75. Наука в контексті формування нової моделі світу.

Наука робить значний внесок в розробку наукової картини світу і відповідних моделей. Сучасна нова модель світу обов'язково передбачає використання досягнень синергетики, яка пропонує якісно іншу картину світу не тільки в порівнянні з тою, яка лежала в основі класичної науки, але й тої, яку прийнято називати квантово-релятивістською (некласичною). Відбулася відмова від образу світу як побудованого з елементарних частинок на користь світу як сукупності нелінійних, зворотних, само організуючих процесів.

Суспільні науки роблять значний внесок в розробку основних принципів на яких можливе винекнення єдиної цивілізації на планеті.

Синтез знань, які отримуються різними науками, є складною процедурою, яка передбачає встановлення зв'язків між предметами наук. бачення предмету наук, уявлення в його головних системно-структурних х-ках виражено в структурі кожної з наук у формі цілісної картини досліджуваної реальності. В цьому значенні говорять про фізичний чи біологічний світ. По відношенню до загально-наукової картини світу, такі картини реальності можна розглядати як її відносно самостійні фрагменти чи аспекти. Картина реальності забезпечує систематизацію знань в рамках відповідної науки.

Перехід до нової цивілізації можливий на основі гуманітарних принципів, свобода вибору майбутнього, визначення багатоваріантності суспільного процесу, верховенства загальнолюдських інтересів, перехід політичних конфронтацій до діалогу. Діалог культур полягає у врахуванні специфічних культур, на нього повинно орієнтуватися все людство. Завдяки втіленню зростаючих об’ємів наукових знань у все меншому фізичному об'ємі, стає можливим створення суперкомп'ютерів, мікропроцесорів. Це дозволить створити технічні засоби обробки інформації, які стануть могутнім підсилювачем інтелектуальних здібностей людини.

Діалог культур – це взаємодія культур народів, що населяють планету, виділення народних цінностей, якими повинно керуватися все людство.

76. Техніка і технологія в системі культури.

Техніка та технологія в історії людства існували завжди, оскільки сама ця історія починається не раніше того, як люди починають використовувати штучні знаряддя ручної праці, тобто найпростішу техніку. Грецьке слово "техне" в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, вміння. Воно зустрічається вже у Платона та Арістотеля у зв’язку з аналізом штучних знарядь праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини і, перш за все, - руки. Доповнення, підсиленнч, заміщення природних робочих органів людини мають певну детермінацію, яка реалізується шляхом використання природи та втілення в природних тілах трудових функцій.

Створений людиною об’єкт називають атерфактом (латиною "атерфактум" - "штучно зроблений"). Техніку можна вважати сукупністю атерфактів, але таке визначення техніки, зрозуміло, дає лише перше уявлення про неї.

Людська історія здебільшого визначається розвитком техніки і певною сукупністю підвладних для даного суспільства технологій. Багато хто з дослідників фіксує "саморух" техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до цілком автоматизованих, комп’ютеризованих систем. Важливо підкреслити таке: немає людини та суспільства поза техносферою, технікка історична, вона не стоїть на місці, оновлюється. Технічні інновації стають каталізатором, бродилом, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя.

Нині не існує чіткого та однозначного визначення поняття "техніка", хоча нібито всі інтуїтивно розуміють, що таке "техніка". Однак будь-яка спроба дати однозначне конкретне визначення зазнає невдачі.

Французський філософ Ж.Еллюль визначив техніку як "суму раціонально напрацьованих методів, яким притаманна безумовна ефективність... у будь-якій сфері людської діяльності".

Німецький філософ Ф.Раппе виділив два типи визначень - вузьке і широке.

Визначаючи вузько, техніку тлумачать як сукупність предметних атерфактів, створених для здійснення інженерної перетворюючо-конструктивної діяльності. таких визначень багато. Але всі вони мають у собі головне: в них варіюється та фундаментальна якість техніки, яку можна було б назвати принципом перетворення. Тобто техніка є тим, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І основною соціальною функцією, культурним покликанням техніки є конструювання та реконструювання предметної реальності. Техніка репрезентується за домогою знарядь, предметів та алгоритмічно-технологічно. Техніка є тим, чим людина справляє вплив на об’єкти, змінюючи їх. Але техніка є і тим, як саме вона діє щодо цих об’єктів, це теж техніка, яка вже тут виявляє себе як технологія.

Розвиток техніки - це об’єктивна передумова вдосконалення людської діяльності. Звичайно, кам’яна індустрія первісної епохи, ремісницька майстерність багатьох тисячоліть та сучасне високотехнологічне виробництво - це різні смуги у бутті техніки та її ролі у людському житті.

Є декілька концепцій історичного розвитку техніки. Для марксистського бачення, приміром, її історія відображена ланцюгом послідовних сходинок: ручні знаряддя, ремісничо-мануфактурний період, машинна техніка, автоматизовані системи. Зміни в цій історії зумовлені перенесенням на технічний пристрій тих функцій, які раніше здійснювались самою діючою людиною. "Природне" підмінюється "штучним", створеним, розсуваючи тим самим межі опанування людиною зовнішнього світу та глибин власної життєдіяльності. Змінюється тип зв’язку між людиною та технічними робочими органами.

