6. Чиказька соціологічна школа

Чіказька соціологічна школа (Р.Парк, Е.Берджесс, У.Томас, А.Смолл та ін.)

Першою працею цієї школи була праця У.Томаса та Ф.Знанецького “Польський селянин в Європі і Америці” (1918-1920). В ній викладені і апробовані на практиці основні ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої – поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов’язаних компоненти:

• ·Об’єктивні умови (соціальні норми і цінності);

• ·Установки індивіда і групи;

• ·Визначення ситуації діючою особою.

Вивчали особливості пристосування польських мігрантів до нових умов при переїзді в Америку.

Розробили таку типологію особистостей за характером їх пристосування до соціального оточення:

• міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи);

• богемний (нестійкі і слабо зв’язані між собою установки);

• творчий (логічно взаємопов’язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації).

 

Р.Парк автор “класичної” соціально-екологічної теорії. Соціальна еволюція проходить чотири стадії, і будь-який соціальний організм переживає чотири відповідних уклади: екологічний (просторова, фізична взаємодія), економічний, політичний, культурний. Міграція, як колективна поведінка, утворює, за Парком, екологічний уклад суспільства. Економічний, політичний і культурний уклади в сукупності утворюють “організацію контролю” за допомогою економічних законів, прав, звичаїв.

Суспільство складається з людей, котрі ведуть між собою боротьбу за забезпечення власного існування або ж розглядають один одного як знаряддя задоволення власних потреб. Парк і його колеги формулюють кілька “екологічних” гіпотез, за допомогою яких можна пояснювати конкретні факти, пов’язані з урбанізацією і життям великих міст. Міста розвиваються таким чином, що їх мешканці розселюються довкола певних центрів, котрі своєю структурою нагадують концентричні кола. Окремі міські зони становлять собою певні “природні ареали”, що різняться один від одного не лише розташуванням, а й певними рисами своїх мешканців (рівнем прибутків, фахом, етнічною належністю, релігією, звичаями і т.ін). Природнім, нормальним станом міста і його мешканців є зміни, причому зміни просторові і соціальні корелюють одні з одними. Основними процесами змін у місті виступають концентрація, централізація, сегрегація (відокремлене проживання різних соціальних груп), інвазія (наплив мігрантів) та сукцесія (успадкування певних зразків типової для даної зони поведінки).

 

 

7. Німецька формальна соціологія

Німецька формальна соціологія. Важлива роль у формуванні і розвитку класичної соціології на межі ХІХ – ХХ ст. належить німецькій формальній соціології в особі Г. Зіммеля та Ф. Тьонніса. Особливістю цього напряму був не натуралізм, а духовно-історична орієнтація, притаманна німецьким соціологам.

Георг Зіммель (1858–1918) є одним із класиків формальної соціології. Його соціологічні уявлення викладені в основних працях: „Проблеми філософії історії” (1892), „Філософія грошей” (1900), „Соціологія” (1908), „Філософія культури” (1911). Торкаючись проблеми предмета й об’єкта соціології, Зіммель зауважував, що порівняно з іншими науками соціологія – це новий засіб дослідження, новий метод, який дає змогу по-новому аналізувати явища. Вона проникає в дослідницькі сфери усіх наук, допомагаючи знайти нові шляхи вирішення вже наявних проблем.

Основоположними для формальної соціології Зіммеля є поняття форми і змісту. Предметом соціології вчений вважає форми соціальної взаємодії людей, що зберігаються при всіх змінах конкретного історичного змісту. На основі аналізу реальності вчений виокремив такі форми соціального життя: авторитет, підпорядкування, конкуренція, поділ праці, утворення партій тощо. Усі ці форми відтворюються, наповнюються певним змістом у різних групах і соціальних організаціях.

Г. Зіммель розробив трифазну класифікацію соціальних форм: соціальні процеси – соціальні типи – моделі розвитку. Взірцями таких форм можуть бути:

-        Соціальний процес як форма відтворення. Прикладом є мода, що одночасно передбачає наслідування та індивідуалізацію людини. Однак, незважаючи на змінність моди, вона як соціальна форма в тому чи іншому вигляді існує завжди;

-        Соціальний тип. Вступаючи в певні відносини, людина набуває характерних якостей, які стають її сутністю та виявляються постійно незалежно від природи тієї чи іншої конкретної взаємодії.

-        Модель розвитку, наприклад, універсальний процес взаємозв’язку розширення груп із посиленням індивідуальності. Збільшення кількості осіб у групі зумовлює зменшення подібності її членів. Посилення індивідуальності супроводжується деградацією групи.

У праці „Філософія грошей” Зіммель розглядає розвиток інтелекту та грошове господарство як абстрактні форми, досліджує соціальну функцію грошей і логічної свідомості в усіх різноманітних і опосередкованих виявах: в уявленнях демократії, формальному праві, ідеології лібералізму, розвитку науки і техніки, а також у ритмі і темпі сучасного життя.

Г. Зіммель вважав, що утвердження соціології має йти шляхом створення науково обґрунтованих понять. На його думку, соціологія повинна мати справу з колективними феноменами, які не можуть бути зведені до психіки окремої людини.