- •Моз України
- •Передмова до першого видання
- •Ф. Бекон
- •І.В.Давидовський вступ
- •Термінологія
- •Перші документальні автопсії. Дослідження з допомогою мікроскопа
- •Медичний факультет імп. Київського університету св. Володимира — Київський медичний інститут
- •Медичний факультет Львівського університету — Львівський медичний інститут
- •Медичний факультет імп. Новоросійського університету - Одеський медичний інститут
- •Кишенсъкий
- •Розділ 1 елементи ультраструктурної патології клітини
- •Балтики
- •Причини пошкодження клітин можуть бути різні:
- •Усю різноманітність реакцій клітини в патології можна звести до таких ознак:
- •Патологія поверхневого комплексу
- •Патологія клітинних з'єднань
- •Патологія органел цитоплазми
- •Патологія ядра
- •1. Пошкодження хромосом:
- •II. Пошкодження мітотичного апарату:
- •III. Розлад цитотомії:
- •Хромосомні аберації та хромосомні хвороби
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Структури клітини та їх можливі зміни при патологічних станах, хворобах і дії різноманітних чинників
- •Розділ 2 морфологія порушень обміну речовин. Дистрофії. Некроз
- •Загальна характеристика
- •Паренхіматозні дистрофії
- •Мал. Жирова дистрофія печінки, макропрепарат
- •Мал. Жирова дистрофія печінки, мікропрепврат
- •Стромально-судинні мезенхімальні дистрофії
- •Мал.Фібриноїдний некроз артеріоли
- •Класифікація змішаних дистрофій
- •Класифікація ендогенних пігментів
- •Класифікація некрозу
- •Термінологія до розділу "морфологія порушень обміну речовин. Дистрофії. Некроз"
- •Ситуаційні завдання до розділу "морфологія порушень обміну речовин. Дистрофії. Некроз"
- •Розділ з порушення крово - та лімфообігу
- •Загальна характеристика
- •Класифікація порушень кровопостачання
- •Класифікація порушень кровопостачання
- •Міграція ембола
- •Термінологія до розділу "порушення крово- та лімфообігу"
- •Питання з комп'ютерної програми та самонавчання до розділу "порушення крово- та лімфообігу"
- •Ситуаційні завдання до розділу "порушення крово- та лімфообігу"
- •Запалення. Імунопатологічні процеси Ніщо не відбувається
- •М. В.Ломоносов загальна характеристика
- •1. Система т- та в-лімфоцитів.
- •2. Система моноцитарних фагоцитів.
- •3. Системна поліморфпоядерного лейкоцита, або система мікрофага.
- •Класифікація ексудативного запалення
- •Класифікація грануломатозного запалення
- •Динаміка розвитку туберкульозного запалення (а.І.Струков, в.В.Серов, 1979)
- •Імунопатологічні процеси
- •Термінологія до розділу "запалення. Імунопатологічні процеси"
- •Питання з комп 'ютерної програми та самонавчання до розділу "запалення. Імунопатологічні процеси"
- •Ситуаційні завдання до розділу "запалення. Імунопатологічні процеси"
- •Розділ 5 пристосувально-компенсаторні процеси
- •Загальна характеристика
- •Класифікація регенерації
- •Форми репаративної регенерації
- •Термінологія до розділу
- •Питання з комп 'ютерної програми та самонавчання до розділу "пристосувально-компенсаторні процеси"
- •Ситуаційні завдання до розділу 'тіристосувально-компенсаторні процеси"
- •Пухлини Красота і велич людського
- •Загальна характеристика
- •Класифікація видів росту та типів будови пухлини пухлина
- •Мал. Метастаз аденокарциноми в реґіонарний лімфатичний вузол
- •Мал. Віддалені метастази у печінку
- •Метастазування пухлини
- •Пухлинна прогресія
- •Порівняльна характеристика доброякісних та злоякісних пухлин
- •Мал. Внутрішньопротокова папілома молочної залози
- •Мал. Фолікулярна аденома щитоподібної залози
- •Мал. Рак на місці, шийка матки
