5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.

Релігійна свідомість не ідентична міфологічній. Якщо міф сам по собі не релігійний і нічого в собі надприроднього не несе, то релігія роздвоює реальний світ на надприродний і природний, де феномен віри відіграє визначальну роль. Зауважимо, що слід розрізняти віру як релігійний феномен і віру як психо-гносеологічну установку на сприйняття уявної реальності як дійсної. В цьому розумінні віра протилежна не знанню взагалі, а достовірному знанню.

В цілому віра – це такий спосіб сприйняття інформації, матеріальних і духовних цінностей, коли вони не дані безпосередньо в особистому досвіді людини і сприймаються нею як достовірні (вірогідні), безвідносно до того, істинні вони чи оманливі. Таким чином інформація, прийнята за істину, стає способом смислової діяльності людини, її поведінки і ціннісних орієнтацій.

Предметом релігійної віри є Бог. Як надприродний творящий дух, першопричина всього існуючого, початок початків. Віднайти початок Бога, це знайти ключ до розуміння всього сущого. Але відкрити все неможливо: кінечна (людина) не може охопити безкінечне (Бога). Тому пізнати Бога неможливо, в нього треба тільки вірити.

Релігія, таким чином, це система поглядів, що базуються на вірі в Бога, як носія істини, добра і краси. Це закономірний і історично обумовлений спосіб духовно-практичного освоєння світу, спосіб регуляції як соціальної діяльності, так і внутрішнього, духовного світу людини через релігійні заповіді, обряди, традиції.

Зпозицій наукової раціональності не можна доказати істинність (оманливість) буття Бога, і це не є предметом науки. Відзначимо, що людина не створена природою і соціальною еволюцією як завершена і досконала істота. Вона самотвориться безперервно, знову і знову через власну історію, діяльність, культуру. І ця її безперервна творимість і задана для неї в дзеркальному відображенні самої себе символом: “по образу і подобі Божій”. Божествене символ людського, з яким особа співвідноситься як зі своїм ідеалом, створюючи себе в відповідності з ним.

Звідси, релігія не вигадка пануючих класів, а певний тип духовності, що базується на вірі і цінностях, притаманних тій чи іншій релігійній свідомості, що в своїй сукупності складають відповідний тип духовної культури суспільства.

В історії людства розвиток релігійної свідомості був складним і суперечливим. Проте, все ж слід сказати, що в релігійній формі концентрується багато досягнень морального досвіду і в наш час вона відіграє важливу роль в житті суспільства. Досить сказати, що більшість населення планети вважає себе віручою. Наведемо дані про кількість віруючих тільки основних світових релігій: християнство – більше 1млрд. осіб, в тому числі католиків – 680млн., протестантів – 340млн., православних – 80млн.; мусульманство – 800млн.; індуізм – 500млн.; буддизм – 300млн.; конфуціанство – 180млн.; іудаїзм – 15млн.; інші – до 2-х млрд.

На території України на сьогодні нараховується близько 60 релігійних конфесій. При цьому мають розповсюдження як відомі релігійні общини, такі як релігія Бахаї, Рун-віра, свідомість кришни, так і нові, тоталітарні секти (“Біле братство”), що в цілому складає певні проблеми в релігійному і духовному житті країни.

Запровадження в Київській Русі християнства, пов’язане, передусім, з утвердженням його як державної релігії біля 988-989рр. за князювання Володимира Святославича. Але християнізація Русі – України не зводиться до цього акту, а являє собою тривалий процес освоєння християнства, що розпочався значно раніше, за часів панування язичництва серед східнослов’янських народів, і тривав після проголошення християнства державною релігією. Аналіз письменних джерел засвідчує поширення християнства на Русі – Україні, починаючи з 9ст. Християнином був київський князь Аскольд, християнинами були значна частина дружинників князя Ігора, біля 955 року християнство прийняла княгиня Ольга. В Києві, на Подолі в першій пол. 10ст. функціонувала церква св.Іллі. Отже, реформа Володимира Святославича спиралась на тривалу традицію засвоєння християнства, що склалась на той час. Хрещення Русі, здійснюване Володимиром, не зустріло на території України опору на відміну від півн. земель давньоруської держави (Новгород, Ростов). Але процес християнізації триває й після акту Володимира. Сутність його утворює засвоєння запозиченого з Візантії християнства схід. Обряду (православ’я) на грунті народ. культури, що живилась світоглядними уявленнями більш давнього часу. Ієрархічно давньоруська церква була пов’язана з Константинопольською патріархією. Але це не перешкодило досить активним зв’язкам з Римом, звідки часто на Русь приїздили посли.

Запровадження християнства відіграло прогресивну роль в історії Русі – України. Воно сприяло зміцненню єдності давньоруської держави, збагаченню давньоруської культури, встановленню й розвитку політ. та культ. зв’язків Київської Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи та Близького Сходу. Органічно увійшовши у культуру українського народу, християнство суттєвою мірою визначає зміст особливості українського національного духу.

В умовах будівництва незалежної української держави важливим компонентом її самосвідомості стає національне та культурне відродження, участь у цих процесах церкви, її вплив на національну свідомість, традиції та звичаї. Релігія, існуючи протягом століть у свідомості людей, що належали до українського етносу, а також у народів, що мешкали на території сучасної України, тісно переплелась з національною самосвідомістю, взаємодіяла з національними культурами, звичаями, традиціями, обрядами, глибоко проникла у сферу побуту. Вона набула здатності виражати і нести національні ідеї, прагнення людей до національної незалежності, що нерідко давало їй можливість служити прапором у національно-визвольних рухах.

Національне відродження, що відбувається в Україні, викликає закономірний інтерес людей до проблем національної державності, духовної та матеріальної культури, джерела яких сягають глибоко в історію, у ті часи, коли релігія і церква мали значний вплив на всі сфери суспільного життя, на духовність та моральність народів. Під впливом релігії творились шедеври світової і національної культури. У стінах монастирів і церков писались літописи, видавались книги, які є сьогодні унікальними джерелами інформації про далеке минуле нашого народу.

Спотворена релігійна, культурна і національна політика колишнього СРСР призвела до значного підриву духовності народів, занепаду національної культури і мови, падіння суспільної моралі. Однак в таких умовах церква, релігійні організації зуміли знайти своє місце в суспільстві, не поступаючись принципами релігійного віровчення, займалися миротворчою діяльністю, в міру їх можливостей дбали про культурний і моральний розвиток своїх послідовників, були прихільниками ідеалів миру, гуманізму, злагоди.

Розширення прав церкви в незалежній Україні, надання церкві права юридичної особи сприяли помітним змінам громадської думки щодо релігії, її реальних можливостей в суспільстві. На неї став утверджуватися погляд як на широкий соціально-культурний феномен.Віруючі усіх конфесій підтримали ідею незалежності України, творення власної державності. Релігійні конфесії,що діють в Україні, переживають процес відродження: збільшується кількість релігійних громад, множиться чисельність релігійних віровчень, зростає їх культурно-освітній рівень. Відроджуються релігійне мистецтво, звичаї, традиції, деякі забуті релігійні свята та обряди, у стінах храмів зазвучали національні мови.