- •1. Філософія – духовно-теоретична форма опанування світу. Специфіка філософських проблем та характер філософського знання.
- •2 Структура філософського знання
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.
- •4.Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду древніх слов'ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6.Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні.
- •7.Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8.Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.
- •13 Філософія доби Відродженя гуманізм та антропоцентризм натуралізм пантеїзм
- •14. Особливості філософії Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання (ф. Бекон, р.Декарт).
- •15. Філософія французького просвітництва XVII ст. Погляди на матерію, суспільство, релігію та людину. (Монтеск'є “Про дух законів”)
- •16.Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика
- •17.Філософія Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика, розуміння історії
- •18. Філософія Фейєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію
- •19.Марксистская философия
- •24. Російська релігійна філософія кінця 19 – початку 20ст.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної свідомості.
- •28.Антропологічний ренесанс в філософії 20 століття.
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму.
- •30.Герменевтика: проблема інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини у світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Культура: поняття, сутність, властивості.
- •36. Модерн і постмодерн.
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини, психіка тварин (марксизм, фрейдизм, Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, х-р (с-ми категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля)
- •40.Категорії рух, простір, час та їх світоглядне та методологічне значення
- •42.Категорії сутність і явище та їх роль в теоретичному мисленні та науковому пізнанні.
- •44. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм та постструктуралізм.
- •45. Проблема пізнання. Суб'єкт та об'єкт пізнання. Еволюційна епістемологія.
- •46.Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні.
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна функція. Концепції істини. Істина як процес.
- •48. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуіції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Основні форми наукового пізнання.: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •51. Наука і гуманізм. Етика вченого.
- •52. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •53. Класична, некласична та постнекласична науки.
- •54. Поняття наукового методу. Методи емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.
- •55.Философія позитивізма. Позитивістське тлумачення науки.
- •56. Соціальне буття як проблема єдності суб`єктивного і об`єктивного чинників. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57.Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха.
- •60.Людина і суспільство: проблема відчуження
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація.
- •66. Право і правосвідомість.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми встановлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея.
- •70. Проблема суб’єктів історії: народні маси, особистості, класи, нації, цивілізації (к.Маркс “До критики політичної економії (передмова)”).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти і консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу і спрямованості історії. Дискусії щодо ідеї та критеріїв суспільного прогресу. (Ясперс “Смысл и назначение истории”.)
- •73. Людина, як субєкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність
- •74. Глобальні проблеми сучасності
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу.
- •76. Техніка і технологія в системі культури.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації
- •78. Основні проблеми та ідеї в сучасній вітчизняній філософії.
44. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм та постструктуралізм.
Содержание и форма- фил-кие категории, во взаимосвязи которых содержание, является определяющей стороной целого, представляет единство всех составных елементов объекта, его св-в, внутренних процессов, связей, а форма есть способ сущ-ния и выражения сод-ния. Термин “форма” может употреблятся для обозначения внут-ей организации содержания и поэтому связан с понятием структура. Отношение сод-ния и формы хар-ся единством, доходящим до их перехода друг в друга, но это единство относительно. Во взаимоотношении сод-ия и формы содержание – подвижная. Динамическая сторона целого, а форма охватывает систему устойчивых связей предмета. Возникающее в ходе развития несоответствие сод-ия и формы разрешается заменой старой формы на новую, адекватной развив-ся сод-нию.
Структура- совокупность устойчивых связей объекта, обеспечивающих его целостность и тождественность самому себе, т.е. сохранение основных св-в при различных внутренних и внешних изменениях. В науке структура соотносится с системой и организацией, сис-ма включает множество проявлений сложного объекта (его элементы, связи. функции). Структура выражает то, что остается устойчивым, приразличных преобразованиях сис-мы. Организация – включает в себя и структурные и динам-ие хар-ки сис-мы, обеспеч-ие ее направленное функц-ие.
Система- совокупность элементов, находящихся в отношениях и связях друг с другом, которая образует определенную целостность, единство. Основная хар-ка сис-мы ее инвариантность (неизменность). Основные сис-ные принципы: целостность (несводимость св-в системы к сумме св-в составляющих ее элементов); структурность (возможность описания сис-мы через ее стр-ру); взаимозависимость сис-мы и среды (сис-ма форм-ет и проявляет свои св-ва в процессе взаимодей-ия со средой): иерархичность (каждый компонент сис-мы может рассмат-ся как сис-ма, а исследуемая сис-ма представляет один из компонентов более широкой сис-мы); множественность описания каждой сис-мы (в силу сложности каждой сис-мы ее познание требует построения моделей, опис-щие определенный аспект сис-мы). Типы сис-м: материальные (неорг-ие и орг-ие), абстрактные (продукт чел-ого мышления); динамические и статистические, детерминир-ые и вероят-ые.
