- •1. Філософія – духовно-теоретична форма опанування світу. Специфіка філософських проблем та характер філософського знання.
- •2 Структура філософського знання
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.
- •4.Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду древніх слов'ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6.Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні.
- •7.Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8.Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.
- •13 Філософія доби Відродженя гуманізм та антропоцентризм натуралізм пантеїзм
- •14. Особливості філософії Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання (ф. Бекон, р.Декарт).
- •15. Філософія французького просвітництва XVII ст. Погляди на матерію, суспільство, релігію та людину. (Монтеск'є “Про дух законів”)
- •16.Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика
- •17.Філософія Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика, розуміння історії
- •18. Філософія Фейєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію
- •19.Марксистская философия
- •24. Російська релігійна філософія кінця 19 – початку 20ст.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної свідомості.
- •28.Антропологічний ренесанс в філософії 20 століття.
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму.
- •30.Герменевтика: проблема інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини у світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Культура: поняття, сутність, властивості.
- •36. Модерн і постмодерн.
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини, психіка тварин (марксизм, фрейдизм, Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, х-р (с-ми категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля)
- •40.Категорії рух, простір, час та їх світоглядне та методологічне значення
- •42.Категорії сутність і явище та їх роль в теоретичному мисленні та науковому пізнанні.
- •44. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм та постструктуралізм.
- •45. Проблема пізнання. Суб'єкт та об'єкт пізнання. Еволюційна епістемологія.
- •46.Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні.
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна функція. Концепції істини. Істина як процес.
- •48. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуіції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Основні форми наукового пізнання.: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •51. Наука і гуманізм. Етика вченого.
- •52. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •53. Класична, некласична та постнекласична науки.
- •54. Поняття наукового методу. Методи емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.
- •55.Философія позитивізма. Позитивістське тлумачення науки.
- •56. Соціальне буття як проблема єдності суб`єктивного і об`єктивного чинників. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57.Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха.
- •60.Людина і суспільство: проблема відчуження
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація.
- •66. Право і правосвідомість.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми встановлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея.
- •70. Проблема суб’єктів історії: народні маси, особистості, класи, нації, цивілізації (к.Маркс “До критики політичної економії (передмова)”).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти і консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу і спрямованості історії. Дискусії щодо ідеї та критеріїв суспільного прогресу. (Ясперс “Смысл и назначение истории”.)
- •73. Людина, як субєкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність
- •74. Глобальні проблеми сучасності
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу.
- •76. Техніка і технологія в системі культури.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації
- •78. Основні проблеми та ідеї в сучасній вітчизняній філософії.
36. Модерн і постмодерн.
Модерн (сучасний, новий, найновіший) – один з періодів європейської історії (17-18 ст.). В епоху модерну розвивалась філософська традиція Декарта, Канта, Гегеля. Заклик цього періоду не відродження античності, а започаткування нового часу, яке спирається на чотири сили (техніка, індустрія, демократія, природознавство). Це епоха безмежної віри до розуму. За доби модерну людина прагне обійняти все своїми власними очима, пізнати власним розумом і набути критично обгрунтованиго судження про суще і незалежне. Її звернення до природи, до традицій, до політики, до науки ініціює виникнення радикально відмінних від премодерністських учень про Всесвіт, про державу і право, про культуру, про господарську діяльність. Людина модерну виявила у собі невичерпний надмір сил і безмежну впевненість у майбутньому.
У контексті світогляду модерну світ перестає усвідомлюватись як творіння Бога і стає природою. Людська активність тут не є слухняністю і служінням Творцю, а творчістю, творенням, самоствердженням людини у світі. Осмислюючи себе як субєкта, як особистість, як перетворювача Всесвіту, людина модерну утверджує себе у ньому не як слугу і раба Богу, а як господаря власного існування.
Висновок: у центрі філософського модерну перебувають не буття Бога, не душа, не серце, а розум, знання, свідомість. Тому фундаментальним світоглядом виявляється не теоцентризм, кордоцентризм, а раціоцентризм.
Постмодерн.
Ніцше, Хайдеггер, Фуко, Дерріда, Рорті, Ліотар, Дельоз.
