23.2. Компенсаторно-пристосувальні механізми при ендокринній патології
У патогенезі ендокринних захворювань розрізняють, з одного боку, механізми ушкодження, тобто виникнення та розвиток гормональних порушень, а з другого – механізми компенсації та відновлення. До останніх відносять компенсаторну гіпертрофію яйника чи сім’яника після гемікастрації. Гіпертрофія та гіперплазія секреторних клітин коркової речовини надниркових залоз здатні повністю компенсувати адренокортикальну недостатність внаслідок видалення паренхіми залози. Ці реакції забезпечуються негативним зворотним зв’язком між гіпофізом та периферичними ендокринними органами.
23.3. Причини ендокринних порушень
Серед причин ендокринних порушень виділяють:
психічну травму;
некроз;
пухлину;
запальний процес;
бактеріальні та вірусні захворювання, інтоксикації;
місцеві розлади кровообігу (крововиливи, тромбоз);
аліментарні порушення (дефіцит йоду та кобальту в їжі та воді, надмірне вживання вуглеводів);
іонізуючу радіацію;
вроджені хромосомні та генні аномалії.
Роль останніх у виникненні ендокринних порушень є досить значною. Вони часто виявляються при медико-генетичному обстеженні та пов’язані з порушенням розподілу хромосом під час мейозу або з генною мутацією в ембріональному періоді розвитку та ін.
23.4. Порушення функцій гіпофіза
Гіпоталамо-гіпофізарна система є вищим регулятором функцій ендокринних залоз, основним субстратом нейроендокринної регуляції. Одне з головних місць у цій системі відводиться гіпофізу. Він, як правило, складається з двох часток: передньої залозистої, яку називають аденогіпофізом, та задньої – нейрогуморального походження, що носить назву нейрогіпофіза. Функції гіпофіза та активність аденогіпофіза знаходяться під контролем гіпоталамуса. Досліди із подразненням гіпоталамічної ділянки електричним струмом показали, що функцію аденогіпофіза контролює медіобазальна частина гіпоталамуса, де виробляються рилізинг-фактори. Тут також знаходяться й рецептори до відповідних «тропних» гормонів гіпофіза. Тобто гіпоталамічна регуляція функцій аденогіпофіза здійснюється за принципом і прямого, і зворотного зв’язку.
Гіпофункція аденогіпофіза. Повну недостатність гіпофіза моделюють в експерименті шляхом видаленням всієї залози або її передньої частки. Наслідки гіпофізектомії вивчено в експерименті у собак та щурів. У молодих тварин після видалення залози розвивається складний симптомокомплекс, зумовлений дезорганізацією обміну речовин і регуляцією ендокринних функцій. Найбільш помітним зовнішнім проявом гіпофункції аденогіпофіза (після видалення гіпофіза, наприклад, у собак і щурів) є різке порушення росту та загального розвитку тварин. Зупинка росту пов’язана з випадінням соматотропної функції гіпофіза. Більшість інших порушень обумовлена недостатнім утворенням гормонів у периферичних залозах – щитоподібній, надниркових та статевих, де виникає атрофія внаслідок випадання відповідних функцій гіпофіза.
У гіпофізектомованих тварин спостерігається млявість, малорухливість, зниження основного обміну, схильність до гіпоглікемії, гіпотермія, гіпотензія, зниження резистентності до різних несприятливих впливів.
У людини повна недостатність функцій гіпофіза, або пангіпопітуїтаризм, буває вродженою або набутою. Найбільш частими причинами захворювання є пухлини, післяпологовий некроз гіпофіза, травма черепа, запалення, тромбоз, вірусна інфекція.
Ушкодження залози в ембріональному або в препубертатному періоді призводить до карликовості, порушень статевого розвитку, ослаблення функцій щитоподібної залози, ендокринно-обмінних порушень, зниження реактивності (рис. 23.1).
Рис. 23.1. Гіпофізарний нанізм (хвора Є., 16 років):
а – вигляд спереду; б – вигляд збоку (за А. С. Єфимовим та співавт., К., 1983)
При руйнуванні понад 95 % маси залози у дорослих людей розвивається гіпофізарна кахексія, або хвороба Сіммондса, яка характеризується виснаженням, атрофією щитоподібної, надниркових та статевих залоз, м’язової тканини, вісцеральних органів, руйнуванням кісткової тканини, випадінням зубів та волосся, розладом функцій вегетативної нервової системи, гіпоглікемією, підвищенням чутливості до інсуліну. Більшість порушень пов’язана із припиненням вироблення соматропіну та кортикотропіну.
