Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Угол.право ОЧ (учебник).doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
17.02 Mб
Скачать

§ 2. Юридичний аналіз складів злочинів

проти життя та здоров’я

Умисне вбивство (ст. 115 КК)

умисні вбивства є найтяжчими злочинами проти особи.

Підлягає кримінальному покаранню особа, яка вчинила вбивство,

тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. При цьому

карним є як вбивство без кваліфікуючих ознак, так і з кваліфікуючи-

ми ознаками.

у ч. 1 ст. 115 передбачено відповідальність за так зване просте

вбивство, тобто без кваліфікуючих – пом’якшуючих або обтяжу-

ючих обставин.

Родовим об’єктом умисного вбивства є охоронювані криміналь-

ним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є забез-

печення життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом умисного вбивства є сукупність суспіль-

них відносин, предметом яких є життя іншої людини.

кримінальний закон, передбачаючи відповідальність за умисне

вбивство, охороняє від протиправних посягань життя будь-якої людини

30



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

незалежно від її громадянства, стану здоров’я, віку, становища, яке

вона займає в суспільстві, моральних якостей тощо.

З об’єктивної сторони умисне вбивство передбачає наявність

трьох обов’язкових ознак:

а) діяння, що полягає в посяганні на життя іншої людини;

б) наслідку – настання біологічної смерті потерпілого;

в) причинового зв’язку між діянням і наслідком.

Посягання на життя може бути здійснене як шляхом дії, так і

шляхом бездіяльності.

Суб’єктом умисного вбивства є фізична осудна особа, яка досяг-

ла 14 років.

З суб’єктивної сторони умисне вбивство може бути вчинене як з

прямим, так і з непрямим умислом.

не виключається відповідальність за умисне вбивство і у випад-

ку спричинення смерті при так званому невизначеному умислі, коли

винний не передбачає можливість заподіяння будь-якої шкоди потер-

пілому, в тому числі і смерті. Зміст та спрямованість умислу винно-

го є суб’єктивними критеріями відмежування умисного вбивства від

інших злочинів.

При призначенні покарання за умисне вбивство, передбачене

ч. 1 ст. 115, необхідно керуватися положеннями ст. ст. 65–69 кк. При

цьому, оскільки наведені вище обставини, що визначають зміст

окремих різновидів такого умисного вбивства, не впливають

на його кваліфікацію, вони мають бути враховані як обставини, що

пом’якшують покарання, або як конкретні показники ступеню тяжкості

(суспільної небезпеки) вчиненого умисного вбивства.

у ч. 2 ст. 115 передбачено відповідальність за кваліфіковані види

умисного вбивства, а саме:

1. Двох або більше осіб – таке вбивство має місце тоді, коли

позбавлення життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом винної

особи. намір на вбивство двох або більше осіб – обов’язкова ознака,

що вказує на злочинні наміри винного. При визначенні різночасного

вбивства двох або більше осіб, об’єднаного єдністю злочинного намі-

ру, повинен бути встановлений тільки прямий намір, а при одночас-

ному вбивстві – можливий не тільки прямий намір, але і непрямий

намір. Як правило, воно вчинюється в одному місці і без значного

розриву у часі. однак сама по собі наявність розриву в часі при реалі-

зації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для

31



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 не має. При цьому мотиви, з

яких позбавляються життя окремі потерпілі, можуть бути як однакови-

ми, так і різними. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі озна-

ки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами

ч. 2 ст. 115. вп. 1 ч. 2 ст. 115 йдеться саме про умисне вбивство двох

або більше осіб як про єдиний (одиничний) злочин, а не про два або

більше умисних вбивства, коли має місце множинність злочинів. тому,

якщо винний позбавив життя кількох осіб в одному й тому ж місці і без

значного розриву в часі, але його дії не охоплювалися єдиним умислом,

вчинене належить розглядати як декілька умисних вбивств і кваліфі-

кувати з інкримінуванням п. 13,2 ст. 115;

2. Малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного

перебувала у стані вагітності – обтяжуючими обставинами в цьому

разі є специфічні властивості (ознаки) потерпілих. Малолітня дити-

на – це особа жіночої або чоловічої статі, якій на момент позбавлення

її життя не виповнилося 14 років. винний має нести відповідальність

за п. 2 ч. 2 ст. 115 у випадках, коли він умисно позбавив життя малоліт-

ню дитину і при цьому: а) точно знав про її вік; б) точно не знав про вік

дитини, але ставився до цієї обставини байдуже; в) не передбачав, що

дитині ще не виповнилося 14 років, хоча за даних конкретних обста-

вин повинен був і міг це передбачати. визнання вбивства малолітньої

дитини кваліфікуючою ознакою викликане тим, що малолітня дитина

фактично знаходиться у безпорадному стані перед вбивцею і не може

себе захистити і завдати відповідний, належний опір особі, що посягає

на її життя. До того ж таке вбивство частіше за все вчиняється не тіль-

ки шляхом дії (удушення, нанесення ран, побоїв, ін.), а й за відсут-

ністю таких дій – шляхом бездіяльності. тобто, без виконання тих

дій, які повинна виконувати винна особа (наприклад, залишення без

їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). Вбивство жінки,

яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, віднесене

до числа кваліфікуючих обставин, у зв’язку з тим, що винний, позбав-

ляючи життя вагітної жінки, зазіхає по суті на два життя – на життя

потерпілої і плоду дитини. З огляду на цю обставину, закон ставить

під посилену охорону життя вагітної жінки. суб’єктом цього злочи-

ну може бути будь-яка особа чоловічої чи жіночої статі, яка завідомо

знала про вагітність потерпілої. відповідальність за умисне вбивство

жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, настає,

якщо: а) стан вагітності жінки дійсно мав місце на момент позбавлення

32



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

її життя (строк вагітності значення не має); б) винний достовірно знав

про такий стан потерпілої. Якщо винний лише припускав, що потерпі-

ла може бути вагітна, але достовірно про це не знав, відповідальність

за п. 2 ч. 2 ст. 115 виключається.

3. Заручника або викраденої людини – обтяжуючою обстави-

ною в даному разі є специфічний стан потерпілого. особа стає заруч-

ником з моменту її захоплення або початку тримання в такій якості.

Подавлений психічно заручник не може чинити опір або сподіваєть-

ся до останньої хвилини на своє звільнення, не хоче собі нашкоди-

ти надто активними діями або в результаті введення в оману вважає,

що це не зовсім вдалий жарт, але винні особи під будь-яким приво-

дом, не залишаючи потерпілому вільного вибору пересування з одно-

го місця в інше, використовують цей стан і після отримання вику-

пу або відмови в такому вбивають заручника, позбавляючись таким

чином свідка. крім цього слід мати на увазі, що потерпілим при тако-

му вбивстві може бути не тільки заручник (якого викрали, заманили

тощо), за якого хочуть отримати викуп чи використати його стан для

того, щоб примусити органи державної влади виконати певні та бажані

дії, а й інші особи, наприклад, працівники правоохоронних органів, які

брали участь у звільненні захоплених злочинцями осіб. особа пере-

стає бути заручником з моменту, коли вона виходить з-під контролю

суб’єкта (суб’єктів) злочинів, передбачених ст. 147 чи ст. 349, внаслі-

док чого усувається небезпека для її життя та здоров’я, а також втра-

чають своє значення ті обмеження в свободі пересування, які мали

місце у зв’язку з перебуванням особи під зазначеним контролем. таким

чином, для кваліфікації умисного вбивства за п. З ч. 2 ст. 115 необ-

хідне поєднання наступних обставин: а) умисне позбавлення життя

особи мало місце з моменту, коли вона стала заручником, і до момен-

ту, коли вона перестала ним бути; б) особа була умисно позбавлена

життя саме як заручник, тобто у зв’язку з вчиненням щодо неї злочину,

передбаченого ст. 147 або ст. 349. Як правило, умисне вбивство заруч-

ника здійснює суб’єкт злочинів, передбачених ст. ст. 147, 349. однак

не виключені випадки, коли умисне вбивство заручника може здійс-

нити й інша особа, наприклад, з наміром покласти відповідальність

за смерть заручника на суб’єкта злочинів, передбачених ст. ст. 147,

349, чи з метою усунути підстави для виконання висунутих ним вимог;

