39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, х-р (с-ми категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля)

Категорії – це поняття в яких, і ч/з які здійснюється філ. мислення. Вони відрізняються від законів тим, що закон – це судження, своєрідне відношення категорій, а К. – це одиничні поняття, тобто закон є ширшим за категорії. К. виражає внутрішнє, істотне відношення між явищами і тому певною мірою є законом. У свою чергу будь-який закон може бути зведеним до окремого поняття (категорії). Н-д, закон єдності і боротьби протилежностей по суті тотожний К. суперечності і т.д. З іншого боку, К. діалектики дані не в одиничній, а в парній відокремленості: “зміст – форма”, “можливість – дійсність”, “причина – наслідок”. І це не випадково – К. по своєму відтворюють суперечливу природу законів діалектики

Цілісна сукупність категорій утв. Ідейний склад філософії. Якщо сказати, що К. є мовою філ., то розмова цією мовою є філософствування., філ.мислення. тобто К. – це гранично широкі філософські поняття, які виражають універсальні х-ки та відношення, притаманні всім без винятку явищам матеріального і духовного світу. Категорії не надані ф. У готовому вигляді, вони виникають і розвиваються разом з нею. Їх розвиненість – одна з ознак зрілості ф.

Історичний розвиток кат. означає зміну і збагачення кожної з категорій, наповнення їх новим змістом. Філ.мислення існує як органічний зв'язок кожної кат. окремо. Розвиток К. – це розвиток зв'язку їх між собою. Зв'язок категорій залежить від іст.визначеного способу розгляду, методу мислення, який визначає функцію і місце кожної К. в системі філ.знання, задає їй межі і можливості., зумовлює напрям і перспективи її розвитку.

В античності системний перелік кат. Склав Арістотель. Він виділив 10 категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання. Але це лише каталог кат, які не підпорядковані ніякому висхідному переконанню чи закону, не пов'язані одна з одною, ні із загальнофіл. Настановами. Ключові для Ар. Кат. – матерія, форма, причина –не увійшли до цього списку. Таке ставлення до к було зумовлене історично першою логікою, яку він створив. Формальна логіка виключає ідею руху і розвитку, бере свій об'єкт як дискретний феномен, що перебуває у стані спокою, як випадково-безладну суму ознак.

Платон наступні категорії визначав так: простір – декілька шарів буття різної досконалості, верхній –сфера нерухомих зірок, нижній – сфера руху планет, де існує час. Час не існував до створення світу Богом і є рухомим образом вічності, це ніби засіб доторкання до вічності, яка і виступає основною формою існування ідей.

У філ.нов.часу ґрунтовну с-му кат. Навів Кант. К. – є визначеннями “не речей в собі”, а лише структури мислення – хибне визначення. Він розглядав такі категорії як к-сть (єдність, множина – цілісність), якість (реальність, заперечення – обмеженість), відношення (субстанція, причина – взаємодія), модальність (можливість, дійсність –необхідність). Його с-ма повніша від Арістотелівської і структурно організована: кожна третя категорія є результатом взаємодії перших двох. Недоліки с-ми кат. Канта (він їх називав таблицями): статична, виключає джерело виникнення і розвитку знання, воно є апріорним поняттям людської свідомості. Отже, кат. Канта лише підібрані і формально упорядковані, а не виведені з якоїсь спільної основи. таке розуміння кат. диктувалось новим розумінням мислення, новою логікою. Кант назвав свою логіку трансцендентальною. Ця логіка, незалежно від досвіду мислення, має бути виведеною із зовнішньої дійсності, а зовнішня дійсність має бути упорядкована за таблицею кантівських кат.

Ґегель вперше ввів у розуміння кат. ідею встановлення. Його кат. – живе ціле, яке розвивається. Вони пов'язані походженням і розвитком, кожна з категорій випливає з попереднього руху як його необхідний результат. Він виявив логічну основну рушійну причину у розвитку категорій. Цей розвиток здійснюється силою внутрішніх суперечностей, які приховані у природі самого поняття, так що мислення постає як постійне виникнення і вирішення суперечностей. У нього кат – це не засіб і знаряддя пізнання, а сходинки абсолютного духу. Таке тлумачення кат диктувалось новим способом розуміння і виникненням діалектико-дуалістичної с-ми Гегеля це логіка свідомості, яка втратила зв'язок з реальним носієм-людиною, логіка мислення, яка розвивається із самої себе.

Гегель розробив систему К, де всі вони взаємопов'язані, переходять одна в одну, і всі разом відтворюють закономірність поступального розвитку. Обмеження Гегелівського розуміння кат полягала в тому, що він розглядав їх як породження і щаблі розгортання світового духу і тому тлумачив їх як виключно логічні форми, які передують самій матеріальній дійсності. Категоріальна структура мислення формується на базі сусп.-історичної практики. Багаторазове повторення на практиці певних об. відношень закріплюється в мисленні у формі К. К. відображають загальні властивості й відношення об. реальності., вони є мисленими формами осягнення дійсності. Пізнавальне значення К полягає в тому. Що вони є способом засвоєння конкретного, засобом пізнання ще не виявлених і не усвідомлених рис, зв'язків, сторін дійсності.

Разом з ускладненням практики і пізнання, ускладнюється К. структура мислення, зростає к-ть К., змінюється їх об. зміст і взаємозв’язок. Х-ючи пізнавальну роль. К визначаються як вузлові пункти, сходинки пізнання природи, які допомагають пізнавати її і практично оволодівати нею.

Специфіка К полягає в тому, що вони є:

Унів. формами мислення і ступенями пізнання

Всі К пов'язані з вирішенням основних питань філ. – всі вони розглядаються в плані відношення мислення і буття, суб. і об.

Всі кат мають об. зміст і виконують певну ф-ію в процесі пізнання, тобто функціями К. є:

Онтологічна (охоплюють найбільш загальні властивості)

Гносеологічна (пізнання навколишньої дійсності)

Методологічна (визначають методи пізнання)

Логічна (відображають мислення, його закони і форми)

Світоглядна (х-ють цілісність світу, показують взаємовідношення людини і світу)

Кожна окрема філ.кат.(рух, матерія, сутність, явище) є вузловим пунктом пізнання якогось окремого одного моменту світового процесу. Універсальний зв'язок ї рух предметів дійсності відображаються мисленням людини у формі с-ми кат. Всі кат є сходинками пізнання і формами мислення, сходження мислення від абстрактного до конкретного, оскільки кат в своєму русі від однієї до іншої збагачуються визначеннями, стають дедалі змістовнішими. С-ма кат повинна невпинно удосконалюватись і збагачуватися, щоб найповніше відобразити сутність сучасного наук.-теор. пізнання.

Кат мають онтологічний зміст (якщо вони відображають дійсність) і гносеологічний (х-ють процес виникнення пізнання)