25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної свідомості.

В історії кожного народу є невмирущі іммена. В історії українського народу таким ім’ям є Тарас Григорович Шевченко-поет-мислитель.

А І.Я.Франко так визначив місце Т.Г.Шевченка у людській культурі: “Він був сино мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпако – і став велетнем у царстві людської культури”.

Т.Г.Шевченко був родоначальником української мови та літератури, національного живопису, неперевершений співець героїчної і трагічної минувщини України – козаччини, гайдамаччини,хмельниччини – неперевершеної краси української природи.

Т.Г.Шевченко відкрив Україну для українців і всьому світові з її славою, героїзмом, красою, але разом з ти із усі її трагізмом.

Хоч спеціально Т.Г.Шевченко і не писав філософських трактатів, але його творчість є філософською за своєю суттю, бо вона є відображенням і носієм віковічної софійності, удрості українського народу, величі його духу, героїзму, краси і благородства його душі. Т.Г.Шевченко глибоко знав писану й неписану (в переказах, легендах) історію України, побут, звичаї, психологію, душу українського народу, будучи глибоко народним поетом. Творчість Т.Г.Шевченка – це кладєзь народної мудрості.

Т.Г.Шевченко поділяв суспільний ідеал Кирило-Мефодіївського товариства, членом якого він був, який гласив: всі слов’яни повинні між собою поєднатися, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку, й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу й свій власний державний устрій. Т.Г.Шевченко виступав за вільну, незалежну й соборну Україну.

Т.Г.Шевченко був великим гуманыстом і правдошукачем. Він гнівно засуджував зло, соціальну несправедливість, зажерливість багатіїв, захищав бідних і обездолених: “Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить”(поема “Кавказ”). Т.Г.Шевченко був глибоко віручою, релігійною людиною. Як національний митець він є неперевершеним виразником української історії, її культури, менталітету. Саме з Т.Г.Шевченка починається процес відродження української нації, її культури та духовності.

Творчість Т.Г.Шевченка – це явище не тільки національної, а й світової культури. Адже його творчість пронизана загальнолюдськими ідеалами миру, добра, щастя, справедливості, любові, материнства, дитинства тощо. А тому не випадково твори Т.Г.Шевченка перекладені на мови багатьох народів світу, особливо слов’янських. Та і сам поет-мислитель адресував свої твори “і мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє”.

В наш час, в умовах незалежності України, складаються умови для об’єктивного аналізу творчості Т.Г.Шевченка. Адже в минулі часи творчість Т.Г.Шевченка часто-густо розглядал Т.Г.Шевченка ася з позицій тих чи інших політичних чи ідеологічних уподобань, що вело до її спотворення і було далеким від істини.

28.Антропологічний ренесанс в філософії 20 століття.

У 20-х роках 20 ст. Відбувається становлення течій антропологічного направлення: персоналізм, екзистенціалізм, філос. антропологія. Школа філос. антропології ставила на межі теоретичне переосмислення сучасного конкретно-научного та гуманітарного знання про людину, визначення людських характеристик, щоб досягти нового філ. розуміння природи людини в усіх можливих взаємозв'язках її буття.

Антропол. має відповісти на питання про природу та сутність людини. Філ. антропол. – течія захід. Філ. ХХ ст. – вбачає своє завдання у осмисленні новітнього наукового знання про різноманітні сторони людського буття в їх цілісному осягненні.

Шелер – засновник філ. антроп. Тема істотних відмінностей людини і тварини . Він бачить їх відмінність в здатності людини ставитись предметно і об'єктивно до середовища. Всі філ. питання, проблеми зводить до одного – що є людина?

В праці “Положення людини у космосі” 1928 Ш. Ставить питання про створення синтетичного антропологізму, як науки про сутність та структуру сутності людини. Людина не стільки біологічна, скільки духовна істота, яка здатна піднестися до чистої свідомості пізнання речей у їхній сутності. Критично аналізує головні теорії духу та людини. Дух є не просто найвищим принципом, що визначає сутність людини. Як духовна істота людина вільна і відкрита світові.

Плесснер 1928 Вступ до філ. антроп., в якій реалізується підхід до проблеми людини, відношення людини до світу тварин і рослин. Людина приречена на вічне вдосконалення, потяг до прогресу.

Ханстенберг – творить вчення про людину з точки зору самого буття людини. Людина, яка не знає об^,єктивності не здібна поважати, любити, говорити правду.

Кассірера: Людина є тварина, але її відрізняє від їнших здібність творити. Мова, міф, релігія, наука, мистетство – складові діяльності людської сфери.