Термінологія до розділу "порушення крово- та лімфообігу"

Аглютинація (лат. agglutinatio — склеювання) — склеювання та випадіння в осад еритроцитів, лейкоцитів, бактерій та ін. часточок, що містяться в плазмі крові.

Акроціаноз (гр. akros — крайній, високий; kyanos — синій) — синюшного кольору зафарбування дистальних частин тіла при загальному венозному застої.

Анасарка (гр. ana — над; sarx, sarkos — м'ясо) — поширений набряк підшкірної клітковини.

Апоплексія (гр. apoplexia, apoplesso — пошкоджувати уда­ром) — швидко виникаючий крововилив у орган.

Арозія (лат. arrodo —роз'їдати) - наскрізне порушення цілісності стінки кровоносної судини внаслідок некрозу або запа­лення.

Асцит (гр. askytes — подібний надутому міху) — скупчення рідини в черевній порожнині.

Вади серця та судин - пентада Фало (E.L.A.Fallot) — природжене поєднання стенозу устя та гіпоплазії легеневого стовбура зі зміщенням аорти, що відходить від обох шлуночків, вправо, дефектом міжшлуночкової та міжпередсердної перегородки, а також гіпертрофією правого відділу серця;

— тетрада Фало (E.L.A.Fallot): природжене поєднання стенозу устя легеневого стовбура, дефекту міжшлуночкової перегородки, зміщення аорти вправо та гіпертрофії правих відділів серця;

— тріада Фало (E.L.A.Fallot): природжене поєднання стенозу легеневого стовбура, дефекту міжшлуночкової перегородки та гіпер­трофії правого шлуночка.

Варикоз (лат. varix — вузол; син.. - розширення вен варикоз­не) — стійке нерівномірне розширення просвіту вен з утворенням випинань стінки судин, уповільненням кровотоку та зміною реоло­гічних властивостей крові.

Гематома (гр. haema — кров; ота — пухлина; син.: пухлини кров'яна) — масивний крововилив у тканини з подальшим їх розплавленням та утворенням порожнини, що містить рідку кров або її згустки.

Гемокоагулопатії (haema — кров; coagulation — згущення; pathia— страждання) — патологічний стан, що виникає в резуль­таті порушення взаємовідносин систем згортання крові та фібрино­лізу, характеризується підвищенням проникливості стінок судин гемомікроциркуляторного русла, виникненням мікротромбозів та крововиливів (синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, або ДВЗ- синдром).

Гемоперикардіум (гр. haema — кров) — поява крові у порож­нині серцевої сорочки.

Гемоперитонеум (гр. haema - кров; лат. peritonium - очеревина) — поява крові у черевній порожнині.

Гемопневмоторакс (гр. thorax — груди) — наявність крові та повітря в плевральній порожнині.

Гемофілія (гр. haema — кров;philia — схильність) — спадкове захворювання у осіб чоловічої статі, що зумовлене недостатністю VIII-го або ІХ-го факторів згортання крові, характеризується розвит­ком геморагічного діатезу.

Гідроперикардіум — скупчення рідини в порожнині серцевої сумки.

Гіперемія (гр. hyper — зверх, понад; haema — кров; син.: повнокрів'я) - буває артеріальна: ангіонейротична, вакантна, запальна, колатеральна, постішемічна та венозна: загальна та місцева.

Діапедез (dia — через; ресіао — стрибати) - проникнення еритроцитів через стінку капілярів і дрібних вен в оточуючі тканини.

Екхімоз (гр. ekhymo — виливати рідину) — поширений крово­вилив у шкіру або слизову оболонку.

