46.Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні.

Гносеологія – один з розділів філософії, в якому іде мова про пізнавальні процеси. Дехто вважає, що сенс людського життя полягає саме в пізнанні світу. Тому проблема пізнання, співвідношення в ньому абстрактного і конкретно хвилювали і хвилюють філософів протягом історії людства.

Абстрактне в діалектичній традиції розуміється як “бідність”, односторонність знання, а конкретне – як його повнота, змістовність. В цьому розумінні метод наукового пізнання – сходження від абстрактного до конкретного – характеризує спрямованість науково-пізнавального процесу в цілому – рух від менш змістовного до більш змістовного знання.

Вперше поняття “абстрактне” і “конкретне”для характеристики змістовносаті, розвинутості думки були використані Гегелем, він “конкретне” пов^’язував з розумовим мисленням, а абстрактне – з розсудливістю мислення. Гегель не зв^,язує поняття конкретного виключно з чуттєвим сприйняттям. В своїй статті “хто мислить абстрактно? Гегель хотів показати роль кожного мислення, чи конкретного так і абстрактного, в пізнанні навколишньої дійсності.

В роботі “Кто мислит абстрактно” Гег. Відмічає, що вбивця, якого ведуть на страту, в очах натовпу байдужих спостерігачів не більш, ніж жива абстракція. Вони вбачають у вбивці тільки одне абстрактне – тільки що він вбивця і виділення такої якості знищує в ньому все інше, що складає людську сутність. За Гегелем мислити абстрактно, значить мислити обмежено, примітивно, судячи про людину, виходячи тільки з одного його доброго, а частіше поганого вчинку і не беручи до уваги причини цього вчинку або інші його вчинки. Абст-не – це щось віддалене, ізольоване від багатоманітних зв^,язків і відношень предмету, конкретне – повністю відтворені властивості і якості в їх сукупності.

Проведення наукових спостережень і експериментів надійніше гарантують конкретність уявлень про предмети, які досліджуються. Проте експеримент неминуче зберігає багато слабкостей емпіричного пізнання у відношенні конкретності отримуваних результатів. В реальному процесі пізнання окреме дослідження не зупиняється на чисто емпіричній стадії. Раніше чи пізніше, воно завжди звертається до теорії.

Застосування методу сходження від абстр-о до конкр-о дозволяє зрозуміти, яким чином повинно бути логічно організоване наукове дослідження, яке рухається в рамках єдності логічного і історичного.

В своїх дослідженнях ми вимушено займаємось абстракцією – відволіканням (не назавжди, а на відомий період), вилученням з конкретного змісту об^,єкту тих рис, які для нас не суттєві і заважають зрозуміти об^,єкт в “чистому вигляді”.

Марксова концепція сходження абст. до конкр. в процесі пізнання (поширюється лише на теоретичне мислення)

Відчуття →^конкр. сприйняття →^абстр. уявлення → ^конкр. поняття

Гегель говорить, що абстрактне мислення вбиває в об'єкта пізнання все, залишаючи в ньому щось одне, на що спрямована увага суб’єкта пізнання. Абстрактне мислення часто має історичне підґрунтя (солдата треба заставляти, до слуги ставитися як до слуги тощо).

На мою думку, Гегель в цій статті лише розкритикував абстрактність мислення. але, як відомо, будь-що має як позитивні так і негативні моменти в своєму існуванні. Це стосується і абстрактного мислення. я думаю, що слід мислити, пізнаючи навколишню дійсність, як абстрактно так і конкретно. Причому абстрактне мислення має бути первинним, оскільки воно акцентує увагу на домінуючому, визначальному чиннику, що викликав це мислення. але зразу ж за абстрактним потрібно робити аналіз пізнання використовуючи конкретне мислення, усвідомлюючи і осмислюючи таким чином всі сторони явища, що пізнається.

Що стосується співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні, то я вважаю, що воно визначається самим об'єктом пізнання. суб'єкт, аналізуючи об’єкт пізнання повинен зіставити всі “за” і “проти” та визначити роль абстрактного та конкретного в пізнанні реальної дійсності.