57.Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха.

Типологизация рассматривает жизнь общества на данном этапе его исторического развития как нечто относительно устойчивое, как развивающийся в рамках именно данной культуры или цивилизации.

Культура – способ организации и развития человеческой жизнедеятельности, представленный в продуктах материального и духовного труда в системе социальних норм, в духовних ценностях, в совокупности отношений людей к природе, между собой и к самим себе. Культуру характеризуют также особенности поведений сознания и деятельности людей в конкретных сферах общественной жизни.

Цивилизация – с одной стороны это уровень развития культуры и общества в целом, а с другой стороны – способ освоения культурных ценностей, который определяет всю общественную жизнь, ее специфику.

Формация – определённая ступень в развитии общества.

Эпоха –определённый отрезок истории в течении которого в силу неравномерности исторического процеса могут временно существовать рядом друг с другом различные формации.

Данилевський

Основною метою ф- історичної системи Д вважав саме подолання вузьколобого, передусім європоцентристського, підходу до вивчення всесвітньо-історичного процесу, який не враховував розмаїття історичних культур, що в своїй сукупності і формують цей процес. Він виступив з критикою моністичного тлумачення історії, доводячи сумнівність цього напрямку щодо автентичного осмислення історичної діяльності. Натомість він обстоював і розробляв принципово інший, плюралістичний підхід до осмислення історичного процесу, заснований на визнанні не лише можливості, а й необхідності співіснування як рівноправних багатьох трактувань історії. Він сприймає всесвітню іст., як процес співіснування, взаємопроникнення й водночас взаємовідокремлення, виокремлення, конституювання, утвердення, розвитку, розквіту, занепаду та зміни множини відносно самостійних соціокультурних утворень, які Д називає культ.-істор. типами. Головна думка: нет единой нити в развитии человечества, а существуют только частные цивилизации. КИТ выделял по таким основаниям: д-ть культурная, религиозная, политическая, общ-экономическая.

В 20 веке присутствовала теория круговорота локальних цивилизаций Шпенглера, Тойнби. Ш исходил из того, что развитие того или иного народа есть прежде всего развитие его культуры. Каждый народ представляет собой самостоятельний КИТ не похожий на типы другох народов каждая культура уникальна неповторима и замкнута в себе. Если культура умирает – она застывает (сравнивают с засохшим деревом). Это характеризует превращение культуры в цивилизацию. У Шпенглера 8 КИТ.

Тойнби. Философия истории по Т это изучение взаимосвязей исторического бытия как универсального общечеловеческого опыта через призму внутреннего опыта человека, внутренней динамики человеческой души. Основной вопрос, это вопрос о человеческом смысле истории, вопрос о внешнем и внутренним достоинстве человека. Т насчитывает в истории более 30 цив. из них сохранилось только 6.

Ясперс. В отличии от Т Ясперс делает акцент на том что человечество имеет единое происхождение и единый путь развития, однако научно доказать это невозможно, поэтому Я вводит понятие веры. Я убеждён, что общей для человечества может быть только фил. вера, она есть осознание бытия и его истоков по средствам обращения к историч. ситуации. Содержание исторической ситуации Я связывал с такими понятиями – время и эпоха. Становление цивилизации он свезывает с осевой епохой – время рождения мировых религий.

Маркс. Розробляючи свою систему М прагнув вирішити такі дві проблеми. По-перше, досягти справді автентичного розуміння історії, взірцем і уособленням якої він вважав строго наукове її розуміння; по-друге, уникнути однобічностей прогресистського, регресистського і циклічного тлумачення історичного процесу, неминучих у тому випадку, коли кожне з цих тлумачень претендує на роль самодостатнього, єдиного і виключно можливого. М здійснює перехід від емпіричного до теоретичного рівня філософсько-історичного пізнання, вибудовуючи вченння про суспільно-економічні формації.

Поняття “соціально-історична теорія” є полісемантичним (має кілька значень). По-перше, ця теорія може розглядатися у найширшому сенсі як корелят суспільно-історичної практичної життєдіяльності людей. По-друге, вужче, її можна визначити як систему історичних і достовірних знань, що репрезентують філософію історії чи історичну науку у ракурсі доволі високоспеціалізованих галузей іссторичного пізнання. М і Е розглядали СІ процес як природно-істор процес послідовної зміни суспільств різних типів, кожне з яких є динамічною системою і характеризується складною структурою.

Формаційний підхід завершуе багатовіковий розвиток класичної філософії істор і водночас є першим нарисом філ іст некласичного типу.

Філ-іст вчення М грунтується на моністичному, універсальному розумінні історії. Але якщо попередні мислителі, включаючи Гегеля, пропонували у своїх системах водночас універсалістські філософські конструкції світобудови, як такої, то система М обмежується вже лише світобудовою історичного універсуму. З попереднтиками М єднало також і те, що він трактував всесвітню іст як єдиний лінійнопоступальний процес, а саме: прир-іст процес послідовної зміни сусп-економ формацій. Термін “формація” дуже вдалий, бо охоплює відразу два зрізи людського суспільства – сус-во як процес і як стан, структуру системи відносин між людьми.