- •Мал. Аденокарцинома товстої кишки
- •Мал. Слизовий рак шлунку
- •Мал. Солідний рак легені
- •Мал. Медулярний рак щитоподібної залози
- •Пухлини молочної залози
- •Пухлини жіночого статевого тракту
- •Шийка матки
- •Тіло матки
- •Маткові труби
- •Бартолінова залоза
- •Яєчники
- •II. Пухлини строми статевого тяжа
- •III. Ліпідно-клітинні (ліпоїдно-клітинні) пухлини
- •IV. Герміногенні пухлини
- •I. Герміногенні пухлини
- •Ендокринні залози
- •Щитовидна залоза
- •Наднирники
- •II. Предракові стани
- •III. Пухлини і ураження меланогенної системи
- •IV. Пухлини м 'яких тканин і пухлиноподібні процеси
- •V. Пухлини і пухлиноподібні зміни гематопоетичної ілімфоїдної тканини
- •Мезенхімальні пухлини
- •Рівень проростання шарів шкіри меланомою (за Кларком)
- •Пухлини нервової системи та оболонок мозку
- •II. Пухлини, що походять з оболонок нервів
- •III. Пухлини мозкових оболонок і споріднених тканин
- •Пухлини у дітей
- •Термінологія до розділу "пухлини"
- •Питання з комп 'ютерної програми та самонавчання до розділу "пухлини"
- •Ситуаційні завдання до розділу 'пухлини"
- •Приложение (для иностранных студентов) ситуационные задачи 1 категории сложности
- •Ситуационные задачи II категории сложности
- •Вопросы для компьютерного контроля
- •Вопросы для бескомпьютерного контроля
- •Основна література
V. Пухлини і пухлиноподібні зміни гематопоетичної ілімфоїдної тканини
A. Грибовидний мікоз
Б. Пігментна кропивниця
B. Лейкози і лімфами
Г. Реактивна лімфоїдна гіперплазія
Д. Доброякісна лімфоцитами шкіри
Е. Доброякісний лімфоцитарний інфільтрат Джеснера
Є. Гістіоцитоз "X"
Ж. Еозинофільна гранульома
VI. Метастатичні пухлини
VII. Некласифіковані пухлини
Базально-клітинний рак є пухлина з місцевим деструюючим ростом, дає рецидиви, не дає метастазів, нерідко буває множинною; побудована з дрібних, круглої, овальної або веретеноподібної форми клітин, які нагадують базальні клітини епідермісу, але не мають міжклітинних містків.
Злоякісні пухлини шкіри, що розвиваються з її придатків (рак потових залоз, рак сальних залоз та рак волосяних фолікулів) трапляються рідко.
Мезенхімальні пухлини
У період онтогенезу мезенхіма дає початок розвиткові сполучної тканини, судин, м'язів, тканин опорно-рухового апарату, серозних оболонок, кровотворної тканини. За певних умов усі вони можуть бути джерелом розвитку різноманітних пухлин: із сполучної (фіброзної), жирової, м'язевої тканин, кровоносних та лімфатичних судин, синовіальної та кісткової тканин.
Доброякісні пухлини
Фіброма — пухлина зі сполучної тканини, відрізняється деяким атипізмом будови, що проявляється різними співвідношеннями між кількістю клітин та волокнистих субстанцій, різною товщиною пучків, що розташовані неправильно, нерегулярно. Своєрідною різновидністю фібром є десмоїд, що може рости інфільтративне й після видалення давати рецидиви, а також дерматофіброма (гістіоцитома), для якої характерні велетенські клітини, в цитоплазмі яких містяться ліпіди та гемосидерин (клітини Тутона).
Дерматофіброма (гістіоцитома) - представлена субепідермальним фіброзним вузлом, основу якого складають гістіоцити, фібробласти, колагенові волокна, кровоносні судини, сидерофагита макрофаги, що містять ліпіди.
Фіброзна гістіоцитома (фіброксантома, ксантофіброма) - пухлина з універсальною локалізацією, виникає переважно в дермі. Складається з гістіоцитів, фібробластів, які продукують колаген та макрофаги,
Еластофіброма - глибоко розташована пухлина спини під лопаткою у літніх людей, може мати характер двостороннього ураження.