Ембол (гр. embolos — затичка) — не притаманна нормальній життєдіяльності організму циркуляція в крові частинки (субстрату), що може викликати закриття просвіту судини;

— емболія бактеріальна (син.: мікотична): до складу емболу входять мікроорганізми;

• емболія повітряна: виникає від проникнення у вени повітря;

• емболія газова: виникає від зміни парціального тиску газів крові;

— емболія ортоградна (гр. orthos — прямий): ембол рухається за током крові;

- емболія парадоксальна: ембол проникає з вен великого кола кровообігу поза легенями в ліву половину серця через дефекти у міжшлуночковій або міжпередсердній перегородках;

- емболія ретроградна (лат. retro — направлений назад, у зворотному напрямку): ембол рухається проти току крові або лімфи.

Епістаксис (лат. epistasio — капати, випускати по крап­лях) — носова кровотеча.

Індурація (лат. durum — твердий, щільний) — ущільнення органу або частини його в результаті певних патологічних змін;

- Індурація застійна (сип.: ціанотична): наприклад, селезінки, нирок за рахунок розростання сполучної тканини при хронічному венозному повнокрів'ї;

- Індурація бура легень: розростання в легенях сполучної тканини з відкладанням гемосидерину при хронічному венозному повнокрів'ї у малому колі кровообігу при ваді серця (стенозі лівого атріовентрикулярного отвору).

Інсуфляція (лат. insufflatio — вдування) — введення газів в порожнини організму з лікувальною або діагностичною метою.

Інфаркт (лат. infarcio — начиняти, набивати) - некроз, що виникає в результаті гострого порушення кровопостачання орга­ну, тканини. Розрізняють білий, червоний інфаркти та інфаркт іше­мічний з геморагічним пояском (змішаний інфаркт).

Ішемія (гр. ishio — затримувати, заважати; hаета — кров; син.: малокрів'я місцеве) —зменшення кровопостачання окремої ділянки тіла, органу, тканини внаслідок зменшення притоку крові;

— ішемія ангіоспастична: внаслідок спазму судин;

- ішемія компресійна: внаслідок здавлювання судини ззовні (лігатура, пухлина, перипроцес);

— ішемія обтураційна: внаслідок перекриття просвіту судини тромбом або емболом.

Каналізація тромбу — характерно часткове розчинення частини тромбу з утворенням каналів, внутрішню поверхню яких становлять ендотеліоцити.

Колапс (лат. colabo — раптово падати) - гостра судинна недостатність, що супроводжується зменшенням маси циркулюючої крові, яка депонується переважно в органах черевної порожнини, а також зниженням артеріального та венозного тиску та пригніченням життєво важливих функцій організму.

Крововилив (син.: геморагія) — нагромадження в тканинах або порожнинах організму крові, що вилилась із судин (серця).

Кровотеча — вихід крові за межі судин;

— кровотеча внутрішня — в тканини, органи, порожнини;

— кровотеча порожнинна — в будь-яку порожнину організму;

- кровотеча шлункова — в порожнину шлунку з судин його стінки (рак, виразкова хвороба);

— кровотеча легенева — із судин легень або бронхів (бронхоектази, каверни);

- кровотеча зовнішня - на поверхню тіла (у навколишнє середовище);

— кровотеча паренхіматозна (син.: капілярна) — з паренхіми внутрішніх органів (печінка, нирки).

Кровоточивість — схильність до повторних кровотеч.

Кровохаркання (син.: гемоптоє) — виділення крові або кров'я­ного харкотиння з дихальних шляхів (при кашлі).

Ліведо (livere — бути синюватим) - синюшно-фіолетове забарвлення шкіри різних відтінків та обрисів, що виникає за рахунок сітчастого малюнку судин, що просвічують через шкіру судин, які перебувають у стані гіперемії.Процес характеризується також пролі­ферацією ендотелію артеріол, інколи з облітерацією їхнього просвіту, спостерігається при колагенозах, сифілісі, туберкульозі та ін.

Мікроциркуляція (порушення її) - порушення кровообігу в судинах мікроциркуляторного русла, що характеризується зменшен­ням швидкості кровотоку, розвитком стазу, підвищенням проник­ливості судин, змінами складу тканинної рідини та реологічних властивостей крові.

Мішкова плями — крововиливи під ендокардом лівого шлуно­чка серця при смерті від кровотечі.

