4.2. Форми і показники реактивності

Залежно від адекватності сили відповіді розрізняють фізіологічну і патологічну форми (стани) реактивності.

Силу відповіді визначають за показниками реактивності. Так, для нервової системи такими є збудливість, чутливість, хронаксія.

Для ендокринної системи оціночними показниками можуть бути, наприклад, активність гормонів, рівень їх метаболітів.

Систему мононуклеарних фагоцитів оцінюють за активністю фагоцитозу, його завершеністю (індекс перетравлення), фагоцитарним індексом, НСТ-тестом, активністю фагоцитарних ферментів (супероксиддисмутаза, каталаза, тощо), за виділенням монокінів.

Стан біологічних бар’єрів можна визначити за рН шкіри чи слизових, їх проникністю для різноманітних фізичних, хімічних чи біологічних чинників, активністю лізоциму.

Для імунної системи показниками реактивності є кількість лімфоцитів, співвідношення різних субпопуляцій лімфоцитів, титр антитіл, а також швидкість їхнього утворення, циркулюючі імунні комплекси (ЦІК).

Якщо відповідь організму на подразник є адекватною і за силою і за спрямованістю, тоді це фізіологічна форма реактивності – нормергія.

Для імунної системи нормергічним станом є виникнення імунітету після перенесеного інфекційного захворювання, імунологічна толерантність до власних тканин і відторгнення аллотрансплантату. Прикладом нормергії, реалізованої СМФ є фагоцитоз, а для нейро-ендокринної системи – адекватні зміни терморегуляції при зміні температури навколишнього середовища для підтримання температурного гомеостазу. Нормергічними реакціями є безумовні рефлекси, циркадні ритми тощо.

Розрізняють 4 основні форми патологічної реактивності.

Реакцію на подразник, яка є бурхливою, надмірною, такою що перевищує силу подразника, називають гіперергічною.

Автоімунні, імуноагресивні, алергічні реакції є прикладом такої форми імунологічної реактивності. Судоми, переважання процесів збудження над гальмуванням, безсоння, гіпертермія можуть слугувати ілюстрацією гіперергічної неспецифічної реактивності.

Якщо відповідь на подразник є недостатньою, в’ялою, повільною, меншою за силу подразника, тоді це гіпергічний (гіпоергічний) стан реактивності. Прикладом такої форми реактивності є імунодефіцитні та імунодепресивні стани, переважання процесів гальмування над процесами збудження, наркоз, синдром “лінивих фагоцитів”, гіпотермію та інші подібні прояви.

Повна відсутність реакцій на подразник свідчить про анергічну форму реактивності. Прикладами можуть бути аналгезія, арефлексія, патологічна імунологічна толерантність, ареактивність клітин.

Якщо ж відповідь є взагалі спотвореною, неадекватною, то такий стан називають дизергією. Це патологічні рефлекси (наприклад, нервовий тік), гомосексуальна поведінка, тощо.

Слід зазначити, що говорячи про форму (стан) реактивності, на увазі мають не реактивність організму у цілому, а його окремі реакції з боку різних систем. Тобто, цілком реальними є різні стани реактивності двох систем одного організму. Як приклад можна навести стійке підвищення температури тіла (гіперергія) при імунодефіцитах (гіпергія). Водночас, досить часто спостерігається однонаправлена зміна реактивності різних систем: гіперфункція щитовидної залози супроводжується гіперергією ЦНС, підвищеним обміном речовин, гіпертермією. Ще одним прикладом може служити гіперергічний стан СМФ, який розвивається при пропусканні електричного струму через головний мозок експериментальної тварини і виникненні судом, тобто гіперергії ЦНС.

Рис.4.1. Класифікація реактивності

Реактивність властива різним рівням організації живих систем. Так, реактивність на молекулярному рівні визначає реакцію молекули HbS на гіпоксію при серпоподібно-клітинній анемії. Реактивність на клітинному рівні спостерігається при здійсненні лейкоцитами фагоцитозу.

На рівні органа реактивність відбиває здатність навіть ізольованого органа певним чином змінювати свою діяльність у відповідь на різні подразники. Реактивність органа виявляється, наприклад, у зміні ритму скорочень ізольованого серця при дії тепла і холоду, адреналіну й ацетилхоліну. Нарешті, зміна інтенсивності функції органів кровообігу при вадах серця може віддзеркалювати реактивність системи органів і організму в цілому. У розвитку багатьох патологічних процесів (алергія, запалення) можна простежити зміни реактивності на різних рівнях. Стан реактивності варто розглядати не взагалі, а конкретно, стосовно одного чи декількох факторів. Нерідко підвищена реактивність до одного подразника сполучається зі зниженням реактивності до іншого. При дії двох і більше надзвичайних (екстремальних) подразників організм відповідає лише на один, залишаючись «глухим» до дії інших. Відомо, що, наприклад, якщо тварині в момент судоми на шкіру нанести краплю люїзиту, ураження буде порівняно слабким. Тварини, які зазнали радіального прискорення, витримують смертельну дозу стрихніну, виявляють велику витривалість в умовах гіпоксії, перегрівання. Очевидно, така ареактивність може бути пояснена тим, що дія відповідних механізмів реагування вже спрямована на перший подразник.