4. Вчинене з особливою жорстокістю – умисне вбивство визнаєть-

ся вчиненим з особливою жорстокістю, коли позбавлення життя

33



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

потерпілого супроводжувалось заподіянням йому чи його близьким

особливих страждань і ця обставина охоплювалась умислом винно-

го. особлива жорстокість як кваліфікуюча умисне вбивство обстави-

на, вперше була включена до кк україни у 1961 році. вона передба-

чала особливі муки для вбитого, що знайшло відображення в теорії

кримінального права. Застосування цієї обставини на практиці вима-

гало з’ясування питання про те, чи не від першого удару (поранення)

настала смерть потерпілого. у чинному кк чіткого критерію у визна-

ченні поняття “особлива жорстокість” також немає. а тому, розгляда-

ючи питання про вчинення вбивства з особливою жорстокістю, при

наявності в діях винного знущання над потерпілим, слід визнавати як

кваліфіковане вбивство, а не як обставину, що обтяжує вчинення будь-

якого злочину (п. 11 ст. 67 кк україни). ознака особливої жорстокості

має місце, зокрема, у випадках, коли перед позбавленням життя чи

в процесі вчинення вбивства потерпілий піддавався тортурам, морду-

ванню, мученню, а також коли умисне вбивство було вчинене спосо-

бом, який завідомо для винного був пов’язаний із спричиненням потер-

пілому особливих фізичних страждань: спалювання живої людини.

умисне вбивство розглядається як вчинене з особливою жорстокістю

і в тих випадках, коли воно завідомо для винного пов’язане з заподіян-

ням потерпілому чи його близьким особливих психічних чи мораль-

них страждань. таким вбивством, зокрема, може бути визнане умисне

вбивство, що супроводжувалось глумом над потерпілим, або умисне

вбивство потерпілого в присутності його близьких;

5. Вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб –

таке вбивство має місце тоді, коли винний, умисно позбавляючи життя

потерпілого, усвідомлював, що застосовує спосіб вбивства, небез-

печний для життя не тільки однієї людини. При цьому небезпека для

життя інших людей має бути реальною. Для правильної кваліфіка-

ції вбивства за ч. 2 п. 5 ст. 115 кк україни має не абияке значення

з’ясування способу вчинення вбивства. найчастіше небезпека способу

для життя багатьох людей не викликає сумніву. Це стосується, напри-

клад, випадків, коли вбивство або замах на нього вчиняється шляхом

вибуху. умисне вбивство треба розглядати як вчинене способом, небез-

печним для життя багатьох осіб, зокрема, у випадках, коли: а) здій-

снюючи умисел на вбивство конкретної особи, винний усвідомлює,

що застосовує при цьому такий спосіб, який створює небезпеку для

життя ще хоча б однієї, крім потерпілого, людини (наприклад, вико-

34



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

ристання чоловіком вибухового пристрою для вбивства дружини під

час перебування її в купе залізничного вагона); б) здійснюючи умисел

на вбивство будь-якої особи, винний усвідомлює, що застосовує при

цьому такий спосіб, який створює небезпеку для життя принаймні

двох людей (наприклад, прицільна стрільба з автомата по натовпу).

умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох

осіб, утворює склад закінченого злочину, якщо фактично була позбав-

лена життя хоча б одна з цих осіб. Цей злочин може вчинюватись як з

прямим, так і з непрямим умислом;

6. З корисливих мотивів – має місце у разі, коли винний, позбав-

ляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні

блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями),

одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних

витрат чи обов`язків (одержати спадщину або звільнитися від платежу)

або досягти іншої матеріальної вигоди. Для наявності даного складу

умисного вбивства не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної

вигоди, якої прагнув. у випадках, коли умисел на заволодіння майном

виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії

слід кваліфікувати залежно від обставин, за відповідними нормами

ст. 155 кк та за ст. 185 кк чи ст. 186 кк. сукупність злочинів мати-

ме місце в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під

час нападу чи одразу ж після нього з метою заволодіння або утриман-

ня майна. За таких обставин слід кваліфікувати як умисне вбивство

з мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 кку) та розбій (ч. 4 ст. 187 кк). воно має

місце тоді, коли винна особа, позбавляючи життя потерпілого, прагне

досягти у зв’язку з цим будь-якої матеріальної вигоди для себе чи для

своїх близьких, зокрема: а) заволодіти майном потерпілого чи інших

осіб (грошима, коштовностями, цін ними паперами тощо); б) одержати

вигоди майнового характеру (набути певні майнові права створити чи

зберегти можливість фактичного користування чи володіння майном,

в тому числі незаконного, досягти вчинення на свою користь; в) позба-

витись витрат (не повертати борг, звільнитись від виконання обов’язків

по утриманню чи будь-яких інших обов’язків май-характеру тощо);

7. З хуліганських мотивів – тобто умисне позбавлення життя

потерпілого, вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехту-

вання загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі,

зокрема, умисне вбивство без будь-якого приводу чи з прагнення вико-

ристати незначний привід для дій винного. умисне вбивство в сварці

35



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

чи бійці, яку розпочав сам потерпілий, а так само умисне вбивство

з ревнощів, помсти та інших мотивів, що виникли на ґрунті особис-

тих відносин, хоча при цьому і був порушений громадський порядок,

не можна розглядати як вчинене з хуліганських мотивів.

8. Особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією

особою службового або громадського обов’язку – має місце як

у випадку, коли відповідна особа чи її близький родич позбавляєть-

ся життя з метою не допустити чи припинити її правомірну діяль-

ність по виконанню службового або громадського обов’язку, так

і у разі умисного вбивства особи чи її близького родича з мотиву

помсти за таку діяльність. в останньому випадку час, що минув між

діяльністю потерпілого і його умисним вбивством, на кваліфікацію

не впливає. Під виконанням службового обов’язку треба розуміти

діяльність особи в межах реалізації тих повноважень, якими вона

наділена по службі чи роботі; при цьому така особа не обов’язково

має бути службовою (посадовою) особою. Під виконанням громадсь-

кого обов’язку належить розглядати здійснення спеціально покладе-

них на особу громадських повноважень (член профспілкового комі-

тету тощо), а також вчинення нею будь-яких дій щодо забезпечення

законних інтересів інших осіб, суспільства або держави (припинення

правопорушення, затримання злочинця, повідомлення органів влади

про вчинений злочин або про готування до його вчинення, давання

показань як свідок тощо). Поняттям “близький родич” в контексті

п. 8 ч. 2 ст. 115 охоплюються батьки, дружина (чоловік), діти, рідні

брати і сестри, дід, баба, онуки особи, яка виконує, виконувала чи буде

виконувати службовий або громадський обов’язок;

9. З метою приховати інший злочин або полегшити його

вчинення – таке умисне вбивство визнається закінченим злочином

незалежно від того чи вдалося винному досягти поставленої мети

іншим злочином, полегшити вчинення якого мав на меті винний,

вчинюючи умисне вбивство, треба розуміти будь-який умисний злочин,

в тому числі, інше умисне вбивство. Під іншим злочином, приховати

який мав на меті винний, вчинюючи умисне вбивство, треба розумі-

ти будь-який злочин, в тому числі і необережний. вчинити обидва

злочини (умисне вбивство – злочин, заради якого воно вчиняється)

може як одна й та ж особа, так і різні особи. Дії особи, яка вчинила

умисне вбивство з метою полегшити вчинення нею ж іншого злочину,

належить кваліфікувати: а) за п. 9 ч. 2 ст. 115 і за відповідною статтею

36



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

особливої частини кк, якщо обидва злочини винному вдалося довес-

ти до кінця (наприклад, особа вчинила умисне вбивство, щоб зібра-

ти відомості, які становлять державну таємницю, з метою передачі їх

іноземній державі, після вбивства ці відомості одержала); б) за ч. 2 ст.