Сучасний світ - це технізований простір та технологізований час. Якщо сьогодні раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої природи, а в світі техніки, у техносфері.

Американський філософ та соціолог Л.Мамфорд висловив цікаві думки про періодизацію розвитку техніки. Він вважав, що відлік в історії сучасної техніки треба починати з початку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, Мамфорд виділяє три технічні епохи.

Перша "еотехнічна" (1000 - 1750) має в основі "технологію води й дерева". Друга, - "палеотехнічна" (від другої половини ХVІІІст. до середини Ххст.) спирається на комплекс "вугілля та заліза". І, нарешті, "неотехнічна" (яка триває) використовує комплекс "електрики й сплавів". Як бачимо, в основу періодизації покладено основний вид енергії, що використовується в техніці, та "речовину", яка посідає головне місце у створенні технічних приладів.

Сучасна філософія техніки в цьому не є завершеною,більше того, вона досі навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважо це зумовлено "дитячим" віком цієї філософії, відсутністю дослідницьких традицій, систематичності в накопиченому знанні, а також в єдності у використовуванні термінології.

Техніка сама по собі ціннісно нейтральна і не може бути ані поганою, ані гарною. Якості й х-ки, які людська свідомість пов’язує з технічним об’єктом, виявляються більш залежними від самої свідомості, ніж від особливостей об’єкта. І, таким чином, вторинні наслідки технічної інновації визначаються не стільки якостями самого проекту, скільки ціннісними х-ками.

Оскільки неможливо передбачити зміни ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь, то неможливим є й гарантування того, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, залишиться добрим і для наших нащадків.

Однією з класичних філософських проблем, яку висуває філософія техніки, є питання про походження техніки та її взаємозв’язок з природою та суспільством. Традиційні уявлення про парадигми технічного процесу як безмежного шляху "покращання" були засновані на двох головних ідеях науки і філософії Нового часу. Перша з них - це теза про безмежність природних ресурсів планети, а друга - про людину як "царя природи", який покликаний панувати над нею. Обидві ці засади є хибними. Ресурси планети обмежені, тому необмежене екстенсивне зростання неможливе. Окрім того, дедалі більшої популярності нині набуває розуміння місця людини в природі, яке грунтується на визнанні того, що людина - тільки частка природи і не може існувати поза нею. Цим пояснюється необхідність філософського усвідомлення феномену технічного прогресу.

Існує декілька груп різноманітних нормативних моделейрозвитку техніки. Одна з них є традиційною, або "моделлю НТР" (популярна на Заході і на вітчизняних теренах). Грунтується вона на принципах технологічного детермінізму. Технологічний прогрес у межах даної моделі сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Тут зазначається, що швилкість технічного прогресу останнім часом підвищується у зв’язку із зростанням науки (це і є НТР) і що такий стан збережеться і в майбутньому.

Однією з домінуючих і найбільш впливових на Заході моделей є "загальна модель". Вона грунтується на міркуванні про розумність, корисність, безпечність можливих технічних проектів. Ця модель зумовлена нагальною проблемою сучасної техніки, яка пов’язана з нашою активністю щодол реалізації масштабних і довгострокових технічних проектів та водночас - нашим незнанням щодо тих наслідків, до яких призведе ця реалізація. В межах даної моделі головна увага приділяється розробці методів оцінки техніки. З точки зору прихильників даної моделі, технічний прогрес є неминичим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, повинен бути попередженим і компетентним.

І, нарешті, "модель обмеження" узагальнює підходи, які грунтуються на необхідності обмеження або людських потреб, або масштабів технічних проектів. Тут досліджуються ті критичні межі, за якими вдосконалення техніки робить більше шкоди, ніж користі. Модель обмеження людських потреб звичайно пропонується для застосування у країнах, що розвиваються, враховуючи обмеженість їхнього достатку та високі темпи зростання населення.

Говоря про техніку і технологію в системі культури, слід зазначити, що не завжди технічні досягнення є культурою, оскільки культура - це те, що створене на благо людини.

Хельмар Крупп “Що люди очікують від техніки?”

Людина є суб'єктом техніки. Ми її створюємо, ми її критикуємо. Критика полягає в тому, що техніка:

Здійснює насилля над природою , Відчужує людину від праці

Веде до бездуховної раціональності, Перетворює людей в невиразну масу.

Одночасно ці критики помічають, існують специфічні риси її продуктів:

Обмежена надійність і недовговічність, Надлишковість

Шкода довкіллю,

Загроза здоров'ю і існуванню

Обмеження автономії людини

Отже людина і техніка в вищій мірі є результатом їх спільного взаємозв'язку в економіці та державі.

В процесі еволюції змінюється і техніка, зазнаючи прогресивного розвитку, причому постійно:

Збільшується к-ть рекордів поставлених застосуванням техніки

Збільшується обсяг механізмів

Іде об'єднання корпорацій, фірм, великих систем

Впроваджується генна технологія

Звичайно, залишаються ще і традиційні виробництва.

В епоху постіндустріального с-ва стає питання про гуманізацію праці. Мова іде про покращення умов праці, про безпечність праці. Для цього необхідна політика держави, свідомо направлена на цю гуманізацію