Контрольні питання

1. Поняття реактивності: визначення, види, форми реактивності.

2. Назвіть основні механізми та показники реактивності.

3. Роль віку, статі та впливів зовнішнього середовища на формування та прояви реактивності.

4. Резистентність, визначення, види, фактори резистентності.

5. Наведіть приклади взаємозв’язків між реактивністю та резистентністю.

Глава 5. Патологічна фізіологія імунної системи

Імунна система – сукупність лімфоїдних органів і тканин, що забезпечують специфічні імунні механізми захисту завдяки руйнуванню і видаленню з організму чужорідних антигенів. Антигени – високомолекулярні сполуки, які здатні при поступленні в організм викликати імунну відповідь і взаємодіяти з продуктами цієї відповіді (антитілами або активованими Т-лімфоцитами). Разом з неспецифічними захисними механізмами імунна система забезпечує захист організму від інфекційних факторів, а також видалення пошкоджених і змінених клітин власного організму.

Органи імунної системи поділяються на центральні (первинні) і периферійні (вторинні). До центральних належить тимус (вилочкова залоза) і кістковий мозок. В них відбувається утворення і дозрівання лімфоцитів, які пізніше потрапляють у периферійні органи. Периферійні органи представлені селезінкою, лімфатичними вузлами, мигдаликами, лімфоїдною тканиною слизових оболонок, а також лімфоїдними клітинами, що циркулюють у периферійній крові.

До клітин, які приймають участь у імунних реакціях належать лімфоцити (В- і Т-лімфоцити, забезпечують специфічну імунну відповідь), натуральні кілери (NK-клітини, що розпізнають і знищують пухлинні клітини) та антигенпрезентуючі клітини (макрофаги, дендритні клітини, клітини Лангерханса). В-лімфоцити є ефекторами гуморальної ланки імунної відповіді. Зрілі В-лімфоцити (плазмоцити) виробляють антитіла (імуноглобуліни). В популяції Т-лімфоцитів виділяють Т-хелпери (при активації синтезують і секретують цитокіни), Т-кілери (знищують інфіковані вірусом, пухлинні та чужорідні клітини), Т-супресори (регулюють інтенсивність імунної відповіді). Т-лімфоцити впізнають антиген, що представлений на поверхні антигенпрезентуючих клітин, і відповідають за клітинну ланку імунної відповіді. Особливість імунологічної реактивності полягає в тому, що В- і Т-лімфоцити мають спеціальні антигенрозпізнаючі рецептори, з допомогою яких здійснюється розпізнавання антигену, диференціювання свого від чужого.

Антиген, що вперше потрапив в організм поглинається антигенпрезентуючими клітинами, які розщеплюють його. Фрагменти цього антигену, повертаються на поверхню мембрани клітин, де розпізнаються Т-клітинними рецепторами, які є на поверхні Т-хелперів. Таке розпізнавання зумовлює активацію Т-хелперів і виділення ними цитокінів. Залежно від характеру антигену Т-лімфоцит виділяє різні цитокіни, що відповідно зумовлюють трансформацію цих клітин у бластні форми і їх проліферацію з утворенням клону специфічних Т-лімфоцитів (клітинні механізми) або відбувається перетворення В-лімфоцитів у плазматичні клітини, що здатні продукувати специфічні антитіла (гуморальні механізми). Антитіла – це білки (імуноглобуліни), які специфічно взаємодіють з антигенами. Плазмоцити продукують імуноглобуліни п’яти класів: IgM, IgG, IgE, IgA, IgD. Клітинні механізми імунітету забезпечують знищення пухлинних та інфікованих вірусами клітин, грибків та внутрішньоклітинних бактерій. Гуморальні механізми забезпечують захист організму від позаклітинних бактерій, вірусів та гельмінтів.

Поряд з імунокомпетентними клітинами у виявленні і знищенні чужорідних факторів активну участь приймають клітинні і гуморальні компоненти неспецифічного захисту організму: фагоцитуючі клітини, система комплементу, лізоцим, інтерферони та ін.

Порушення функціональної активності імунної системи проявляються гіпо-, гіпер- і дисфункцією. Гіпофункція (імунологічна недостатність) лежить в основі деяких спадкових і набутих захворювань, що отримали назву імунодефіцитів. Розрізняють первинні (спадкові) і вторинні (набуті) імунодефіцити.