13.2.2. Механізм розхвитку гарячки

Механізм розвитку гарячки за сучасними поглядами може виглядати таким чином. Процес починається з проникнення в організм первинного пірогену  обов’язково повинна відбутись його взаємодія з клітинами СМФ або з В-лімфоцитами, що проявлятиметься або фагоцитозом, або антигенною стимуляцією  продукція та виділення ІЛ-1  перенос ІЛ-1 током крові до клітин-мішеней (ендотеліоцити мозкових артеріол)  активація фосфоліпази А₂ і утворення арахідонової кислоти  запуск циклооксигеназного шляху, перетворення арахідонової кислоти  утворення простагландинів Е₁ та Е₂  підвищення проникливості судинної стінки  проникнення та взаємодія ІЛ-1 зі специфічним рецептором на мембрані “глухих” нейронів  запуск біохімічного каскаду реакцій з утворенням простагландинів Е₁ та Е_2, які є своєрідними “медіаторами” гарячки  активація аденілатциклази  зростання рівня цАМФ  зростання інтенсивності метаболічних процесів в “глухих” нейронах  “глухі” нейрони починають генерувати більший імпульс, тобто чутливість нейронів “установочного рівня” до імпульсів “термостата” понижується. Іншим словами, відбувається зміщення “стандартної точки” на новий підвищений рівень. Також спостерігається зниження порогу чутливості “холодових” нейронів і підвищення порогу чутливості “теплових” нейронів. Таким чином, сигнали, що свідчать про нормальну температуру сприймаються тепер як інформація про зниження температури ядра і оболонки тіла. Відповідно, починається гальмування центру тепловіддачі та активація центру теплоутворення. Отже, під час гарячки механізм терморегуляції не ламається, а тимчасово переходить на новий рівень. Основною ланкою в патогенезі гарячки є зміна збудливості нейронів центру терморегуляції.

13.2.3. Стадії гарячки

Гарячковий процес завжди перебігає в три стадії, відповідно до чого температурна крива складається з трьох частин. В першій стадії температура тіла підвищується, в другій вона деякий час тримається на підвищеному рівні, в третій – знижується до вихідного рівня.

Стадія підвищення температури. Ця стадія супроводжується перебудовою терморегуляції таким чином, що термопродукція перевищує тепловіддачу. Змінюється і та, й інша, але головне – обмеження тепловіддачі.

Тепловіддача зменшується в результаті:

• звуження периферичних судин та зменшення припливу теплої крові до тканин;

• гальмування потовиділення та зменшення випаровування;

• скорочення волосяних цибулин і, як наслідок, скуйовдження шерсті у тварин, що збільшує теплоізоляцію (у людини – «гусяча шкіра»).

В той же час відбувається збільшення теплопродукції, яке досягається внаслідок активізації обміну в м’язах на тлі підвищення їх тонусу та тремтіння. М’язове тремтіння пов’язане зі спазмом периферичних судин. Через зменшення припливу крові температура шкіри знижується на декілька градусів. Збуджуються терморецепрори, виникає відчуття холоду, озноб. У відповідь на це центр терморегуляції посилає еферентні імпульси до рухових нейронів – виникає тремтіння. Одночасно з цим підвищується утворення тепла в таких органах, як печінка, легені, мозок. Це є результатом трофічної дії нервів на тканину, коли активізуються ферменти, збільшується споживання кисню та утворення теплоти.

Стадія стояння підвищеної температури. Температура тіла, яка піднялася в першій стадії, залишається потім на цьому рівні певний час. Унаслідок збільшення до цього часу тепловіддачі подальшого підвищення температури не відбувається. Тепловіддача збільшується в результаті розширення периферичних судин, що супроводжується відчуттям жару.

Таким чином, під впливом лейкоцитарного пірогену змінюється «установочна точка» центру терморегуляції. На цьому рівні відновлюється механізм підтримання постійності температури, і вона залишається підвищеною з характерними коливаннями вранці та ввечері, хоч амплітуда їх значно більша, ніж у нормі.

За ступенем підвищення температури в цій стадії розрізняють такі види:

• субфібрильна – до 38 °С;

• помірна – 38 - 39 °С;

• висока –39 - 41°С;

• гіперпіритична (надмірна) – вище 41 °С.

Випадки підвищення температури до 43 °С і навіть до 45 °С із наступним одужанням належать до розряду дуже рідких (казуїстичних).

Стадія зниження температури. Після припинення дії пірогенів центр терморегуляції повертається до попереднього стану, «установочна точка» температури знижується до нормального рівня. Нагромаджене в організмі тепло вивільняється завдяки розширенню периферичних кровоносних судин, частому диханню та сильному потовиділенню . Зниження температури може бути швидким (критичним) протягом декількох годин та поступовим (літичним) – протягом декількох діб. Критичне зниження температури з різким розширенням сітки кровоносних судин може викликати небезпечний для життя хворого колаптоїдний стан.