115 і за ч. 1 ст. 14 (якщо не йдеться про готування до злочину невеликої

тяжкості) чи ч. 2 життя одного потерпілого, а іншому (іншим) спри-

чинила тілесні ушкодження, або особи, яка вчинила умисне вбивство

після того, як потерпілий спробував уникнути чи припинити продов-

ження хуліганських дій щодо себе;

10. Поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задово-

ленням статевої пристрасті неприродним способом – таке умисне

вбивство має місце тоді, коли воно відбувається: а) під час вчинен-

ня злочинів, передбачених ст. ст. 152, 153, а також під час замаху

на ці злочини для того, щоб подолати опір потерпілої особи; б) під

час вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 152, 153 чи замаху на ці

злочини, а також через деякий час після цього у зв’язку із схильніс-

тю винного до садизму; в) під час вчинення злочинів, передбачених

ст. ст. 152, 153 чи замаху на ці злочини а також через деякий час після

цього з мотивів помсти за вчинений потерпілою особою опір. При

цьому в першому із зазначених випадків позбавлятись життя може

як сама потерпіла особа, так і інші особи, наприклад, її близькі для

того, щоб вона припинила чинити опір. в усіх зазначених випадках дії

винного треба кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст.

153 з посиланням у разі необхідності на ч. 3 ст. 15. При цьому винно-

му обов’язково має інкримінуватись кваліфікуюча ознака “особливо

тяжкі наслідки”. Якщо ж умисне вбивство потерпілої особи вчинено

через деякий час після скоєння зазначених вище злочинів чи зама-

ху на них з метою їх приховати, дії винного належить кваліфікува-

ти за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст.

152 чи ст. 153 (з посиланням у разі необхідності на ч. 2 чи ч. 3 ст. 15) і

за п. 9 ч. 2 ст. 115. При цьому смерть потерпілої особи не може розгля-

датись як підстава для інкримінування кваліфікуючої ознаки “особли-

во тяжкі наслідки”;

11. Вчинене на замовлення – це вбивство, вчинене особою (вико-

навцем) за дорученням іншої особи (замовника). Форма такого дору-

чення – наказ, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої

виконавець зобов`язується позбавити потерпілого життя, а замовник –

вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального

37



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

чи не матеріального характеру. в останньому випадку умисне вбивство

кваліфікується за п. 11 ч. 2 ст. 115 кк незалежно від того, коли було

вчинено обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального

характеру – до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник,

збирався він це робити чи ні. Замовник умисного вбивства, залежно від

конкретних обставин справи, є або підбурювачем, або організатором

(якщо він не є співвиконавцем цього вбивства), і його дії слід кваліфі-

кувати за ч. ч. 3 або 4 ст. 27 кк і п. 11 ч. 2 ст. 115 кк. Дії замовника

умисного вбивства, який був співвиконавця цього злочину кваліфіку-

ються за п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 кк як умисне вбивство вчинене на замо-

влення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності підстав і

за іншими пунктами цієї статті. Якщо ж замовник умисного вбивства,

який не є співвиконавцем, керується корисливими, а виконавець –

якимись іншими мотивами, дії замовника слід кваліфікувати за ч. 3 та

ч. 4 ст. 27 та п. 6 та п. 11 ч. 2 ст. 115 кк. Якщо, наприклад, замов-

ник доручив виконавцеві заподіяти потерпілому тілесні ушкодження,

а виконавець умисно вбив потерпілого, то замовник підлягає кримі-

нальній відповідальності за співучасть у злочині, який він організував

або до вчинення якого підбурював, а виконавець за умисне вбивство.

не впливають на кваліфікацію вчиненого мотиви відповідної поведін-

ки як замовника вбивства, так і його виконавця (користь, страх розпра-

ви, бажання прислужитися, показати свою хоробрість тощо);

12. Вчинене за попередньою змовою групою осіб – має місце при

наявності одночасно таких ознак.

1) У вчиненні вбивства брали участь дві чи більше особи. Є

підстави поширити на цей вид злочину положення, розробле-

ні в теорії кримінального права, сприйняті практикою й закрі-

плені в постановах Пленуму верховного суду україни щодо

групового грабежу, розбою та зґвалтування: скоєне кваліфі-

кується як вбивство, вчинене за попередньою змовою групою

осіб і в тому разі, коли до кримінальної відповідальності притя-

гається лише одна особа з числа учасників вбивства, а інших з

огляду на малолітство, неосудність чи інші передбачені зако-

ном підстави не може бути визнано суб’єктом злочину. всі

ці посягання належать до злочинів проти особи і пов’язані із

застосуванням насильства, яке частіше й легше переростає

в більш тяжкі форми саме при груповому посяганні. на пове-

дінку і стан потерпілого аж ніяк не впливає та обставина, що

38



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

частина учасників посягання не досягли віку кримінальної

відповідальності або є неосудними; учасник, який використо-

вує в ході вбивства неделіктоздатних осіб, якраз і розраховує

на їхню фізичну силу, спільне придушення опору потерпілого

чи (та) інших осіб.

2) Усі учасники вбивства виступають як співвиконавці цього

злочину. Причому для вбивства, при якому має місце попе-

редня змова, що передбачає розподіл ролей, співвиконавця-

ми цього злочину мають визнаватися не лише особи, котрі

завдавали смертельних ушкоджень потерпілому, а й ті, що

виконували інші функції: заманювали жертву на місце злочи-

ну, паралізували опір інших осіб, сховали труп тощо. Домов-

леність про спільне вчинення вбивства досягнуто до початку

виконання об’єктивної сторони цього злочину хоча б одним

із його учасників. Причому таку домовленість може бути

досягнуто і під час скоєння іншого злочину, який згодом

переростає у вбивство (наприклад, в ході крадіжки поверта-

ється господар помешкання й злодії вирішують його вбити,

щоб уникнути викриття). спосіб досягнення згоди (усно,

конклюдентні дії) та обсяг деталізації спільних дій значення

не мають;

13. Вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство,

за винятком вбивства, передбаченого статтями 116–188 КК – кримі-

нально-правовий зміст цієї обтяжуючої обставини утворюють:

а) родове поняття “повторність злочинів”;

б) особливості, характерні для повторності умисних вбивств.

Загальним об’єктом умисного вбивства є вся сукупність охоро-

нюваних кримінальним законом суспільних відносин.

Родовим об’єктом є сукупність охоронюваних кримінальним зако-

ном суспільних відносин щодо забезпечення життя та здоров’я люди-

ни. Безпосереднім об’єктом – охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення життя людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

– діянням – посяганням на життя іншої особи;

– наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого;

– причинним зв’язком між вказаним діянням та наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної

смерті потерпілого.

39



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочи-

ну досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона умисного вбивства характеризується

винною у формі умислу.

Співвиконавцями умисного вбивства визнаються і ті особи,

які хоч і не вчиняли дій по безпосередньому заподіянню смерті

потерпілому, але були об’єднанні єдиним умислом з іншими спів-

виконавцями, який спрямований на позбавлення потерпілого життя

та здійснили дії, які вважалися групою необхідними для реалізації

умислу.