Фіброми та їх зазначені різновидності слід відрізняти від пухлиноподібних уражень сполучної тканини, які не є справжніми пухлинами і визначаються як фіброматоз, основу якого становлять розростання фасційта апоневрозів. Цей патологічний процес може виникнути в шкірі в ділянці рубця (рубцевий, гіпертрофічний фіброматоз), після променевого ураження шкіри (променевий фіброматоз). При розвитку гіалінозу колагенових волокон у рубці та зростанні маси колагену говорять про келоїд. Окремо виділяють фіброматоз шиї в ділянці m. sternocleidomastoideus у дітей з розвитком контрактури Дюпуітрена; фіброматоз підошви з розвитком контрактури пальців стопи.
Ліпома — побудована зі зрілої жирової тканини. Характерними є розміри жирових часток, наявність нерегулярних прошарків волокнистої сполучної тканини. При значному розвитку сполучної тканини говорять про фіброліпому. Своєрідною різновидністю цієї пухлини є внутрішньом'язова, або інфільтруюча форма ліпоми, а також гібернома — пухлина з бурого жиру, яка складається з мультилокулярних жирових клітин. Виникає у будь-яких органах і тканинах, де є жирова тканина. У жировій підшкірній клітковині ліпоми інкапсульовані, при інших локалізаціях пухлина схильна до дифузного росту. Складається зі зрілих клітин — ліпоцитів без ознак клітинного атипізму. Внутрішньом'язова ліпома — пухлина зі зрілої жирової тканини, розміщується в поперечносмугастих м'язах. Фіброліпома — за будовою аналогічна ліпомі, у складі її переважає сполучнотканинний елемент.
Ангіоліпома — складається зі зрілої жирової тканини із значною кількістю судин.
Ангіоміоліпома — найчастіше трапляється в нирці, виникає з компонентів її коркового шару, складається з жирової тканини, судинних та гладком'язових елементів.
Мієлоліпома — локалізується переважно в надниркових залозах, рідше в м'яких тканинах заочеревинного простору або тазу. Складається з 2-х компонентів: зрілої жирової та гемопоетичної тканини.
Ліпобластоматоз — зустрічається у дітей першого року життя у вигляді ізольованої пухлини (фетальна ліпома) або дифузних розростань жирової тканини з інфільтрацією прилеглих м'яких тканин. Складається здебільшого з ліпобластів.
Міома — пухлина з м'язової тканини. Розрізняють лейоміому - з гладких м'язів та рабдоміому — з поперечно-смугастих м'язів.
Лейоміома — інкапсульована пухлина, паренхіма якої складається з веретеноподібних елементів гладком'язової тканини. При збільшенні в її складі стромального компоненту пухлину кваліфікують як лейоміофіброму, фіброміому, міофіброму. Переважна локалізація — матка; рідше вона виникає в шлунку, кишечнику, сечовому міхурі, передміхуровій залозі, шкірі (мал.68).
Ангіоміома (ангіолейоміома) — пухлина з гладком'язових та судинних елементів, переважна локалізація — зап'ястя і кісточка. У зазначених пухлинах виникають вторинні зміни у вигляді петрифікатів, осифікатів.
Рабдоміома — рідкісна пухлина з ембріональних клітин поперечно-смугастої м'язової тканини, трапляється в скелетних м'язах у вигляді інкапсульованого пухлинного вузла, а також в міокарді у вигляді вузлів білувато-рожевого кольору. Справжня пухлинна природа рабдоміом сумнівна, доцільніше їх віднести до пухлиноподібних уражень дизонтогенетичного походження.
Мол. 68. Фіброміома матки
Ангіома — узагальнюючий термін, що об'єднує новоутворення дізембріопластичного та бластоматозного характеру. Розрізняють: капілярну, венозну, кавернозну гемангіоми та доброякісну гемангіоперицитому. Кожна із зазначених форм має певні гістологічні особливості структури та клінічні ознаки (локалізація, розміри, зовнішній вигляд та ін.).