Дві світові війни зробили очевидним кінець модерну. Підірвали віру людини модерну саму в себе, в розум, у НТП. Людина втратила гідність у своїх же власних очах. Головна особливість цієї нової культури філософування – стурбованість становищем особистості в інформаційному суспільстві, яке неперервно удосконалює індустрію комп”ютерних і спіритуальних засобів ідейного, інтелеттуального, світоглядного оволодіння людиною. В центрі уваги постмодерну – сприяння захисту гідності особистості. Ліотар вважав, що постмодерн, це не прощання з розумом, як таким, а з метафізичним. Постмодерн – це прорив до плюорального, індетермініст. і ймовірного розвитку.
37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини, психіка тварин (марксизм, фрейдизм, Юнг). Проблема ідеального.
На разработку проблемы сознания большое влияние оказал Декарт: “Сознание- непространственная субстанция, открытая лишь для созерцающего ее субъекта и осуществляющая процесс познания реальности”. Декарт разделил душу и тело, сущ-ет 2 субстанции: материя- субстанция протяжная (не мыслящая), душа-субстанция мыслящая (не протяжная). Первым вводит принцип самоотражения сознания в себе самом. Закладывает основы понятия сознания –как замкнутый в себе внутренний мир, понятие, которое отражает не внешнее бытие, а самого себя. Дуализм Декарта приводит к созданию двух систем: механический материализмили натурализм и субъективизм, идеализм. Лейбниц развил идеализм Декарта. Представление о сознании представлено им принципом бытия: все сущее в его монадологии мыслится по образу и подобию сознания. Заменил “сознание” на “апперцепцию”, т.е. переход бессознательных психических состояний в осознаваемые. “Сознание ” по Лейбницу представляет активную, деятельную силу. Спиноза критикует Декарта: существует единственная субстанция природа и лишает сознание субстанционного хар-ра. Принцип: в человеке мыслит сама природа, а не противостоящее ей надприродное существою. Мышление тем совершеннее, чем активнее субъект. Материалисты: сознание- функция мозга, отражение действительности. Не только ощущение, но и высшие формы сознания это образы вещей. Отстаивают реальность созанния как активного фактора жизнедеятельности человека. Кант: резко отличает сознание и бытие. Сознание абсолютно самостоятельно по отношению к внешнему миру, в своих нормах и принципах независимо от дейс-ти. Нормы и принципы трансцендентальны т.е. априорны. Различает эмпирическое и чистое трансцндентальное сознание, чистую апперцепцию. Гегель: утвердил принцип историзма, в котором сознание- исторически развивающееся явление. Применил к сознанию диалектику. Сознание – дух, который начинает свое становление от бездуховного и доходит до абсолютного знания. Развитие сознания – это единство исторического, логического, индивидуального.
Сознание- гнос-кая, псих-кая, нрав-ая, соц-ная, прав-ая категории. В силу сложности феномена сознания, каждая из изучающих его наук вносит определенную специфику в подход к определению сознания, но сущность сознания как специф-ого феномена духовной жизни человека одна. Сознание- высшая, свойственная только человеку и связанная с речью функция мозга, заключающаяся в обобщенном, оценочном и целенаправленном отражении и конструктивно-творческом пробразовании дей-ти, в предварительном мысленном построении дей-ий и предвидении их результатов, в разумном регулировании и самоконтролировании поведения человека. Сознание- не обязательно достоверное отражение дей-ти (догадки, рел-ные и мифол-ие взгляды)- тоже факты сознания.
Различают два вида неосознанных дей-ий:
Дей-ия никогда не осознававшиеся
Ранее осознававшиеся дей-ия.