кримінально караними є готування до вчинення умисного вбивства

і замах на умисне вбивство. Замах на вбивство може бути вчинено

лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті

потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних

від його волі обставин.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю-

вання (ст. 116 КК)

кримінальним законом передбачено відповідальність за умисне

вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що рапто-

во виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного

знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.

Специфічними ознаками юридичного складу умисного вбивства,

передбаченого ст. 116, є: а) перебування винного в стані сильного

душевного хвилювання (фізіологічного афекту) під час вчинення пося-

гання на життя потерпілого; б) раптовість виникнення такого стану; в)

наявність причинного зв’язку між станом сильного душевного хвилю-

вання і поведінкою потерпілого – протизаконним насильством, систе-

матичним знущанням або тяжкою образою; г) заподіяння смерті саме

тій особі, яка вчинила протизаконне насильство, систематичне знущан-

ня або тяжку образу.

Пом’якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного

вбивства може бути викликане такими обставинами:

¾ суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним

насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з

боку потерпілого;

¾ суб’єктивна сторона складу даного злочину характеризується

особливим емоційним станом суб’єкта – його сильним душев-

40



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

ним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого

виникає раптово і реалізується негайно.

Безпосереднім об’єктом умисного вбивства, вчиненого в стані

сильного душевного хвилювання є охоронювані кримінальним

законом конкретні суспільні відносини щодо забезпечення життя

людини.

Об’єктивна сторона складу даного злочину характеризується:

1. діями – посяганням на життя іншої особи;

2. наслідками у вигляді смерті людини;

3. причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідком;

4. часом і певними обставинами вчинення злочину.

обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є час вчинення злочи-

ну. Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває

у стані сильного душевного хвилювання. сильне душевне хвилюван-

ня – це раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпі-

лого, що протікає швидко і бурхливо та здатність особи усвідомлюва-

ти свої дії і керувати ними. Дуже часто такий стан є короткочасним,

триває декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-ти річного

віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душев-

ного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконно-

го насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку

потерпілого.

При цьому, систематичне знущання – це особливо цинічне глузу-

вання, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають бага-

торазовий характер. тяжка образа – це умисне грубе приниження честі

і гідності особи, яке може вчинятися у будь-якій формі – усно, пись-

мово, дією.

насильство тут може бути як фізичним, тобто заподіяння тілес-

них ушкоджень, нанесення побоїв та інше, так і психічним – погро-

за вчинити якісь дії, які можуть спричинити шкоду потерпілому, але

обов’язково протизаконним.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим

умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину харак-

теризують дві ознаки:

– умисел завжди є таким, що раптово виник і афектованим;

– емоційний стан винної особи характеризується сильним душев-

41



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

ним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідом-

лювати свої дії або керувати ними.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини

(ст. 117 КК)

одним із видів умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах

кк визнає умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є охоронювані криміналь-

ним законом конкретні суспільні відносини щодо забезпечення життя

новонародженої дитини.

Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонарод-

жена дитина матері.

Об’єктивна сторона даного злочину виражається у протиправно-

му спричиненні матір’ю смерті своїй новонародженій дитині, характе-

ризується наступними ознаками:

1. діями – посяганням на життя іншої новонародженої дитини;

2. наслідками у вигляді її смерті;

3. причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідками;

4. часом і певною обставиною – це діяння може бути вчинено лише

під час пологів або відразу після пологів.

Цей злочин може бути вчинений як шляхом активних дій (удушен-

ня, спричинення смертельних ран), так і шляхом бездіяльності (відмо-

ва від годування).

у ст. 117 кк україни фактично передбачені дві обставини вбивства

матір’ю новонародженої дитини:

а) вбивство матір’ю новонародженої дитини під час пологів;

б) вбивство матір’ю новонародженої дитини відразу після пологів.

вбивство матір’ю новонародженої дитини під час пологів чи відра-

зу ж після пологів означає, що воно вчиняється протягом відносно

короткого проміжку часу.

Поняття “народження дитини” слід відмежовувати від поняття

“пологи”. “Пологи” – значно ширше поняття і воно може розглядати-

ся у двох аспектах, таких як:

1) пологовий процес – процес, який триває в часі;

2) народження дитини – констатація (завершеність) процесу.

Суб’єкт вказаного злочину є спеціальним, ним може бути лише

мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину

досягла 14-ти річного віку.

42



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим

умислом.

Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характери-

зують такі особливості:

1) його вчинення обумовлене емоційним тиском, який викликаний

вагітністю і пологами та психічними процесами, які їх супро-

воджували;

2) тимчасовий психічний розлад, який послаблює здатність матері

усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв’язку з чим вона є

обмежено осудною.

не впливає на кваліфікацію даного злочину момент виникнення

умислу в матері вбити свою новонароджену дитину. Як пом’якшуюча

обставина цей злочин має місце якщо вбивство дитини було вчинене

під час пологів або одразу після них, а в іншому разі відповідальність

матері за вбивство своєї новонародженої дитини настає на загальних

підставах.

Якщо в умисному вбивстві новонародженої дитини брали участь

інші особи, їх дії кваліфікуються за п. 2 ч. 2 ст. 115, а за наявності

інших обтяжуючих обставин – і за іншими пунктами цієї статті.

в даному разі, оскільки ознака спеціального суб’єкта злочину, пере-

дбаченого ст. 117, у них відсутня, ці особи несуть відповідальність

за умисне вбивство на загальних підставах.

Умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони або

у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

(ст. 118)

Право на необхідну оборону є природним правом будь-якої люди-

ни. крім того, воно є конституційним правом (ч. 3 ст. 27 конституції

україни).

виходячи із закріпленого в ч. 3 ст. 27 конституції україни права

на захист свого життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від

протиправних посягань, та ч. 4 ст. 41 конституції україни, якою

гарантована непорушність права приватної власності, якого ніхто

не може бути протиправно позбавлений, кримінальний закон висту-

пає гарантом реалізації громадянами права на захист від протиправ-

них посягань.

вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі

перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, – остан-

43



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

ній різновид вбивства при пом’якшуючих обставинах, передбачений

кримінальним законом у ст. 118 кк україни.

Безпосереднім об’єктом умисного вбивства, вчиненого при пере-

вищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необ-

хідних для затримання злочинця є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення життя людини, яка

вчиняє суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує

заходи необхідної оборони (ст. 36 кк), маючи на увазі як її соціальний,

так і біофізичний зміст.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

1) діями у вигляді посягання на життя іншої людини;

2) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті;

3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідками;

4) певними обставинами.

обов’язково умовою кваліфікації умисного вбивства при переви-

щені меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необ-

хідних для затримання злочинця є перебування винного при вчиненні

цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах

необхідності затримання злочинця.

При цьому, перевищення меж необхідної оборони – це умисне

заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає

небезпечності посягання або обстановці захисту. необхідна оборо-

на – це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та

інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних

інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання

шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатнь-

ої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення пося-

гання якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхід-

ної оборони. уявна оборона – це дії, пов’язані із заподіянням шкоди

за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання

не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помил-

ково припускала наявність такого посягання.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і

перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затри-

мання особи, що вчинила злочин.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або

непрямим умислом.

Потерпілими від даного злочину вважаються такі категорії осіб:

44



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

1) особа, яка вчинює суспільно небезпечне посягання і щодо якої

винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36);

2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37);

3) особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів

із затримання (ст. 38).

При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинців,

домінуючим є певне спрямування дій винного – він переслідує мету

затримати особу, яка вчинила злочин і доставити її відповідним орга-

нам влади.