Гемангіома - загальний термін для позначення пухлин із кровоносних судин. Капілярна гемангіома найчастіше локалізується в шкірі обличчя, крім того — в органах черевної порожнини являє собою вузол, що складається з переплетених у різних напрямках капілярів та строми, має м'яку консистенцію, а різний ступінь кровонаповнення надає пухлині різноманітного забарвлення — від червоного до синюшного. Схильна до виразкоутворення, інфільтративного росту, рецидивування, однак, метастазів не дає. Інколи має природжений характер, характерна тромбоцитопенія. Кавернозна гемангіома локалізується переважно у печінці, шкірі, розглядається як пухлиноподібне розростання судинних структур синусоїдного типу з утворенням порожнин (каверн). Останні розділені фіброзними перетинками, що нагадує будову кавернозних тіл. Інколи трапляються природжені велетенські кавернозні гемангіоми. Такі хворі можуть загинути від кровотечі.
Гемангіоендотеліома — трапляється переважно в шкірі голови та шиї, є капілярною ангіомою з вогнищевою проліферацією ендотелію.
Лімфангіома — є пухлиноподібне розростання лімфатичних капілярів, переважна локалізація — порожнина рота, шия, заочеревинний простір, брижа. При наявності порожнин, виповнених прозорою рідиною, називається гігромою, або кавернозною лімфангіомою. При природжених лімфангіомах відмічають значні ділянки ураження, особливо шиї, які часто неможливо видалити оперативним шляхом.
Хондрома (енходрома) — побудована зі зрілої хрящової тканини, відрізняється від нормальної тканини різними розмірами хрящових капсул, які включають інколи 2-3 клітини, нерівномірним розподілом капсул із клітинами серед основної речовини, різними розмірами хрящових клітин.
Виникає в будь-яких частинах кісткового скелета, але найчастіше в тазових і коротких трубчастих кістках кисті, стопи. Пухлина складається із зрілих клітин гіалінового хряща та основної речовини. Клінічна симптоматика, як правило, відсутня, тому в процесі пухлинного росту може виникнути раптово патологічний множинний пухлинний процес, який визначають як хондроматоз (дисхондроплазія).
Остеохондрома (ектохондрома) — локалізується в ділянці епіфізів трубчастих кісток; рідше в лопатці або клубовій кістці, - завжди на зовнішній поверхні. Новоутворення ззовні вкрите хрящем (кістково-хрящовий екзостоз). Радикалізм оперативного втручання (у межах здорових тканин) забезпечує сприятливий прогноз.
Хондробластома — порівняно рідка пухлина, яка трапляється у віці 10-20 років, типова локалізація — епіфізи трубчастих кісток. Складається з хондробластоподібних клітин та багатоядерних велетенських клітин типу остеобластів. Можливі рецидиви після кюретажу.
Остеома — пухлина, побудована зі зрілої кісткової тканини. Деякі розрізняють компактну та губчасту форми остеом. Найчастіше трапляється в кістках черепа, інколи поза скелетом (екстраосально) у різних органах та тканинах (наприклад, гетеротипічні остеоми легень, молочної залози і т.п.). Представлена диференційованою кістковою тканиною, що складається, головним чином, із пластинчастих структур. Компактна остеома, розміщена в корковому шарі кістки, як правило її не руйнує. У губчастій остеомі серед кісткових балок відмічається розростання фіброретикулярної тканини. В обох випадках прогноз сприятливий.
Остеоїд — остеома — зустрічається, як правило, у людей до 25 років, переважна локалізація - кортикальний шар довгих трубчастих кісток (ділянка стегнової та великогомілкової кісток), протікає з вираженим больовим синдромом. Пухлина має розміри не більше 1,0 см, складається з кісткової, остеоїдної речовини та волокнистої сполучної тканини. У пухлині міститься зона реактивного кісткоутворення, сама пухлина відмежована від навколишньої тканини тонкою смужкою склерозу. Після оперативного лікування прогноз сприятливий.
Остеобластами — пухлина, розміром більше 1,0 см, уражає переважно губчастий шар хребця, клубової кістки, ребер, кисті, стопи. Больовий синдром слабо виражений або відсутній. Морфологічний субстрат ідентичний остеоїдостеомі при відсутності зони реактивного кісткоутворення.