Функция- фунд-ая категория фил-ии, отношения двух объектов (групп), в котором изменению одного из них соответствует изменение другого. Она может рассматриватся с точки зрения последствий (благоприятных, неблагоприятных-дисфункция, нейтральных- афункция), вызываемых изменением одного параметра в других параметрах объекта (функц-сть), или с точки зрения взаимосвязи отдельных частей в рамках целого (функц-ие).
Структурализм- научное направление в гум-ном знании, возникло в 20-ых г XX в, позже получил филос-кую интерпретацию. Представители: Лакан, Фуко, Леви-Строс, Барт. Структурализм- комплекс научных и фил-ких идей, связанных с применением струк-ого метода. Основу струк-ого метода образует выявление стр-ры как совокупности отношений, инвариантных при некоторых преобразованиях. Хар-ая черта струк-ого метода- перенесение внимания с элементов и их св –в на отношения между элементами. Основные процедуры стр-ого метода: выделение первичного множества объектов (где предполаг-ся наличие стр-ры); расчленение объектов на элементарные сегменты; раскрытие отношений преобразования между сегментами и построение абст-ой стр-ры; выведение из стр-ры всех теор-ки возможных следствий и проверка их на практике.
Струк-зм условно делят на две линии: первая – филос-ие идеи самих ученых- струк-тов и вторая- струк-кая идеология. Объект исследования струк-зма – культура как совокупность знаковых сис-м (важнейшая сис-ма язык, но также и наука, искусство, религия, мифология). На этих объектах струк-ный анализ дает возможность выявить скрытые закономерности, которым неосознанно подчиняется человек. Позитивные моменты: тщательная разработка механизмов комуникаций и опора на многомерность культурных образований, но струк-зм отказывается от активности субъекта как носителя культуры, недооценивает индивидуальность, абсолютизирует знаково- языковую сис-му.
Эти недостатки струк-зма преодолел постструктурализм. Постструк-зм- общее название ряда подходов в философиии и социогуманитарном познании. Представители: Ж. Деррида, Х. Блум, Ж. Бодрийяр. Постструк-зм не образует орган-ного единства и не имеет общей программы, а представлен концепциями ученых. Ж. Деррида разработал учение о деконструктивизме. Основной объект критики- тексты зап-европ-их метафизиков. Условия преодоления метафизики видит в деконструкции текста, который включает в себя одновременно и его деструкцию, и его реконструкцию. Он определяет нынешнюю философию как метафизику сознания, субъективности и гуманизма, а основной ее недостаток – догматизм. Ж. Бодрийяр разработал теорию исторического развития способа познания. По его мнению эра знаков начинается вместе с эпохой Возрождения, когда коды получают самостоятельность от референтов. Интересна его концепция соц-ой истории вытеснения смерти, в которой выделяет три стадии: подделка соц-ого с ее метафизикой бытия и видимости; производство соц-ого с его диалектикой енергии и законов природы; симуляция соц-ого с ее кибернетикой неопределенности и кода.
Структуралізм і постструктуралізм.
Структуралізм –це комплекс наукових і філ. Ідей, пов’язаних з застосуванням структурного методу, основним завданням якого є виявлення і дослідження структури об. виник в 20рр. ХХ ст. і розвивався в результаті застосування структурного методу спочатку в гуманітарних науках (лінгвістика, естетика, літераткра0, а потім і в соц.філософії. у Франції набув найбільшого поширення (Леві-Строк, Мішель Фуко, Деріда, Барт).
Основні поняття С:
Структура
Система
Організація
Функція
Структура – спосіб зв’язку елементів, сукупність стійких зв’язків об., що забезпечує його цілісність, тотожність самого собі при різних зовнішніх змінах. Вперше поняття структури розвинулось в хімії.
Структура співвідноситься з системою, організацією, функцією.
Система – сукупність взаємодіючих елементів, що утворюють певну цілісність.
Організація включає певні структурні і динамічні х-ки с-ми.
Х-ою рисою структурного методу є перенесення уваги з елементів та їх вл. На відношення між елементами, набутими в певній с-мі. В структуралізмі визначається примат відношень над елементами с-ми.
Цей метод спочатку абсолютизували, фр. Леві-Строк приділяв увагу дослідженню структури міфів в різних географічних зонах і виявив, що закономірності сталі. Структуралісти відкидали об. в своїх дослідженнях.
Мова – істинна реальність людського буття. Авторитет структуралізму похитнувся ч/з нехтування людською історією.
В 70-80 рр. ХХ ст. в філ. І соціогуманістичному житті (Деріда, Бельоз, Ліа Кар) виникає постструктуралізм. П-зм націлений на осмислення “неструктурного” в структурі. Звертає увагу на недоліки, які виникають при спробі пізнати людське с-во за допомогою мовних структур. Постструктуралісти приділяють увагу співвідношенню об. і суб., вказують на необхідність історичного методу. Тому деякі недоліки враховуються. П-зм відіграє важливу роль в науці.