вбивство вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або

у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,

коли при ньому наявними є обставини, що передбачені ч. 2 ст. 115 кк

повинно кваліфікуватися не як умисне вбивство, а за ст. 118 кк.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потер-

пілого.

Вбивство через необережність (ст. 119 КК)

кримінально караним визнається вбивство, вчинене через необе-

режність, яке слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті

(казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала

настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна

була або не могла цього передбачити.

Родовим об’єктом вбивства через необережність є охоронювані

кримінальним законом суспільні відносини предметом яких є забез-

печення життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом вбивства через необережність, на наш

погляд, є охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні

відносини, предметом яких є життя людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується наступними ознаками:

1) діянням – посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді смерті людини;

3) причинним зв’язком між вказаними діяннями і наслідками.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річно-

го віку.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується необережною

формою вини.

кваліфікуючою ознакою даного злочину проти життя особи є

вбивство через необережність двох або більше осіб.

45



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті людини.

Факультативними ознаками суб’єктивної сторони вбивства

через необережність виступають мотив і мета, які завжди мають кримі-

нально-правове значення.

Доведення до самогубства (ст. 120 КК)

Чинним кримінальним законодавством передбачено відповідаль-

ність за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубс-

тво, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, приму-

су до протиправних дій або систематичного приниження її людської

гідності, а також це ж саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебува-

ла щодо двох або більше осіб. кримінально караним є ці діяння і тоді

коли вони вчинені щодо неповнолітніх.

Родовим об’єктом є сукупність охоронюваних кримінальним

законом суспільних відносин щодо забезпечення життя та здоров’я

людини. Безпосереднім об’єктом – охоронювані кримінальним зако-

ном конкретні суспільні відносини щодо забезпечення життя людини.

Безпосередні об’єкти умисних вбивств, вбивства через необереж-

ність і доведення до самогубства збігаються.

З об’єктивної сторони злочин характеризується:

1. Діянням у формі:

¾ жорстокого поводження з особою – вчинення безжалісних,

грубих дій, що спричиняють потерпілому фізичні та психічні

страждання;

¾ шантажу – загрози розголосити про потерпілого відомості, які

останній бажає зберегти в таємниці;

¾ примусу до протиправних дій – загрози фізичним насильством,

залякуванням, заподіяння побоїв тощо з метою примусити

потерпілого вчиняти будь-які дії;

¾ систематичного приниження людської гідності потерпілого –

різного роду тривалого принизливого ставлення до потерпілого;

2. наслідками у вигляді доведення особи до:

¾ самогубства;

¾ замаху на самогубство;

¾ причинним зв’язком між вказаними діяннями і наслідками;

3. Причинним зв’язком між вказаними діяннями і наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій,

безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

46



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла віку кримі-

нальної відповідальності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або

необережністю.

Кваліфікуючими ознаками даного злочину є вчинення його

відносно:

1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від

винуватого;

2) двох або більше осіб, (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою

ознакою – щодо неповнолітнього (ч. 3 ст. 120). неповнолітнім

є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК).

ознаки тяжкого тілесного ушкодження названі в ч. 1 ст. 121 кк

україни. таких ознак є шість, всі вони позитивні, наведені альтерна-

тивно – тобто для констатації того, що тілесне ушкодження є тяжким,

достатньо встановити наявність будь-якої з них. Зміст кожної з ознак

тяжкого тілесного ушкодження розкрито у відповідних пунктах

(2.1.2–2.1.8) зазначених Правил судово-медичного визначення ступе-

ня тяжкості тілесних ушкоджень.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої

людини;

2) наслідками у вигляді спричинення тілесних ушкоджень;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Суб’єктом цього злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується умис-

ною виною.

у теорії кримінального права і на практиці прийнято вважати,

що ознака “небезпека для життя в момент заподіяння” характеризує

суспільне небезпечне діяння, всі інші ознаки належать до наслідків.

сам склад злочину, що розглядається, може бути або формальним, або

47



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

матеріальним залежно від того, за наявності якої ознаки констатовано

тяжке тілесне ушкодження. така позиція здається хибною.

Небезпека для життя в момент заподіяння

Цю ознаку тяжкого тілесного ушкодження роз’яснено

в п. 2.1.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілес-

них ушкоджень: “небезпечними для життя є ушкодження, що в момент

заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через рівні проміж-

ки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надан-

ня медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи

можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене надан-

ням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні

загрози для життя таких ушкоджень”.

Далі в Правилах вміщено перелік ушкоджень, небезпечних для

життя. Це, зокрема, проникаючі поранення черепа, хребта, грудної

клітини, черевної порожнини; переломи кісток черепа (крім кісток

скелету обличчя), відкриті переломи довгих трубчастих кісток;

ушкодження, що потягли за собою крововилив з шоком або колап-

сом; термічні опіки III – IV ступеня з ураженням 15 % поверхні тіла,

опіки II ступеня, які потягли за собою ураження понад 30 % поверхні

тіла, та ряд інших. отже, наявність небезпеки для життя цей норма-

тивний акт пов’язує з відповідними негативними змінами в організмі

потерпілого. такі зміни також є нічим іншим як наслідками тілесного

ушкодження.

аналізована ознака тяжкого тілесного ушкодження, як і всі інші,

наведені в ч. 1 ст. 121 кк україни, характеризує суспільно небезпечні

наслідки посягання, а не виступає ознакою діяння. відповідно й склад

тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікованого за цією ознакою, є

не формальним, а матеріальним.

слід розмежовувати поняття тілесне ушкодження, небезпечне для

життя в момент заподіяння, й більш широке поняття насильство,

небезпечне для життя чи здоров’я особи. насильство, небезпечне для

життя чи здоров’я особи (ознака розбою та ряду інших злочинів), охоп-

лює заподіяння як тяжкого тілесного ушкодження, так і іншої шкоди

здоров’ю – середньої тяжкості тілесного ушкодження та легкого тілес-

ного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров’я або

короткочасну втрату працездатності.

Питання про наявність чи відсутність небезпеки для життя внаслі-

док тілесного ушкодження – це питання про наявність або відсутність

48



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

ознак складу злочину, що передбачено статтею кримінального закону.

тому питання є юридичним, остаточну відповідь на нього повинні дати

слідчий, прокурор, суд, а аж ніяк не судовий медик-експерт, котрий

проводить експертизу у кримінальній справі.

Втрата будь-якого органу або втрата його функцій. Зміст цієї

ознаки тяжкого тілесного ушкодження розкрито в п. 2.1.4 Правил судо-

во-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

орган або його функція вважаються втраченими лише при наяв-

ності критеріїв, наведених у Правилах: повна сліпота на обидва ока

або знищення зору до величини 0,04 й нижче; повна глухота на обид-

ва вуха або наявність такого стану, коли потерпілий не чує розмовної

мови на відстані 3–5 см від вушної раковини тощо. Згідно з чинними

правилами втрата одного з парних органів (ока, вуха) не дає підстав

оцінювати тілесні ушкодження як тяжкі за цією ознакою – до уваги

слід брати ступінь втрати працездатності.

Психічна хвороба. За такою ознакою тілесне ушкодження

визнається тяжким, коли воно викликало захворювання на будь-яку

психічну хворобу незалежно від її виду, перебігу, тяжкості.

тимчасовий розлад психічної діяльності внаслідок тілесного

ушкодження не дає підстав визнавати його тяжким. тому захворюван-

ня, викликані неврозами, неврастенією, істерією тощо, оцінюються з

урахуванням тривалості розладу здоров’я, ступеня втрати працездат-

ності.

