5. Соціологічні погляди в.Парето.

Соціологічні погляди В. Парето (1848–1923). Відомим італійським соціологом-теоретиком є Вільфредо Парето. Основна праця вченого – „Трактат із загальної соціології” (1916). У своїй соціологічній концепції Парето намагався подолати метафізичне трактування суспільства і розробити принципи соціології, які забезпечили б достовірність, надійність та обґрунтованість соціологічного пізнання. Соціологію він розглядав як синтез суспільних дисциплін, зокрема права, політекономії, політичної історії, історії релігії тощо. Оскільки соціологія є точною наукою (на зразок фізики, хімії, астрономії), Парето пропонує застосовувати логіко-експериментальний метод дослідження. Цей метод передбачав систематичне спостереження та опис досліджуваних явищ, з дотриманням логічних правил при переході від спостереження до узагальнення. Саме за допомогою цього методу вчений розглядав можливість вивчення принципів побудови, функціонування та розвитку суспільства.

Парето вивчав соціальні дії людей, які умовно поділив на логічні і нелогічні. Здійснюючи „логічні” дії, людина керується передусім розумом. Такі дії співвідносяться із суспільними нормами і є характерними для економіки, політики, науки. Люди здатні діяти логічно (раціонально), хоча здебільшого цього не роблять. Багато людських вчинків є нелогічними за своєю природою.  В основі„нелогічних” дій лежать інстинкти та почуття людини. Такі дії, на відміну від „логічних”, не є виваженими, обдуманими, а є результатом чуттєвих, емоційних станів та ірраціональних психічних процесів. На відміну від Вебера, який при аналізі соціальної дії розглядав одночасно раціональні та ірраціональні її вияви, Парето акцентував увагу на вивченні саме ірраціональних основ соціальної дії.

Суттєвим елементом суспільства як соціальної системи, на думку Парето, є соціальна нерівність індивідів. Боротьба розмаїтих людських інтересів – це шлях до соціальної рівноваги. Соціальна рівновага – це стан соціальної системи у цей момент часу. Різноманітні людські інтереси зумовлені гетерогенністю (різнорідністю). Причини соціальної гетерогенності потрібно прив’язувати передусім із: 1) природною нерівністю людей; 2) неможливістю рівного розподілу благ; 3) поділом суспільства на тих, хто управляє, і тих, хто підлягає управлінню.

На думку В. Парето, будь-які вияви соціальної нерівності – це потенційний конфлікт, боротьба, яка становить всезагальний закон життя. Досліджуючи дію цього закону, В. Парето звертає увагу на соціальні класи, які утворюють „еліту” і „масу” відповідно до вищого та нижчого прошарків суспільства. Еліту формують члени суспільства (групи), що перебувають на вищих щаблях соціальної драбини. Представники нижчих суспільних прошарків формують „масу”, що, прагнучи влади в суспільстві, висуває гасла соціальної справедливості, свободи, рівності, демократії.

Еліту, своєю чергою, можна поділити на: „панівну еліту”, що прямо або ж опосередковано бере участь в управлінні суспільством, та „непанівну еліту”, яка не бере прямої участі в управлінні суспільством, натомість визначає його розвиток здобутками в художній та науковій сфері. Головними якостями панівної еліти є здатність до переконання, маніпулювання людськими емоціями, застосування сили в потрібний момент, доведення всіма засобами того, що саме вона є виразником найгуманніших засад людства. Представників еліти, які оперують хитрістю й підступністю, Парето називав „лисицями”. Інших представників еліти – „левами”, які в управлінні керуються розумом, наполегливістю та уособлюють символ сили і мужності.

На основі таких міркувань учений обґрунтував концепцію „циркуляції еліт”. Її суть полягає в тому, що інтелектуальні сили еліти з часом вичерпуються і вона час від часу залучає до свого кола найталановитіших представників „маси”. Проте настає такий період, коли межі еліти вже не можна розширити, приплив її інтелектуальних сил згасає, сили еліти слабнуть, а потім і взагалі вичерпуються. До влади приходять представники “мас”, і з часом вони набувають усіх ознак еліти. Через деякий час коло соціального руху повторюється. Механізмом, завдяки якому здійснюється оновлення панівної еліти у мирний час, є соціальна мобільність. Що відкритіший панівний клас, то більш він здатний зберегти своє панування, оскільки нижчі класи приносять зі собою енергію для утримання влади.

Отже, Парето намагався, з одного боку, вивчати суспільство як соціальну систему, що перебуває у стані рівноваги, та глибинні механізми соціальних дій і взаємодій, з іншого. Системний підхід вченого до вивчення суспільства сприяв розвитку соціологічних теорій щодо аналізу проблем стабільності соціальних систем. Серед інших здобутків вченого – запровадження поняття „рівноваги”, а також вказівка на нелінійний характер еволюційного процесу.