2. Органіцизм г. Спенсера

Органіцизм Г. Спенсера (1820–1903). Засновником органістичної школи в соціології був англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер. Його основними творами є „Соціальна статика” (1851), „Основні начала” (1862), „Основи біології” (1864–1867) та „Основи соціології” (1876–1896). Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації – інститути.

Еволюційні теорія Спенсера була однією з найпопулярніших у ХІХ ст. Еволюція – це поступовий процес безперервної інтеграції матерії, що перетворює її з невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність, багатоманітність. Спенсер розрізняє два типи еволюції: просту, сутність якої полягає в кількісній інтерпретації елементів, і складну – коли відбуваються різноманітні зміни, внаслідок чого інтегровані елементи породжують нові якості і зумовлюють перехід від однорідності до різнорідності, ускладнення структури, диференціації функцій тощо.

Еволюція відбувається всюди однаково, але вона має три різні фази: неорганічну, органічну, надорганічну (суперорганічну). Ці фази відображають основні етапи еволюції, що послідовно змінюють одна одну, проте кожна з них однакова за своїм механізмом. В „Основних началах” Спенсер окреслює основні закони еволюції, що визначають перебіг усіх еволюційних процесів:

-        „Закон нетривалості однорідного” – однорідна маса елементів перебуває в стані нестійкої рівноваги, які під впливом зовнішніх чинників змінюються неоднаково.

-        „Закон групування” – еволюція зумовлює групування різнорідних елементів.

-        „Закон скерованого руху” – процес еволюції спрямований до центру „тяжіння” і найменшого опору.

-        „Закон примноження наслідків” – взаємодія фізичних і соціальних явищ у процесі еволюції породжує нові процеси, явища та наслідки.

Для Г. Спенсера еволюція – це плавний, поступовий процес, який поширюється без винятку на всі явища природи і суспільства – космічні, біологічні, соціальні. Він вважає, що навіть такі феномени, як психологія та культура розвиваються за законами природи, а отже, й еволюції. Г. Спенсер засуджує спроби революційних перебудов, бачить у цьому порушення закону, згідно з яким будь-яка еволюція дотримується лінії найменшого опору.

У праці „Основи соціології” Г. Спенсер обґрунтовує правомірність проведення аналогії між суспільством і біологічним організмом та виділяє такі подібності між ними:

1)      соціальний та біологічний організми у процесі розвитку збільшують масу та обсяг;

2)      розвиток біологічного, як і соціального організму веде до ускладнення внутрішньої структури;

3)      ускладнення структури зумовлює диференціацію функцій;

4)      різноманітні елементи як біологічного, так і соціального організмів взаємозалежні між собою і перебувають у повній взаємодії;

5)      існування обох типів організмів пов’язане з обов’язковим виконанням відповідних функцій, і тому цілісний організм існує довше за свої складові елементи.

Розростання окремих елементів у розмірах супроводжується ускладненням їхньої структури. Процес росту при цьому є процесом інтеграції. Натомість інтеграція має супроводжуватисядиференціацією структур і функцій, якщо організм або суспільство прагне залишитись життєздатним, тобто хоче вижити в боротьбі за існування.

Однак Г. Спенсер бачить між суспільством і біологічним організмом суттєві відмінності:

1) на відміну від біологічного організму, складові елементи якого з’єднані нерозривно, суспільство – це дискретне ціле, елементи якого більш чи менш розсіяні та вільні;

2) у живому організмі елементи існують заради цілого, у суспільстві – навпаки. Суспільство існує для блага своїх громадян;

3) свідомість, здатність відчувати, мислити розсіяні по всьому суспільстві, а не зосереджені у певних частинах, як це є в біологічному організмі.

Такі погляди Г. Спенсера заклали основи системного підходу до аналізу соціальних процесів. Крім того, він першим у соціології почав систематично вживати поняття „система”, „функція”, „структура”.

Г. Спенсер вводить у науковий вжиток новий соціологічний термін – „соціальний інститут” як своєрідний спеціалізований „соціальний орган”. Зокрема, уряд як соціальна інституція виконує функції головного мозку, торгівля – кровообігу, економіка – обміну речовин тощо. Вчений виділяє й аналізує шість типів соціальних інститутів:

1)      домашні (сім’я, шлюб);

2)      обрядові (церемоніальні);

3)      політичні;

4)      церковні (релігійні);

5)      професійні;

6)      промислові.

У соціології Спенсера система соціальних інститутів покликана врівноважувати соціальні відносини, збільшувати обсяг і форми спілкування та взаємодії в суспільстві.  Однак у соціологічній концепції Г. Спенсера не враховано конкретного змісту життя, домінує механіцизм, натуралізм у поглядах на суспільне життя.