5. Теорія соціального оміну.

Теорія соціального обміну. Основоположником цієї теорії є американський соціолог Джордж Каспар Хоманс (1910–1989), автор таких відомих праць, як „Соціальна поведінка як обмін” (1958), „Соціальна поведінка: її елементарні форми” (1961) та ін. У центрі його аналізу є категорія „соціального обміну”, яка закладає основу міжлюдської взаємодії. Для обґрунтування механізму взаємодії людей учений використовує економічні і психологічні напрацювання. Зокрема, запозичує ідеї класичної економіки ХVІІІ ст. (А. Сміт, Д. Рікардо, І. Бентам та ін.), згідно з якими соціальну реальність розглядали як відкритий ринок, на якому індивіди, керуючись критеріями раціональності, доцільності (утилітаризму), змагаються один з одним, пристосовуються до навколишніх умов з метою отримання максимальної винагороди, тобто в центрі уваги тут є раціональна людина. На думку Дж. Хоманса і його послідовників, звернення до економічних ідей в інтерпретації обміну є доцільним, адже правила економічного обміну доступні науковому опису, а отже, немає жодних причин стверджувати, що стосовно соціального обміну це неможливо здійснити.

В інтерпретації Дж. Хоманса  щодо особливостей міжособових взаємодій поведінка суб’єкта буде визначатися такими принципами (постулатами):

– що частіше певні дії суб’єкта винагороджуються, то більше він до них схилятиметься;

–  отримана в минулому винагорода стає стимулом для повторення таких і подібних дій у майбутньому;

–  регулярна (постійна) винагорода призводить до того, що людина менше цінує кожну наступну винагороду;

– у разі, якщо дія не зумовить очікуваної винагороди або, навпаки, викличе покарання, то суб’єкт дії відчуватиме почуття гніву і для нього ціннішою виявиться агресивна поведінка. Якщо, навпаки, за свої дії людина отримує очікувану винагороду або уникає покарання, або винагороду, яку не очікувала, тоді суб’єкт дії відчуватиме задоволення і буде схильний відтворити подібні дії.

Загальні положення теорії Дж. Хоманса  такі:

1. Соціальні суб’єкти, вступаючи у взаємодію, володіють певними ресурсами, які можуть використовувати для отримання в обмін від інших суб’єктів певних надбань, що мають цінність. Оскільки можливості і ресурси дуже часто обмежені, тому для досягнення своїх цілей суб’єкти вступають у відносини соціального обміну. Об’єктом обміну можуть бути не тільки товари, економічні послуги, а й людські почуття, повага, статус, тобто практично все те, чим володіє людина або суспільство.

2. У процесі соціальних відносин суб’єкти ведуть розрахунки доцільності надбання для себе того, що пропонують для обміну інші.

Розрахунки здійснюються з метою отримання від інших значно більше у ціннісному еквіваленті, ніж віддають самі. На думку Дж. Хоманса, природа людини є такою, що вона намагається уникнути того, що їй неприємне, і водночас прагне отримати якнайбільше благ та задоволення.

Соціальні відносини – це постійний процес обміну між суб’єктами. Динаміка відносин тут може бути пояснена рівнем їхньої збалансованості або незбалансованості (симетричністю або несиметричністю). Симетричність відносин є наслідком вступу у взаємодію суб’єктів, що володіють приблизно однаковими ресурсами для обміну. Несиметричність відносин, згідно з Дж. Хомансом, є наслідком того, що один з індивідів виявляє меншу зацікавленість у продовженні соціального обміну, тим самим володіючи більшою здатністю диктувати свої умови іншим учасникам взаємодії. Результатом цього стає поява влади, коли одна людина має більшу здатність винагороджувати інших, ніж інші у змозі винагородити її.