить про те, що в дорослому організмі, коли формоутворюючі процеси вже закінчились, ріст ембріональних зародків може мати тільки бластоматозний характер.
Поліетіологічна теорія свідчить про те, що злоякісна трансформація нормальних клітин може відбуватися під впливом різних зовнішніх та внутрішніх факторів.
Пухлина має різноманітну будову, яка залежить від виду тканини, з якої виникла пухлина та характеру росту (схема XXXI). Загалом будова пухлини тією або іншою мірою подібна на тканину, з якої вона виникла, відрізняючись від неї атипічністю клітин, їх взаємним розташуванням, або неправильністю загальної будови.
Кожна пухлина складається з паренхіми та строми, до складу якої входить сполучна тканина та кровоносні судини. Тому розрізняють дві форми будови: органоїдну та гістіоїдну.
Зовні пухлина найчастіше має вигляд вузла; інколи нагадує шапку гриба — це грибовидна або фунгозна форма. Новоутворення, що росте на поверхні органа, може мати вигляд поліпа. У тих випадках, коли в пухлині є порожнини, кісти, її визначають як кістоподібну пухлину, або кістому.
Розміри пухлини залежать від швидкості росту та його тривалості, походження, локалізації. Консистенція визначається співвідношеннями строми та паренхіми. Якщо пухлина за своїм характером не впливає негативно на організм, то вона може досягати великих розмірів. При мікроскопічному дослідженні слід звернути увагу на таку важливу властивість пухлини як атипізм клітини, що стосується структури, обміну речовин, функції, антигенного складу, розмноження та диференціювання. Морфологічно атипізм може бути тканинним та клітинним.
Тканинний атипізм характеризується порушенням тканинних співвідношень, притаманних даному органу. Мова йде про співвід ношення паренхіми та строми, особливості їх розташування в пухлині та ін.
Схема XXXI