4.Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду древніх слов'ян.

Проблема становлення філософського знання – це складний і тривалий процес історичного розвитку людської самосвідомості. Історично першою формою суспільної свідомості була родова самосвідомість людини періоду формування родоплемінних відносин. Одна з форм опредметнення цієї свідомості, виражена в знаковій, символічній формі, був тотемізм. Механізмами, що регулювали матеріальне і духовне життя роду і які здобували предметну форму, були магія, міфи, різні культові обряди і свята.

У своєму прагненні пояснити явища природи і суспільства люди, не маючи наукових знань, приходили до вимислів і фантазії. Так складалися міфи про богів.

Міф – це спроба древніх людей відповісти на запитання: як і чому відбулося те чи інше явище чи природи громадського життя? Н-р: євреї створили міф про створення богом світу за 6 днів.

Міф – це спосіб констатування людської єдності в мовних, значеннєвих, етнічних, господарських і культурних відносинах. Це спосіб упорядкування, самоорганізації людського буття, організації його на культурно-значеннєвій базі, у відмінності від життєдіяльності тварин, основа якого інстинктивна-рефлекторна діяльність. У цьому понятті міфологія виконувала важливу роль, виступала знаряддям розвитку духовності самої людини.

Людина в міфі, у відмінності від релігійної свідомості, не мислить Бога за рамками світу. Не Бог створює світ, а самі боги з'являються в результаті космогонічного процесу. Звідси й активне, вільне спілкування людей з богами. Ф.Г.Кесседі в монографії «Від міфу до логосу» стверджує, що міфологія - це особливий тип представлень про світ, у якому реальність зливається з фантазією, тоді як у релігії, на відміну від міфу, припускаючи присутність фантастики, магії, у той же час розрізняє фантастику і реальність, переживає розбіжність між ідеальним і реальним.

Міфологічній формі світогляду властивий антропоморфізм, тобто зіставлення природних сил людським, натхнення їх.

Для міфол-го світогляду характерно:

розуміння роду, як колективної особистості, упевненої в наявності спільного предка – тотема.

міфологічний світогляд повернений в минуле. Формальне майбутнє як би повернуте минуле. Людське життя ще чітко не поділене на сьогодення і майбутнє, і ця обставина допомагає зрозуміти силу традицій, і як наслідок - царювання циклічної моделі історичного часу.

Одухотворення всього сущого. Надання природі людського образу – наслідок єдності буття, нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світосприйняття.

Згодом, на основі розкладу міфологічної свідомості в зв'язку зі становленням соціально-класових відносин, з неї виділяється мистецтво, релігія, філософія. Це характерно і для давньослов'янської міфології, коли під час утворення Київської Русі на її основі формується, з одного боку, релігія («язичество» – як міфологічна релігія), з іншого боку – міф переосмислюється в художніх формах – розповідях, билинах, епосах, казках.

Язичество - перша історична форма світогляду древніх слов'ян. Особливість язичеських вірувань - обожнювання стихійних сил природи ( Боги: Скворох -сонце, Дажбог- вітер, Перун-грім). Язичники вірили в душі померлих предків, у можливість спілкування з ними. Для язич. віри характерні політеїзм (багатобожжя), жертвопринесення, спалювання мертвих.