Інший розлад здоров’я, поєднаний із стійкою втратою – працез-

датності не менше, ніж на одну третину. До уваги слід брати

втрату загальної працездатності. Професійна працездатність береть-

ся до уваги лише тоді, коли умисел винного спрямовано на те, щоб

позбавити потерпілого саме професійної працездатності.

стійкою втрата працездатності є за умови, що перебіг хворо-

би, викликаної тілесним ушкодженням, не дає підстав розрахову-

вати на відновлення працездатності. розмір втрати працездатності

визначається в порядку, описаному при характеристиці економічного

критерію визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження.

Переривання вагітності. При встановленні наявності цієї ознаки

тяжкого тілесного ушкодження слід мати на увазі такі умови:

1) строк вагітності не має значення;

2) переривання вагітності не викликано особливостями організму

потерпілої, а є закономірним наслідком ушкодження.

49



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Непоправне знівечення обличчя. Знівечення – надання облич-

чю неприємного, відштовхуючого вигляду, не типового для звичайної

зовнішності людини, суттєва зміна вигляду обличчя порівняно з тим,

який був до посягання. Знівечення може проявлятися у виникненні

шрамів, рубців на обличчі, в зміні пропорцій окремих його частин,

у характерній міміці, гримасах тощо. Про наявність знівечення можна

вести мову і тоді, коли внаслідок тілесного ушкодження, недоліки та

дефекти, що були раніше, набувають більшої вираженості, з періо-

дично помітних стають постійними. Факт знівечення встановлюється

слідчим, прокурором, судом на момент прийняття рішення у справі

з урахуванням загальноприйнятих уявлень про зовнішність людини.

Непоправним знівечення обличчя буде в тому разі, коли воно

не зникає саме по собі чи внаслідок використання звичайних (нехірур-

гічних) методів лікування: кремів, мазей, масажу тощо. Якщо для

усунення знівечення необхідна хірургічна (пластична) операція,

то воно однаково вважається непоправним, а тілесне ушкодження –

тяжким.

непоправне знівечення обличчя звичайно поєднане із заподіянням

іншої шкоди здоров’ю: із втратою професійної працездатності, з розла-

дом здоров’я певної тривалості тощо. однак ступінь тяжкості такої

шкоди не впливає на визначення ступеня тяжкості тілесного ушкод-

ження – в основі лежить факт непоправного знівечення обличчя. іншу

шкоду здоров’ю може бути враховано при призначенні покарання.

серед кваліфікуючих ознак даного злочину виділимо лише особ-

ливе мучення та умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило

смерть потерпілого.

Поняття особливого мучення розкрито в п. 3.2 Правил судо-

во-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень – це

дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, питва чи тепла,

залишення потерпілого в шкідливих для здоров’я умовах та інші подіб-

ні дії.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася

смерть потерпілого. Це злочин зі змішаною (складною, подвійною)

формою вини. При його скоєнні має місце умисел стосовно тяжкого

тілесного ушкодження й необережність щодо наслідків у вигляді смер-

ті потерпілого.

найбільше помилок у судовій практиці при застосуванні даної

кваліфікуючою ознаки пов’язано з неправильним вирішенням питань

50



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

відмежування такого злочину від суміжних – умисного вбивства та

вбивства через необережність. вказівки щодо розмежування аналізо-

ваного посягання від умисного вбивства наведено в п. 23 постанови

Пленуму верховного суду україни від 1 квітня 1994 р. “Про судову

практику в справах про злочини проти життя і здоров’я”: “Для відме-

жування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкод-

ження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні

ретельно досліджувати докази, що мають значення для встановлення

змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхід-

но вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочи-

ну, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, харак-

тер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини

припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, яка пере-

дувала події злочину, їх взаємовідносини. визначальним при цьому

є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх злочинних дій.

При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винно-

го, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке потяг-

ло смерть потерпілого, ставлення до настання смерті виражається

в необережності”.

від вбивства через необережність такий вид умисного тяжкого

тілесного ушкодження відрізняється тим, що при скоєнні посягання,

передбаченого ч. 2 ст. 121 кк, наявний умисел на заподіяння тяжкого

тілесного ушкодження, який реалізується у відповідних, характерних

саме для тяжкого тілесного ушкодження діях. важливо мати на увазі,

що для кваліфікації скоєного не має значення час, який минув між

моментом вчинення дії – між пораненням, ураженням потерпіло-

го й настанням смерті. Як правило, це не враховують на практиці, й

вбивство, при якому смерть настає не одразу за діянням, кваліфікують

за ч. 2 ст. 121 кк.

Кваліфікуючими ознаками умисних тяжких тілесних ушкоджень,

передбачених ч. 2 ст. 121 кк є вчинення їх:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення;

5) умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть

потерпілого.

6) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості

51



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК).

ознаки середньої тяжкості тілесного ушкодження названо в ст.

122 кк україни. таких ознак є чотири, з них дві “негативні”, тобто для

кваліфікації скоєного як середньої тяжкості тілесного ушкодження слід

встановити їхню відсутність, та дві “позитивні”, наведені альтернатив-

не, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце за наяв-

ності хоча б однієї з них:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність наслідків, вказаних у ст. 121 кк;

3) тривале порушення функцій будь-якого органу;

4) інший тривалий розлад здоров’я.

отже, середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце при одно-

часній констатації ознак 1, 2 та однієї з двох: 3 або 4.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої

людини;

2) наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних

ушкоджень;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується умис-

ною виною у формі прямого або непрямого умислу.

Зміст ознак середньої тяжкості тілесного ушкодження розкрито

в п. 2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілес-

них ушкоджень.

Тривале порушення функцій будь-якого органу. Цю ознаку

пов’язують із ступенем стійкої втрати працездатності, яка для серед-

ньої тяжкості тілесного ушкодження має становити від 10 до 33 %.

Тривалий розлад здоров’я. розлад здоров’я визнається трива-

лим, коли він продовжується понад 21 день. Причому керуватися слід

об’єктивними даними, а не лише часом перебування в медичній уста-

нові чи тривалістю звільнення від роботи, навчання.

52



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 122 кк є заподіян-

ня умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження з метою заля-

кування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, або з

мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного

душевного хвилювання (ст. 123 кк).

умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані силь-

ного душевного хвилювання визначається законодавцем як заподіяне

при пом’якшуючих обставинах. відповідальність у цих випадках

пом’якшується з урахуванням особливого психічного стану винного,

обумовленого поведінкою самого потерпілого.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним зако-

ном конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я

людини.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) дією, спрямованою на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження;

2) наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

3) причинним зв’язком між вказаними діями та наслідками;

4) певною обстановкою вчинення злочину.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується

прямим або непрямим умислом.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча і в стані сильно-

го душевного хвилювання, але яке було наслідком перевищення меж

необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочин-

ця, слід кваліфікувати не за ст. 123, а за ст. 124 кк. Це пояснюється

тим, що законодавець вважає заподіяння тяжкого тілесного ушкод-

ження при перевищенні меж необхідної оборони або у разі переви-

щення заходів, необхідних для затримання злочинця, менш небезпеч-

ним, ніж злочин, що розглядається. тому при кваліфікації дій винного

за ст. 123 кк, коли тяжке тілесне ушкодження заподіяне в стані силь-

ного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізичним

насильством, необхідно перш за все виключити можливість застосу-

вання ст. 124 кк.

53



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення

меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних

для затримання злочинця (ст. 124 кк)

умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення

меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних

для затримання злочинця, не виключаючи кримінальної відповідаль-

ності, пом’якшує її.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої

людини;

2) наслідками у вигляді спричинення тілесних ушкоджень;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками;

4) певною обстановкою вчинення злочину.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується лише

умисною формою вини.