Многие наши дей-ия, находясь в просцессе формирования под контролем сознания, автоматизируются и затем совершаются неосознанно. Сама созн-ая деят-ть человека возможна при условии, что макс-ое число элементов этой деят-ти осущ-ся автоматически. Наша обычная дея-ть (прак-ая и теор-ая ) сознательна, в отношении тех результатов, которые сначала существовали в замысле, как цель. Но не все последствия своих поступков мы осознаем. Идея о бессознательном – Сократ: постоянно прислушивается к своему внутреннему голосу,как к велению совести и авторитету. Платон: в учении о познании как воспоминании, связанном с идеей о наличии в душе неосознанных знаний. Человек бы не искал того, что ему не известно, если бы он предварительно не имел его бессознательно в своей душе. Декарт: исходит из тождества психики и сознания. Отсюда идея, что за пределами сознания протекают лишь физиологические, а не психические процессы. Спиноза: люди осознают свои желания, а не причины, которые их определяют. Само сущ-ние бессознательных мотиваций-есть чел-кое бремя. Лейбниц: концепция бессознательного как низшнй формы духовной дея-ти. Полагал, что все явления сознания возникают в бесознательной жизни и наряду с сознательными представлениями, сущ-ют как бы угасшие представления- малые перцепции. Кант: связывал бессознательное с чувс-ым познанием и интуицией. Сущ-ют сферы восприятий и чувств, которые не осознаются. Бессознательное – это безграничные темные представления в человеке. Шопенгауер: выдвинул иррац-кую концепцию, рассматривая бессознательное как волю к природе, источник жизни, которому противостоит сознание. Гегель: в душе содержится много ощущений, представлений и мнений. Но Я представляет собой нечто простое, лишенное определений вместилище, в котором все это хранится, но не сущ-ет в фокусе сознания. Фрейд: большая часть психики человека бессознательна. Личность разделена на Оно, Я (эго) и Сверх-Я (супер-его). Оно – сфера бессознательного, подчиненная принципу наслаждения.
Сознание – явление психическое, т.е. все осознанные и неосознанные, а также познавательные процессы, псих-ие сос-ия и псих-ие св-ва личности. Психика- достояние всего животного царства. Сознание присуще человеку, но не во всех состояниях. Чувственность- способность иметь ощущения, отражающие св-ва предметов, воздействующих на организм. Ощущения составляют начальную форму психики животных. Психика является св-вом высших форм орг-кой материи. У позвоночных непосредственный носитель психики- мозг. Хар-ная черта животных организмов – активность, которая выявляется в их предметно направленном поведении, что осущ-тся через созданные эволюцией органы информации об окруж-их процессах и вещах, а также контроля и управления поведением в соответствии с полученной информацией. Чтобы определить биологические предпосылки сознания у животных, надо разделить их дей-ия на два вида:
дей-ия инстинктивные (врожденные); основные инстинкты- питания, самосохранения, размножения, ориентировочный.
дей-ия основанные на опыте
Инстинкт дей-т только в постоянных условиях. Только условия меняются проявляется его бессознательный хар-р. Инстинкт- результат многовекового приспособления животных к определенным условиям их сущ-ия. Инстинкт предопределяя форму поведения не определяет объекта поведения. Хар-р объекта дается опытом. Инстинкт – ряд последовательных рефлекторных движ-ий, из которых каждое предыдущее является начальным толчком для каждого последующего. Животныне довольно диффер-но воспринимают св-ва и отношения вещей, но и учатся на своем опыте. А это и есть элементарное мышление. Животные думают, но не как люди, они не осознают своих дей-ий, своего места в мире и среди себе подобных. Животное не обладает сознанием, а тем более самосознанием.
Первый признак психических явлений- это их отражательный хар-р, второй – невидимость, недоступность чувственному восприятию- идеальность. Т.е. все содержание сознания – идеально. Идеальное в противоположность объективно реальному- есть нечто сущ-щее не в дей-ти, а лишь в воспиятии, в представлении. Идеальное связанно с псих-им отражением дей-ти и основанно на гнос-ом противопоставлении психического физическому, замысла дей-ия самому дей-ию. Сущ-ет много концепций идеального, но две основные направлены к материализму и идеализму. В идеализме: идеальное - это субстанция стоящая над материальным миром, в субъективном идеализме в виде непосредственного данного индив-ому сознанию, в объективном идеализме в виде продукта деят-ти мирового разума. Материалисты- идеальное-это продукт пассивного созерцания, а не как результат и способ соц-исторической деят-ти людей в динамике их взаимного общения. В дуализме Декарта идеальное – это особая субстанция наряду с матер-ой.
