29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму.

Великого поширення, особливо в 20-ті роки й після ІІ Світової війни набуло вчення екзистенціалізму (існування). Представники: Ясперс, Марсель, Сартр, Камю. Вони вважали, що сутність людини може бути осягнена не з допомогою наукових методів пізнання, а лише шляхом певного “осяяння”, яке виникає в граничних ситуаціях, коли людина перебуває між життям та смертю. Саме в таких ситуаціях, коли людина повинна прийняти життєво важливе рішення і здійснити свій вибір, який не може бути визначеним загальноприйнятими нормами, і проявляються ті найважливіші людські якості, що складають її сутність. Людина, на думку ек-тів, змушена жити у ворожому для неї світі, де над нею панують непідвладні їй сили. Але, навіть знаючи наперед, що ці сили непереможні, що її всерівно чекає поразка, людина повинна мужньо дивитися в очі небезпеці і до останньої хвилини життя боротися проти цих ворожих їй сил, прагнучи реалізувати своє внутрішнє “Я”.

Основне завдання Е полягає у встановленні змісту людського існування. Зрозуміти людину – значить описати специфіку того буття, яке є людиною. Людське існування дане безпосередньо є “екзистенцією”, яка не пізнається науковими, раціональними засобами. Структура екзистенції – це послідовність модусів людського існування: турбота, страх, рішучість, совість. Важливим визначенням екзистенції є трансцендування, вихід за свої межі, перехід до трансцендентального. Для одних трансцендентне – це Бог, для інших – ніщо.людина сама себе обирає, обираючи себе, вона створює загальне, оскільки “людина –вільна, людина – це свобода” (Сартр).

Якщо класична філософія порушує проблему активності людини, то екзистенціальна – проблему духовної витримки людини. Методичним засобом правдивого філософствування служить, за Ясперсом, радикальний сумнів, який стає засобом пояснення стану людини в критичних ситуаціях, коли людина усвідомлює неминучі життєві ситуації людського існування, якими є смерть, страждання, боротьба, почуття провини.ясперс вводить в екзистенційну антропологію поняття комунікації. Суть: окрема людина сама по собі не може бути в абсолютній самостійності, бо живе зв'язком з іншою людиною.

В концепції свободи Сартра першорядне значення надається поняттю “вибір”: бути для людини – означає вибирати самого себе. Реально існує той, хто, вибираючи себе, створює світ. Зворотньою стороною цього людського досвіду вільного вибору виступає болісне відчуття тривоги. Людину лякає свобода і пов'язана з нею відповідальність за наслідки власного вибору. Людина приречена бути вільною.

Сартр виділяє 2 види екзистенціалістів:

Християнські е-ти – сповідують католицизм (Ясперс, Марсель)

Атеїстичні е-ти – Хайдегер, Сартр.

Їх поєднує думка про те, що існуванню передує сутність і розгляд будь-чого слід починати з суб'єкта. Це означає, що людина, наприклад, спочатку існує, зустрічається, з'являється у світ і тільки потім визначається. Людина – відповідальна.

Те, що Е є гуманізмом, Сартр вбачає не в тому, що людина є вищою цінністю і метою теорії Е., а в тому сенсі, що людина не замкнена в собі, а завжди присутня в людському світі. Що стосується існування Бога, то згідно з Е: “Якщо б Бог існував би, то це б нічого не змінило б.” Тобто основна ідея в тому, що людина має бути господарем самої себе, вона цілком вільна в своєму внутрішньому житті і ніякі обставини не зможуть порушити цієї первинної свободи, від якої людина “не може врятуватися” – вона закладена в природі людини.

Проблеми людини, її цінності й буття досить ґрунтовно розглядалися у таких напрямках філософії ХХ ст. як антропологія та персоналізм. Вцілому, можна зробити висновок, що проблеми людини, по суті, стали центральними для всієї філософії нашого століття.