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК)

ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило корот-

кочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності,

можна вивести з положень, які наведено в ч. 1 ст. 125 кк україни та

в п. 2.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілес-

них ушкоджень, а також у проаналізованих кримінально-правових

нормах, котрими регламентується відповідальність за тяжке та серед-

ньої тяжкості тілесне ушкодження. такими ознаками є:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність інших ознак тяжкого тілесного ушкодження;

3) короткочасний розлад здоров’я – тривалістю більше як 6 днів й

не більше ніж 21 день;

4) стійка втрата працездатності до 10 %.

Для наявності такого виду легкого тілесного ушкодження слід конс-

татувати одночасно ознаки 1 та 2 і наявність однієї з двох – З або 4. Звер-

54



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

тає на себе увагу, що четверта ознака у теорії та на практиці тлумачиться

всупереч змісту кримінально-правової норми. у ч. 1 ст. 106 йдеться про

короткочасну втрату працездатності, а не про стійку, хоча б і незначну.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним зако-

ном конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я

людини.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) дією або бездіяльністю у вигляді заподіяння легкого тілесного

ушкодження;

2) наслідками у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

ознаками легкого тілесного ушкодження другого виду – без наслід-

ків, зазначених у ч. 1 ст. 125 кк україни, є:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність інших ознак тяжкого тілесного ушкодження;

3) короткочасний розлад здоров’я тривалістю не більше як 6 днів.

Для наявності цього виду легкого тілесного ушкодження необхідно

встановити сукупність усіх трьох названих ознак. розлад здоров’я є

обов’язковою ознакою будь-якого, в тому числі й аналізованого, виду

тілесного ушкодження.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується тіль-

ки умисною виною.

Кваліфікуючою ознакою згідно ч. 2 ст. 125 кк є заподіяння легкого

тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я

або незначну стійку втрату працездатності. При цьому, під незначною

стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працез-

датності до 10 відсотків.

Побої і мордування (ст. 126 КК)

на відміну від тілесних ушкоджень злочин, передбачений ст.

126 кк україни, не пов’язаний з порушенням анатомічної цілості чи з

більш-менш тривалим порушенням фізіологічних функцій органів та

тканин організму потерпілого.

55



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин характеризується завданням удару,

побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного

болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Це посягання викликає лише короткочасні, такі, що проходять без

спеціального лікування, наслідки у вигляді синців, подряпин на повер-

хні тіла. вчинення діянь, передбачених ст. 126 кк, супроводжуєть-

ся фізичним болем – реакцією організму потерпілого на застосування

насильства. наслідки як втрата працездатності не настають, немає й

наслідків як створення небезпеки для життя.

Під ударом слід розуміти різкий, сильний поштовх, дотикання

до тіла потерпілого, поєднані із заподіянням фізичного болю. удару

може бути завдано як неозброєною рукою, так і різноманітними пред-

метами, що на кваліфікацію скоєного не впливає.

Побої – це неодноразове нанесення ударів.

Інші насильницькі дії – це будь-яке заподіяння фізичного болю

внаслідок впливу на організм потерпілого – застосування больових

прийомів, виривання волосся, укуси та ін.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується умис-

ною виною.

Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 126 кк є вчинення

діянь, передбачених ч. 1 цієї статті:

1) що мають характер мордування;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого чи його близьких;

4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості

Катування (ст. 127 КК)

у ст. 127 кк передбачено кримінальну відповідальність за кату-

вання, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізич-

ного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення

або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу

56



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від

нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати

за його дії, які він скоїв, або у скоєнні яких підозрюється, або заляку-

вання його або інших осіб.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним зако-

ном конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я

людини.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) діями у вигляді нанесення побоїв, мучення або інших насиль-

ницьких дій;

2) наслідками у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень;

3) причинним зв’язком між вказаними діями та наслідками.

Під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страж-

дання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення

його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії.

інші насильницькі дії можуть мати вираз у мордуванні, тобто діях,

пов’язаних з багаторазовим або тривалим спричиненням болю (щипан-

ня, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупи-

ми чи гостро колючими предметами, застосування термічних факторів

тощо), посяганні на статеву недоторканність, заподіянні тілесних

ушкоджень тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків

у вигляді заподіяння потерпілому сильного фізичного болю або фізич-

ного чи морального страждання, а також причинного зв’язку між вказа-

ними діяннями й наслідками. Заподіяння під час катування потерпі-

лому умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової

кваліфікації за ст. 121 кк.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона зазначеного злочину характеризується умис-

ною формою вини та наявністю спеціальної мети – спонукати потер-

пілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі, в тому числі

отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнан-

ня, покарати за його дії, які він вчинив або у вчиненні яких підозрюєть-

ся, або залякування його або інших осіб.

57



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Кваліфікуючими ознаками катування є вчинення таких діянь:

повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расо-

вої, національної чи релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 127 кк); праців-

никами правоохоронних органів (ч. 3 ст. 127 кк); якщо дії, передбачені

ч. 3, призвели до загибелі людини (ч. 4 ст. 127 кк).

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкоджен-

ня (ст. 128 КК)

Даною статтею передбачено кримінальну відповідальність за необе-

режне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Заподіяння з

необережності легких тілесних ушкоджень не є караним.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин характеризується:

1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої

людини;

2) наслідками у вигляді спричинення тяжких або середньої

тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Суб’єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, яка

досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину може проявлятися в формі як

злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження

внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли винний перед-

бачає можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховує

на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкрет-

ні обставини, які, за думкою винного, перешкодять настанню злочинного

наслідку. Цей розрахунок об’єктивно виявляється легковажним.

необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпев-

неності слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непря-

мим умислом, коли винний передбачав можливість заподіяння шкоди

здоров’ю іншої людини і свідомо припускав її настання. Про наявність

непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випад-

ковість, “навмання”.

58



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження

внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли винний не перед-

бачає можливості настання зазначеної шкоди для здоров’я іншої особи,

але повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю.

Погроза вбивством (ст. 129 КК)

відповідно до ст. 129 кк, кримінально караною визнається погроза

вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї

погрози.

Родовим об’єктом – сукупність охоронюваних кримінальним

законом суспільних відносин щодо забезпечення життя та здоров’я

людини. Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним зако-

ном конкретні суспільні відносини щодо забезпечення безпеки життя

людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням дії,

яка полягає у погрозі вчинити вбивство за наявності реальних підстав

боятися виконання такої погрози. така погроза може бути виражена

різними засобами: усно, письмово, за допомогою різних дій. Погро-

за має бути реальною, реальність погрози встановлюють в кожному

конкретному випадку, виходячи з обставин кожної конкретної справи.

Погроза може бути висловлена як безпосередньо потерпілому, так і

через третіх осіб.

Злочин вважається закінченим з моменту коли погрозу було дове-

дено до відома потерпілого і він її сприйняв саме як таку. Якщо сам

потерпілий не вірить у реальність погрози, то така погроза не містить

в собі склад злочину.

Погрозу вбивством слід відрізняти від готування до вбивства та

замаху на вбивство. При погрозі вбивством винний не має мети негай-

но заподіяти смерть, а лише налякати потерпілого, позбавити його

спокою, примусити страждати від страху за своє життя.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річно-

го віку.

Суб’єктивна сторона погрози вбивством характеризується умис-

ною виною у формі прямого умислу (винний усвідомлює, що вислов-

лена ним погроза здатна викликати у потерпілого побоювання реалі-

зації погрози і бажає цього).

Для кваліфікації діяння не має значення, які були мотиви погрози

і чи мав винний намір привести погрозу у виконання.

