45. Проблема пізнання. Суб'єкт та об'єкт пізнання. Еволюційна епістемологія.

Проблема пізнання та знання розглядається в теорії пізнання. Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-іст. Практикою людства.

Теорія пізнання – гносеологія – розділ ф., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості, засоби та форми пізнання а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування.

Пізнавальний процес – творче відображення дійсності. Це заглиблення людського розуму в сутність речей і явищ дійсності з метою відкриття об. закономірностей навколишнього світу.

Види пізнання:

Повсякденне – донаукове, стихійно-емпіричне, життєве. У повсякденній практичній діяльності людина набуває здорового глузду, тобто іде узагальнення життєвих знань, перевірених практикою. Донаукове пізнання виникає самостійно в процесі праці і на основі праці. Немає поділу на С. і О. пізнання.

Наукове, що включає в себе теоретичне і емпіричне пізнання, в ньому є конкретний О. пізнання, методи і засоби пізнання, завдяки яким діяльність стає результативною і цілеспрямованою. Результати фіксуються в теоріях та законах. Виступає як єдність чуттєвого та раціонального

Художнє пізнання

Інтуїтивне, технічне, емпіричне …

Проблеми теорії пізнання

Що являє собою кожен компонент (природа, х-ки)

Як кожен компонент пов'язаний з іншим

Що є визначальним, провідним фактором пізнавального акту, що надає акту пізнання цілісності та єдності.

Особливе місце – проблеми переходу від суб. до об. процес пізнання реалізується через взаємодію категорій суб., як носій свідомості і знання, та об. – це те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб.

Суб. пізнання – це людина, яка входить в суспільне життя, зв'язки, яка використовує сусп.-вироблені форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності як матеріальні, так і духовні. Це людина, яка діяльно змінює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного.

Об. пізнання – це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб. Об. є не вся об. реальність, а лише та частина, що вже введена в практику людства і становить коло пізнавальних інтересів. Об. пізнання це не тільки явища природи, а й с-ва. Сама людина і відносини між людьми, свідомість, пам'ять, воля, почуття.

С. і О. як протилежні сторони вступають в суперечливі відносини: с.-о. суперечності розвиваються на основі виникнення і ускладнення опосередкованих ланок.

Еволюційна епістемологія.

Після створення теорії природного добору Дарвіна, для пояснення розвитку с-ва пробували використати еволюційну модель.

Попер використовує біологічну модель, орієнтуючись на традиції неодарвінізму, для дослідження проблем росту і розвитку наукових знань.

Лоренц – родоначальник біологічної епістемології, використав еволюційний підхід до розвитку пізнання, в т.ч. і наукового. Основні положення:

В живих структурах закодовані властивості середовища, в якому вони існують

Евол. епіст. аналізує процеси отримання інформації та перетворення їх в знання в когнітивних структурах

Метою ев. епіст. є пояснення генезису та еволюції когнітивних структур і знання, залежно від інстинктів до раціонального людського мислення.

Інстинкти – прості рефлекторні реакції живих систем. Під впливом навколишнього середовища закриті с-ми стають більш відкритими, вони не тільки навчаються, але і змінюють свій стан. Під дією оточуючого середовища відбуваються виникнення і відбір простих структур, що допомагає вижити в даних умовах. В ході біологічної еволюції нервова система і органи чуття пристосовуються до адекватного відображення реальності. В результаті у людей сформувалися уявлення про час, простір, причинність. Виникнення науки приводить до відмови від багатьох уявлень повсякденного життя. Біоепістемологія представляє інтерес, бо вона:

Орієнтує біологічні і суміжні з нею дисципліни на вивчення когнітивних механізмів набуття знання під впливом оточуючого середовища

Вчить нас, бо іст. досвід обмежений, тому наші знання, які спираються на нього, потребують коректувань, уточнень

Біоепіст. намагається пояснити деякі біол. механізми виникнення і еволюції пізнання, що сформувалось в результаті досвіду і історичного розвитку, але вона безсила, коли мова іде про формування теоретичного знання, де повсякденний досвід не використовується.

Піаже намагається пояснити генезис знань взагалі, наукового зокрема, на основі дії зовнішніх факторів розвитку, тобто на основі соціогенезису і особливо психологічних механізмів його виникнення. Гіпотеза генетичної епіст. в тому, що існує паралелізм між логічною і раціональною організацією знання.

Погляди, що зближують Лоренца та Піаже, виходять з принципів концепції еволюції, згідно з якою властивості, структура, і динаміка оточуючого середовища відображаються і кодуються в внутрішній структурі і динаміці фіанізма.