Синовіома — дуже рідкісна доброякісна пухлина, що потребує диференціальної діагностики з нодулярним тендосиновіїтом (пухлиноподібним ураженням), що найчастіше виникає в ділянці колінного суглоба або сухожильних утворень пальців.
Злоякісні пухлини
Джерелом розвитку може бути сполучна (фіброзна) тканина, жирова тканина, м'язова тканина, кровоносні та лімфатичні судини, синовіальні оболонки, мезотеліальната кісткова тканина. Клітинний атипізм інколи буває настільки виражений, що визначити походження пухлини надзвичайно важко або неможливо.
Фібросаркома — складається з незрілих фібробластоподібних клітин та колагенових волокон. Розрізняють диференційовану форму (клітинно-волокнисту саркому) та низькодиференційовану форму (клітинну саркому): залежно від переважання того чи іншого компоненту. Саркоми з круглих та поліморфних клітин мають, як правило, нез'ясований гістогенез.
Ліпосаркома — побудована з ліпоцитів різного ступеня зрілості та ліпобластів. Розрізняють кілька видів ліпосарком: переважно високодиференційовану форму, переважно міксоїдну (ембріональну) форму, переважно круглоклітинну форму, переважно поліморфноклітинну форму. Ця саркома росте відносно повільно і довгий час не дає метастазів.
Трапляється переважно у віці 50-70 років, найчастіша локалізація - заочеревинний простір, стегно, сідниця. Пухлинний вузол інфільтрує м'які тканини, складається з атипових ліпобластів на різних ступенях дозрівання. Лікування — хірургічне з подальшою променевою терапією, хіміотерапія малоефективна. Пухлина часто рецидивує. Ступінь диференціювання пухлинних структур багато в чому зумовлює ефективність лікування. При круглоклітинній ліпосаркомі диференційованої будови прогноз відносно сприятливий, у випадках недиференційованого типу будови — (міксоїдна ліпосаркома, плеоморфна ліпосаркома) прогноз несприятливий.
Лейо- та рабдоміосаркома - характеризується вираженим клітинним поліморфізмом, інколи важко встановити походження (зокрема рабдоміосаркоми) пухлини і тільки використання спеціальних методів дослідження допомагає у вирішенні цього питання.
Лейоміосаркома — виникає в місцях, де є доброякісні гладко-м'язові пухлини. Пухлинні клітини веретеноподібної форми, з патологічними фігурами мітозів, складаються у вигляді численних пучків волокон, які хаотично переплітаються в різних напрямах. Для лейоміосаркоми характерні вторинні зміни: некрози, ослизування, виникнення кісти.
Остеосаркома (остеогешш саркома) - побудована з остеогенної тканини, складається з атипових клітин остеобластичного типу з великою кількістю мітозів, а також примітивної кісткової тканини, розрізняють остеобластичну та остеолітичну форми.
Остеосаркома є найпоширенішою злоякісною кістковою пухлиною, як правило, трапляється у віці до 20 років, переважна локалізація — метафізи довгих трубчастих кісток, особливо дистальний кінець плечової кістки. Пухлина представлена саркоматозною волокнистою тканиною з утворенням атипової структури кістки, остеоїда серед яких інколи трапляються домішки хряща (мал.69). Наростання процесів пухлинного кісткоутворення характеризує остеопластичний варіант остеосаркоми, і, навпаки, при інтенсивному руйнуванні кістки — говорять про остеолітичний варіант. Залежно від клітинно-волокнистого складу розрізняють також остеосаркоми остеобластичну, хондробластичну та фібробластичну.
Мол. 69. Остеобластична саркома
Юкстакортикальна (періостальна) остеосаркома — виникає у молодому віці на зовнішній поверхні діафізів довгих трубчастих кісток, частіше в дистальному відділі стегнової кістки по задній її поверхні, аж до підколінної ямки, а також у ділянці проксимального кінця плечової кістки. Пухлина щільно прилягає до кістки, росте повільно, протягом років, переважно за "доброякісним" варіантом, який може раптово змінюватись бурхливим інвазійним ростом в кортикальний шар кістки.
