10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.

Платон – найвизначніший філософ-ідеаліст стародавньої Греції. Створив с-му об'єктивного ідеалізму, організував в Афінах філософську школу – “Академію” – центр античного ідеалізму. Центральним поняттям є ідея.

До кінця V ст. до н.е. основним і переважним типом давньогрецьких філософських напрямків був матеріалізм. В особі Платона давньогрецький ідеалізм уперше виступає у формі світогляду, протиставляє себе матеріалізму. Створюючи доктрину ідеалізму, Платон усвідомлював, що йому необхідно зруйнувати повсякденну свідомість і впевненість людини в тому, що вона живе в реальному світі і що її почуття дають їй правильну картину цього світу. З цією метою Платон порівнює наївних реалістів, що вірять у реальність чуттєвої картини, з людьми, що з народження перебувають в печері і бачать при слабкому світлі лише тіні речей, а не самі речі. Вони впевнені, що крім їхньої печери і блідих тіней, нічого немає, і не вірять тому, хто зміг вирватися з печери і повернувшись розповідає про те, що побачив реальні речі і про світ за межами печери. Той, хто повернувся – філософ-ідеаліст. Він і говорить людям, що вони живуть у світі тіней, у примарному, нереальному світі, що є інший, істинний світ і що вони повинні прагнути побачити його очима розуму. І так, основне питання філософії він вирішує однозначно - ідеалістично.

Матеріальний світ, що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише тінню і походить від світу ідей (ейдосу), тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справді істинного пізнання. Платон пояснює, наприклад, подібність всіх існуючих у матеріальному світі столів наявністю ідеї столу у світі ідей. Всі існуючі столи лише тінь, відблиск вічної і незмінної ідеї столу. Ідею Платон відриває від реальних предметів (одиничних), абсолютизує і проголошує апріорною стосовно них же. Ідеї існують поза матеріальним світом і не залежать від нього, матеріальний світ їм лише підлеглий.

Між світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує, за Платоном, імовірне буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, чуттєво сприйманих явищ і речей), що відокремлює істинне буття від небуття. Відношення ідеї і реальних речей є важливою частиною філософського вчення Платона. Чуттєво сприймані предмети не що інше, як тінь, у якій відображені ідеї. У Платона можна зустріти і твердження протилежного характеру. Він говорить, що ідеї присутні в речах. Багато уваги Платон приділяє питанню "ієрархії ідей" На вершині цієї ієрархії ейдосів перебуває ідея "блага". Ідея блага ототожнюється з Богом (це найбільш абстрактна ідея, ідею блага пізнати неможливо, тому що те, що є благом для одного, може бути злом для іншого). Далі йде ідея фізичних явищ (наприклад, рух). Між двома цими шарами (благо і фізичне явище) розташовані ейдоси абсолютних якостей. Їх багато: стільки, скільки предметів. Потім йдуть ейдоси істот і завершує цю ієрархію ейдос відносин.

Також Платон розробив вчення про душі. В кожній людині ув'язнений в ній ейдос, ейдос людини і її душі. Коли людина вмирає, душа звільняється від свого тілесного покриву, вона очищається і забуває усе, що було зв'язано з її колишнім існуванням. Душа залишається в чистому вигляді, тому що смерть це є звільнення душі. Далі душа попадає у світ ейдосів на свій рівень ієрархії: (ейдоси істот). Стикаючись зі світом ейдосів, споглядаючи їх, душа здобуває знання. Коли народжується нова людина, то душа вселяється в неї, але при цьому вона стає відкрита всім недолікам і достоїнствам людського існування, і вона забуває світ ейдосів. Процес пізнання полягає в тому, щоб організувати вміле навчання, при якому душа пригадувала ті ідеї, що вона колись споглядала.

Вчення Платона вплинуло на весь наступний розвиток філософської, особливо, ідеалістичної думки. Усі наступні, більш розвинені форми ідеалізму, у своїх вихідних принципах тотожні з вченням Платона.

Платон намагався довести, що реально існують лише ідеї, які передують чуттєвим речам, тобто матеріальні речі є похідними від ідей. Ідеї існують незалежно від свідомості, відіграють основну роль у природі. Ідея – вічна та незмінна, а чуттєві речі виникають, змінюються та зникають. Людські відчуття не дають істинного знання про сутність речей. Теорія ідей відриває загальне від одиничного, ідеї Платон абсолютизував і вважав їх самостійними та незалежними.

Платон розробив діалектику в сфері понять. Його вчення відіграло значну роль у розвитку логіки, Платон першим вводить поняття діалектики. Формулює діалектичні закони заперечності. Діалектика у Платона – це мистецтво подолання суперечностей.

В праці “Держава”(складається з 10 книг) іде мова про державний устрій (схвалював монархію та аристократію, а тимократію, олігархію, демократію та тиранію вважав не досконалими), про поняття справедливості (користь друзям і зло ворогам; віддавати по заслугам), виникнення держави (виникає, коли ми не можемо задовольнити свої потреби), розподіл праці (кожен повинен займатися своїм ремеслом), виховання людей (фізичне та духовне). На чолі держави мають бути філософи, охороняти державу повинні сторожі. Пояснює місце поезії та мистецтва у державі (мистецтво – це повторення ідей, поезія не є істинною, бо поети творять примари а не істинне буття).