40.Категорії рух, простір, час та їх світоглядне та методологічне значення

Самим загальним способом існування є рух. Бути – це значить змінюватись. Всяку зміну можна знайти через взаємодію. Змінюватися – це значить діяти на що-небудь інше. Хоч дуже часто поняття руху використовується як синонім змін, проте історично це поняття було пов’язано з однією формою зміни, а саме – з механічним переміщенням. Сучасне розуміння руху сприймається в науковому пізнанні як зміна взагалі, і тому рух і зміна – це тотожні поняття.

В сучасній науці і філософії розглядаються слідуючі основні властивості руху:

Рух невіддільний від матеріального носія. Являючись властивістю матеріальних об’єктів, він такий же об’єктивний, як і вони самі.

Вся існуюча реальньсть, всі її форми знаходяться в русі, зміні, тобто рух універсальний.

Рух протирічливий. Розглядають три форми його протирічливості. Перша – рухатись або змінюватись – це значить бути і не бути одночасно, тобто бути тим самим і в цей же чис іншим. Друга: всі об’єкти, що рухаються,одночасно знаходяться в спокої і в русі. Але всякий об’єкт, що знаходиться у спокої, в дфйсності знаходиться в постійній зміні як зовнішній, так і внутрішній. Тому говорять, що рух – абсолютний, спокій – відносний. Третя форма: протирічливість руху. Всі речі зберігають свою стійкість, тобто здатність протидіяти силам, які намагаються їх змінити.Але сама ця здатність заснована на прояві внутрішнього руху, енергії. Гіроскоп тому зберігає стійкий стан саме тому що він обертається. Земля, наприклад, є таким гіроскопом, і тому вона зберігає незмінний нахил своєї вісі, обартаєчись навколо Сонця.

Якщо рух являє собою загальний спосіб існування матеріального світу,то простір і час є загальними формами його існування. Простір – це міра буття, спокою, стійкого положення в русі. Час являє собою послідовну зміну станів предмета дійсності, зміну подій. Простір і час нерозривно пов’язані між собою і володіють наступними властивостями: вони невіддільні від свого матеріального носія, не існує простору і часу самих по собі; вони об’єктивні, універсальні, протиірчливі (одночасно кінечні і безкінечні, абсолютні і відносні). Частинні властивості простору і часу визначаються характеристикасми тих матеріальних об’єктів, формою яких вони являються.

В класичній науці простір і час розглядають як незалежні один від одного і від тих процесів, які в них протікають. Завдяки створенню теорії відносності було виявлено, що простір і час – це сторони одного і того ж явища. Тому було введено поняття просторово-часового континууму. Виявилось, що простір і час визначаються тими процесами, подіями, які в них виникають і існують. Тому саме просте уявлення про реальність – це уявлення про те, що світ і множиною, або континуумом подій, який має чотири виміри: три з них просторові, а четвертий – час.

Всяка спроба виміряти окремо простір і час має зміст лише тоді, коли ми маємо справу з макровеличинами. Як в мікро- , так і в мегасвітах розподіл на простір і час та збереження цього розподілу веде до помилкового розуміння реальності. В залежності від розподілу речовини та енергії, змінюються характеристики просторово-часового континууму.

Все ж в наш час просторово-часовииий континуум залишається найбільш загальним уявленням відносно простору і часу. Розгляд просторово-часового континууму в космологічних моделях, і особливо моделі призвело до принципово нових ідей відносно вимірювання простору і часу. Так, виявилось, що в деяких моделях “Великого вибуху” простір виявляється не трьохмірним, а десятимірним, і лише потім, при переході до звичних для нас просторово-часовим відношенням, з тоски зору їх масштабу, сім координат згортаються в точки, і простір стає трьохмірним.

Як випливає із взаємозв’язку простору і часу з специфікою тієї реальності, яка існує і взаємодіє в них, якісні і кількісні зміни навіть в одній і тій самій реальності можуть істотно змінювати властивості простору і часу.

В розвиток уявлень про простір і час свій історичний та логічний вклад вносили передусім філософія фізика та математика. При цьому науки взаємодіяли між собою допомагаючи одна одній розкрити якомога повніше зміст вказаних категорій.

Першим великим узагальненням уявлень про простір і час які пвязані з трактовкою матерії стала ньютонівська концепція часу та простору корені якої в математичних ідеях Евкліда філософських поглядах Демокріта Епікура Лукреція. Ньютон розрізнив абсолютний та відносний простір та час  причому він вважав абсолютний простір і час незалежними не лише від матерії а й один від одного. В цілому ця концепція стала філософською та природничо-науковою основою субстанціального уявлення про простір та час.

Ньютонівській концепції абсолютного простору і часу протистояли інші розуміння суті цих категорій. Це були розуміння які ставили простір і час в залежність від матеріальних обєктів. Такий підхід до простору і часу бере свій початок по меншій мірі з Арістотеля а потім прослідковується у філософії Декарта Лейбніца та інших видатних мислителів.

ЗТВ (загальна теорія відносності) вносить істотний вклад у фізичне вчення про час і простір. З неї наприклад витікає що гравітаційне поле впливає і визначає метричні закони просторово-часового континууму. Всупереч поглядам Ньютона простір є неоднорідним “деформованим” впливом гравітації. Чим більша густина маси обєктів тим більше викривлений простір навколо тіл. Полем тяжіння визначається також і ритм часу більш масивні космічні тіла виявляють більш сильний вплив на сповільнення його ритму.