Разом із тим у випадку зменшення продукції будь-якого гормону (наприклад, соматотропіну) розвивається карликовість або гіпофізарний нанізм (рис. 23.1). Генералізоване зменшення швидкості синтезу білків призводить до атрофії м’язів та сполучної тканини, що проявляється ознаками старіння.
Часткова гонадотропна недостатність призводить до інфантилізму: у дівчаток – до відсутності менструацій, безпліддя, у хлопчиків – до гіпоплазії яєчок, порушення фізичного та статевого розвитку.
Гіперфункція аденогіпофіза в людини виявляється у вигляді гіпофізарного гігантизму або акромегалії. Гіпофізарний гігантизм розвивається внаслідок надмірної секреції соматотропіну в молодому віці, до закриття епіфізарних хрящів.
Таблиця 23.1
Диференційна діагностика різних форм карликового росту (нанізму)
|
Форми нанізму |
Ознаки |
|
Премордіальна (здорова первинна карликовість) – сімейна, расова |
Народжуються карликами, кістковий вік співпадає з паспортним, розумовий розвиток нормальний, статевий розвиток наступає вчасно. Функція ендокринних залоз не порушена |
|
Гіпофізарний нанізм |
Відставання в рості з 2-5-річного віку, затримка диференціації скелету, інфантилізм, зниження рівня соматотропіну |
|
Хвороба Дауна (монголоїдна карликовість) |
Характерний зовнішній вигляд: монголоподібний розріз очей, безглуздий вираз обличчя, дебільність; вади розвитку |
|
Тиреогенний нанізм (кретинізм) |
Симптоми мікседеми, зниження рівня інтелекту, різке зменшення рівня тироксину в крові |
|
Синдром Шерешевського-Тернера |
Характерний зовнішній вигляд: коротка шия з крилоподібними складками, вади розвитку внутрішніх органів, полідактилія, гіпогеніталізм. Статевий хроматин відсутній. |
|
Хондродистрофія |
Непропорційно короткі кінцівки при нормальному розвитку скелета, тулуба та голови, нормальний статевий розвиток |
|
Синдром Моріака |
Поєднання декомпенсованого цукрового діабету, гепатомегалії, інфантилізму |
Аналогічні гормональні порушення в більш пізньому віці, тобто після закриття епіфізарних швів і завершення росту, є причиною акромегалії (рис. 23.2). Причиною підвищеної секреції соматотропіну при акромегалії є еозинофільна аденома гіпофіза. Окремі частини тіла при акромегалії непропорційно збільшуються. Розвивається спланхномегалія (збільшення печінки, селезінки, серця та ін.). Ці зміни обумовлені посиленням періостального росту і розростанням м’яких тканин.
Рис. 23.2. Вигляд хворого на акромегалію:
а – розходження зубів; б – збільшення язика; в – збільшення кистей, потовщення пальців (за А. С. Єфимовим та співавт. К., 1983)
При акромегалії концентрація соматотропіну в крові може перевищувати нормальні показники в 100 разів і більше. Патологічний вплив надлишку соматотропіну на організм реалізується через його здатність підвищувати проникність клітинних мембран для амінокислот, прискорювати включення до складу синтезованого білка та гальмувати розпад білків. В результаті посиленого ліполізу та гальмування утворення із вуглеводів жирів збільшується мобілізація жирів з депо, вміст неестерифікованих жирних кислот у крові, їх окиснення в печінці та утворення кетонових тіл.
В зв’язку із впливом соматотропіну на різні ланки регуляції вуглеводного обміну при акромегалії часто спостерігається гіперглікемія, зниження толерантності до вуглеводів, зменшення чутливості до інсуліну.
Патологічний вплив соматотропіну на сполучну, кісткову та хрящову тканини при акромегалії обумовлений, зокрема, здатністю гормону стимулювати утворення найважливішого компонента колагену оксипроліну і хондроїтинсульфату. Ці та інші ефекти соматотропіну опосередковуються особливим фактором – соматомедином, що утворюється в печінці.