Хондросаркома — трапляється в широкому віковому діапазоні від 20 до 50 років, може виникати в будь-яких кістках скелета, частіше в тазових та довгих трубчастих. Пухлина складається з незрілих поліморфних хрящоподібних клітин, Спостерігається набряк стромального компоненту.
Гемангіосаркома (ангіосаркома) - пухлина з елементів судинної стінки, частіше виникає у віці 30-50 років, переважна локалізація — стегно, сідниця. Часто трапляється у вигляді поодинокого вузла м'якої консистенції. Інколи з дочірніми вузлами (сателітами). Складається з атипових структур капілярно-синусоїдної будови. У випадках превалювання ендотеліоподібних незрілих атипових структур ангіосаркому кваліфікують як злоякісну гемангіоендотеліому, а при переважному вмісті незрілих атипових структур перицитарного типу будови — як злоякісну гемангіоперицитому, що трапляється рідше. Ангіосаркома часто дає метастази в легені. Прогноз поганий, після комбінованого лікування пухлина часто рецидивує.
Саркома Капоші - пухлинне захворювання з повільною еволюцією в злоякісне новоутворення шкіри та внутрішніх органів. Хвороба починається з ураження поверхні шкіри у вигляді сполучнотканинних вузликів, які складаються з новоутворених судинних структур та інфільтратів з нейрофілів, плазматичних клітин, як правило з появою місцевих розладів кровообігу (геморагії, відкладення гемосидерину). У подальшому, у вузликах розростаються веретеноподібні клітини з темними ядрами, що надають пухлині саркоматозного вигляду.
Пухлини з меланінпродукуючої тканини
Пухлини цієї групи розвиваються з клітин нейрогенного походження (меланоцитів), що продукують меланін та мелатонін. Меланоцити можуть бути родоначальниками справжніх пухлин — меланом, а також пухлиноподібних утворень — невусів.
Меланома (меланобластома, злоякісна меланома) — одна з найбільш злоякісних пухлин. Побудована з веретеноподібних поліморфних клітин, в цитоплазмі яких міститься меланін. Інколи трапляються безпігментні меланоми. У пухлині багато мітозів, ділянок крововиливів та некрозу. Трапляється, головним чином, в період від 30 до 50 років, переважна локалізація — шкіра спини, голови, шиї, тулуба у чоловіків, у жінок частіше це стегна та гомілки. Рідше меланома трапляється в пігментній оболонці ока, мозкових оболонках, кишечнику, надниркових залозах. Представлена у вигляді плями або вузла різного відтінку чорного кольору. Забарвлення меланоми, як правило, інтенсивніше, ніж у невусів, хоча інколи бувають меланоми і без пігмента (амеланотична меланома). Меланоми виникають або з невусів (найчастіше), або без попередніх змін ("de novo").
Меланома росте "радіально" (у всіх напрямках) і "вертикально" (в прилягаючі тканини), має схильність до рецидивування після оперативного видалення і до раннього, поширеного, переважно гематогенного метастазування. Самолікування, часто через косметичні незручності або біопсія, посилює агресивні властивості пухлини.
Прогностичне значення при розвитку меланоми мають такі її ознаки як ступінь мітотичної активності, глибина поширення в шкіру (схема XXXVIII), виразкоутворення. Найважливішою ознакою є глибина проростання шарів шкіри пухлиною. Залежно від цього розрізняють п'ять стадій інвазивного росту:
1. Епідермальний рівень: неінвазивна пухлина (меланома "in situ");
2. Проникнення клітин через базальну мембрану в сосочковий шар шкіри: на цій стадії метастази з'являються у 5% випадків. У 3 - 8% хворих при наявності метастазів встановити первинну локалізацію пухлини неможливо;
3. Сосочково-ретикулярний рівень інвазії: пухлинні клітини з'являються в сосочковому шарі дерми, досягають ретикулярного шару, але не проникають в нього;
4. Інвазія пухлинних клітин в ретикулярний шар шкіри;
5. Проникнення пухлинних клітин в підшкірну жирову тканину.
Схема XXXVIII