34. Діяльність як спосіб буття людини у світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична. Поняття духовності.

Д. – суттєва визначеність способу буття людини у світі, здатність її вносити в дійсність зміни. Основними моментами Д є суб., мета, засіб, за допомогою якого здійснюється перетворення, об., результат Д. Д. – основа пізнання будь-яких реальних чи ідеальних явищ. Д людини має пристосовницько-перетворювальний х-р. Для задоволення своїх потреб людина перетворює існуючі явища в природі та предмети, сама створює саме буття. Своєю Д. людина може змінювати саме середовище свого існування та вдосконалювати саму себе. Людська Д є усвідомленою (людина передбачає результати, висуває мету, виробляє план дій).

Види діяльності:

Стандартна Д: рефлекс (вітання, подяка), наслідування (людина прагне бути схожою на свій ідеал), традиції, звичаї

Творча Д: (в її процесі виникає щось нове: думки, програми, нові предмети) технічна, художня, наукова. Будь-яка творчість потребує й багатої уяви, розвиненої фантазії, здатність критично ставитись до результатів праці, визнавати помилки.

Можна виділити три рівні на яких здійснюється людська Д.:

Біологічний – дії зумовлені біологічними потребами в їжі, воді, русі, відпочинку. Потреби задовольняються автоматично.

Соціальний – зумовлюється соціальними потребами, які визначають відносини людей між собою у с-ві. Завдяки цій Д забезпечується відтворення, існування та розвиток не тільки окремих людей, а й людства.

Суп.-іст. – задовольняє потреби с-ва, його існування та розвиток. Така діяльність можлива лише за умови, що людина усвідомлює свою незалежність до певного с-ва, потреби якого вона сприймає як свої власні.

Структура і форми діяльності

Д – це людська форма активного відношення до навколишнього світу. Д – цілеспрямована. За Марксом, історія – Д людей, які ставлять перед собою певну мету.

Структура Д:

Людина, суб'єкт

Суб. Мета

Засоби реалізації мети

об'єкт

сама Д.

Результат доцільної діяльності.

Форми діяльності:

Матеріальна, або предметно-практична, або чуттєво-практична –здійснюється поза свідомістю в реальному світі. об'єктом є реальні чуттєві об'єкти, які змінюються в процесі матеріальної Д. Людина змінює навколишнє середовище й саму себе, виробляє предмети, необхідні для її існування

Духовна Д. – не виходить за межі свідомості, здійснюється в самій свідомості за допомогою розумових ідей, понять, теорій, в якій відображається наявна чи бажана дійсність. Духовна діяльність має два види:

Дух.-теоретична – розвивається пізнавальний процес, отримуються нові знання, створюються поняття теорії, в яких відображається реальна дійсність. Змінюються не предмети, а знання про них.

Дух.-практична – пов'язана з ідеальними перетвореннями дійсності, світ не тільки відображається, а й перетворюється ідеально, створюючи образи бажаної дійсності Людина оперує ідеальними образами предметів, а не самими предметами (наука, релігія, мистецтво)

Можна виділити й інші форми прояву діяльності:

Індивідуальна.

Суспільна – зумовлена сусп. потребами (будівництво залізниці не задовольняє потреби цих людей, які її будують, але це є виразом потреб с-ва в існуванні шляхів сполучення)..

Виробнича, природоохоронна – раціональне використання та зберігання природи.

Сусп.-перетворююча – створення кращих умов для існування.

Культурно-освітня, трудова, професійна, навчальна.

Духовність – здатність людини виходити за межі індивідуального буття, мати розвинені духовні потреби, ставити свої духовні інтереси і цінності вище за матеріальні. Дух. Життя суспільства – надзвичайно широке поняття, що містить багатогранні процеси, явища, пов'язані дух сферою життєдіяльності людей, сукупність ідей, поглядів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення сусп., індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Дух життя с-ва охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями – соц.суб'єктами. – індивідуальними народними етносами.

В цьому зв'язку доречно говорити про особисте дух життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, дух.життя соц.суб'єкта – народу, етносу чи про духовне життя с-ва вцілому

Основу дух. життя становить дух. світ людини, її дух. цінності, світоглядні орієнтації. Через дух. Людина співвідносить себе з іншими співучасниками іст.подій, спільниками будь-яких життєвих проявів, своїми попередниками. Діяльне і споглядальницьке ставлення людини до дійсності передбачає різні вияви дух. Об'єктивізовані в соц. формах, вони утворюють духовну сферу сусп. життя. це світогляд, переконання, вірування, сподівання.

Дух індивіда являє собою складний комплекс якостей людини, що формуються власними зусиллями, включаючи в себе не лише знання, а й почуття осмислення дійсності, здатність до співпереживання. Разом з тим духовний світ людини неможливий поза життям с-ва, тому дух.життя – це завжди єдність індивідуального і сусп. Дух.життя включає в себе і дух.виробництво – це формування дух. Потреб людей, насамперед в-во духовної свідомості.

Духовне матеріалізується, втілюється в словах, звуках, знаках. Матеріальні носії духовного – це матеріальні предмети, процеси (книги, креслення, формули, картини, плівки фільмів)

Розрізняють матеріальні та духовні потреби:

Матеріальні – це потреби людини в одязі, житлі, знаряддях праці.

Духовні –це потреби у виконанні свого морального обов'язку, пізнанні світу, милування красою природи або творами мистецтва, у дружбі, коханні.

Якщо в людині переважають матеріальні потреби, і метою є нагромадження речей, вона перетворюється на раба цих потреб. Це робить її життя дух. Беззмістовним. Справжнє багатство і щастя людини полягає в тому, щоб уміти бачити і створювати прекрасне, насолоджуватися ними, прагнути моральної досконалості, не бути байдужою до горя, страждань інших...