Набряк (син.: oedema) - надлишкове скупчення рідини в тканинах організму;

— набряк алергічний: виникає при алергічних реакціях;

— набряк запальний: виникає при запаленні;

- набряк застійний: виникає при венозному повнокрів'ї, лімфостазах;

- набряк легень: синдром гострої легеневої недостатності, характеризується скупченням рідини в респіраторних відділах легень (альвеолах);

— набряк нирковий: спостерігається при захворюваннях нирок у зв'язку з затримкою води та натрію на фоні протеїнурії;

• набряк серцевий: виникає при загальному венозному застої.

• Плетора (гр. plethore — наповнення — гіперволемія) — загаль­не збільшення об'єму крові, циркулюючої в серцево-судинній системі.

Плями Тардьє — дрібні крововиливи під вісцеральну плевру та епікард, характерні для смерті, що швидко настає ("гостра" смерть), наприклад при механічній асфіксії.

Синець — крововилив у товщу шкіри або слизових оболонок.

Стаз (гр. stasis — застій) — прижиттєва, місцевого характеру, зупинка крові або фізіологічної рідини;

- стаз жовчний — холестаз: застій жовчі в жовчних капі­лярах;

— стаз крові: зупинка кровотоку в судинах гемомікроциркуляторного русла.

Тромб (гр. thrombus — згорток крові) — прижиттєве утворення в просвіті судин або порожнинах серця щільної консистенції згортка крові;

- тромб аглютинаційний — коагуляційний: складається переважно із склеєних між собою еритроцитів;

— тромб аксіальний (гр. ахоп — вісь): тромб, розташований в центрі просвіту судини (зокрема, нижня порожниста вена);

- тромб аутохтонний (гр. autochthon — місцевий): тромб, що розташований у місці свого утворення;

- тромб білий: виникає переважно в артеріях і складається з тромбоцитів, фібрину та лейкоцитів;

— тромб лейкемічний: трапляється при лейкозах, складається з незрілих лейкоцитів (бластні форми) та фібрину;

- тромб гіалііювий: виникає переважно в судинах дрібного калібру, складається з тромбоцитів, білків плазми крові та зруйно­ваних еритроцитів;

— тромб дилятаційний: найчастіше виникає в аневризмі;

— тромб обтуруючий: повністю перекриває просвіт судини;

— тромб застійний (син.:марантичний): це червоний тромб, що формується у венах при застійних процесах;

- тромб червоний (син.:еритроцитарний): має червоний колір, утворюється переважно у венах, складається з тромбоцитів, фібрину та еритроцитів;

- тромб септичний (син.: мікотичний): до його складу входять мікроорганізми;

- тромб з петрифікацією: характерне відкладання солей кальцію (флеболіт — "венний камінь");

— тромб сподогенний (лат. spodos — попіл, зола): тромб, що утворюється з продуктів руйнування (розпаду) клітин крові або ендотеліоцитів (лейкози, рак);

- тромб тромбоцитарний (пластинчастий): складається переважно з тромбоцитів та фібрину;

- тромб кулеподібний: утворюється в передсердях (частіше лівому) і вільно розташовується в порожнині серця (при стенозі лівого атріо-вентрикулярного отвору).

Шок (фр. choc — поштовх, удар) — патологічний процес, що виникає в екстремальних умовах, при порушенні нейрогуморальної регуляції процесів життєдіяльності організму; характеризується різким зменшенням кровопостачання тканин, порушенням обміну речовин, зниженням функцій організму, розвитком гіподинамії, гіпорефлексії, гіпотермії, артеріальної гіпотензії, диспноє та олігурії;

- анафілактичний шок: один з тяжких проявів анафілаксії, характерним є розвиток васкулярного набряку у внутрішніх органах, спазм та набряк дрібних бронхів та бронхіол з еозинофільною інфільтрацією їхніх стінок, появою гострої емфіземи легень, інколи набряку головного мозку.