59



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Кваліфікуючою ознакою злочину відповідно до ч. 2 ст. 129 кк є

вчинення погрози вбивством членом організованої групи, або з мотивів

расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної

інфекційної хвороби (ст. 130 КК)

кримінально караним визнається свідоме поставлення іншої

особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи

іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя

людини.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 кк,

характеризується свідомим поставленням іншої особи в небезпе-

ку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної

інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Згідно зі ст. 1 Закону “Про запобігання захворюванню на сніД та

соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 р. в редакції Закону

від З березня 1998 р. віЛ-інфекція – це захворювання, викликане віру-

сом імунодефіциту людини (віЛ). До категорії віЛ-інфікованих слід

відносити осіб без проявів хвороби (носіїв віЛ), а також осіб, хворих

на сніД – як кінцевої стадії віЛ-інфекції. Хворі на сніД – це особи

з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким

ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини (ввр. –

1998. – № 35. – ст. 235).

Законодавство україни в галузі охорони здоров’я не містить понят-

тя невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя

людини.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130 кк, вважається закінченим з

моменту поставлення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих

випадках не виключає відповідальності суб’єкта злочину.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16 років, що

страждає на віЛ-інфекцію або іншу невиліковну інфекційну хворо-

бу, що є небезпечною для життя людей, та знає про це захворювання.

особа, яка не страждає зазначеним захворюванням, але заразила іншу

60



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

особу (наприклад, використовуючи інфікований шприц), несе відпові-

дальність за заподіяння умисного або необережного тілесного ушкод-

ження, а якщо вона є медичним, фармацевтичним або іншим праців-

ником, – то за наявністю усіх інших ознак складу за ст. 131 кк.

З суб’єктивної сторони злочин передбачає усвідомлення, тобто

знання особою про наявність у неї віЛ-інфекції чи іншої невиліков-

ної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, а також

усвідомлення нею того, що вона своїми діями ставить потерпілого

в небезпеку зараження. відсутність такого знання виключає застосу-

вання ч. 1 ст. 130 кк.

Частина 2 ст. 130 КК передбачає відповідальність за зараження

іншої особи вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної

інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей особою, яка

знала про те, що вона є носієм цього вірусу.

Потерпілою від злочину може бути тільки інша особа, згода якої

на зараження не виключає відповідальності винного. самозараження

вказаними інфекціями за ч. 2 ст. 130 кк не є караним.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 кк, вважається закінченим з

моменту, коли потерпілий виявився інфікованим даним вірусом. необ-

хідним елементом об’єктивної сторони цього злочину є причинний

зв’язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараження

потерпілого. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме

від дій даної особи, то остання може бути притягнена до відповідаль-

ності за поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту

людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпеч-

ною для життя людей, тобто за ч. 1 ст. 130 кк.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 кк з суб’єктивної сторони харак-

теризується лише злочинною самовпевненістю. оскільки закон вимагає

усвідомлення особою наявності в неї хвороби, вина у вигляді злочин-

ної недбалості виключається. умисне зараження вірусом імунодефіциту

людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною

для життя людей, тобто вчинене з прямим або непрямим умислом, тягне

за собою відповідальність за ч. 4 ст. 130 кк. Якщо умисел винного був

спрямований на позбавлення життя потерпілої особи, то його дії слід

додатково кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 кк.

Частина З ст. 130 кк встановлює відповідальність за свідоме

поставлення в небезпеку зараження або зараження вірусом імуно-

дефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є

61



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

небезпечною для життя людей, вчинене: 1) щодо двох або більше осіб;

2) щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило

зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної

інфекційної хвороби (ст. 131 КК)

неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим

працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи

несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи віру-

сом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хворо-

би, що є небезпечною для життя людини тягне за собою кримінальну

відповідальність.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

суспільна небезпека цього злочину виражається в тому, що внаслі-

док злочинно-недбалого ставлення працівників медичних установ,

правоохоронних і інших органів до своїх обов’язків відбувається

поширення віЛ-інфекції і інших невиліковних інфекційних хвороб

від інфікованих осіб до інших.

Об’єктивна сторона злочину характеризується: а) діянням; б)

наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

Діяння (дії або бездіяльність) виражається в неналежному вико-

нанні особою своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи

несумлінного до них ставлення.

наслідками цього злочину є зараження іншої людини вірусом

імунодефіциту чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є

небезпечною для життя людини.

Між неналежним виконанням своїх професійних обов’язків і зара-

женням вказаними хворобами повинен бути встановлений причинний

зв’язок.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть

бути медичні та фармацевтичні працівники, які надають медичну допо-

могу, проводять діагностику захворювання, здійснюють профілактич-

ні заходи проти поширення віЛ-інфекції та інших захворювань. крім

того, суб’єктом можуть бути працівники правоохоронних органів,

62



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

місць позбавлення волі, які зобов’язані при виконанні своїх обов’язків

запобігати поширенню віЛ-інфекції, або інших хвороб серед підслід-

них або засуджених до позбавлення волі.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в психічному ставлен-

ні особи до факту неналежного виконання своїх обов’язків, а також

до наслідків цього діяння. Порушення певних правил може вчиню-

ватися з прямим умислом або злочинною недбалістю. До наслідків

можлива лише необережність (злочинна самовпевненість або злочин-

на недбалість). Якщо зараження вказаними хворобами буде вчинено

умисно, то відповідальність настає за умисний злочин проти життя і

здоров’я особи.

Кваліфікуючою ознакою даного злочину є те саме діяння, якщо

воно спричинило зараження двох чи більше осіб.

Розголошення відомостей про проведення медичного огляду

на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої

невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

суспільна небезпека цього злочину виражається в тому, що пові-

домлення хоч би одній людині того, що та чи інша людина є віЛ-інфі-

кована або хвора на сніД, спричиняє страждання останній, принижує

її честь і гідність, наносить істотну шкоду її доброму імені та близьких

їй осіб.

З об’єктивної сторони злочин виражається в розголошенні відо-

мостей про проведення медичного огляду особи на виявлення заражен-

ня вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби, що

є небезпечною для життя людини, або захворювання на сніД.

Предметом цього злочину є інформація про виявлення зараження

віЛ-інфекцією або захворювання на сніД, або іншою невиліковною

інфекційною хворобою, яка є небезпечною для життя людини.

інформація про сам факт проведення медичного огляду на виявлен-

ня зараження вказаними захворюваннями, а також інформація про те,

що при медичному огляді таких захворювань не виявлено не є пред-

метом цього злочину.

63



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Злочин є закінченим з моменту, коли ці відомості стали відомі хоч

би одній особі.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть

бути особи медичного персоналу, працівники правоохоронних органів,

місць позбавлення волі тощо, як службові, так і неслужбові особи.

З суб’єктивної сторони розголошення цих відомостей може

бути вчинене як умисно, так і через необережність. умисне розго-

лошення має місце тоді, коли особа усвідомлює, що вона розголо-

шує відомості, які не повинна, не має права передавати цій особі і

бажає вчинити такі дії. розголосити ці відомості винна особа може і

з непрямим умислом.

Зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої

особи венеричною хворобою.

Венеричні хвороби – це інфекційні захворювання, які передаються

переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостате-

вої системи.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх ліку-

вання, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різно-

манітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відпові-

дальності за ст. 133 кк потрібно лише зараження однією з венеричних

хвороб іншої особи.

Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода

якої на зараження не виключає відповідальності винного. відповідаль-

ність за ст. 133 кк виключається, якщо зараження відбулося в резуль-

таті насильницьких дій, які позбавили хворого можливості відвернути

ці наслідки, наприклад, внаслідок зґвалтування.

самозараження венеричною хворобою за ст. 133 кк не є караним

і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли

воно є способом вчинення певного злочину.

Злочин, передбачений ст. 133 кк, вважається закінченим з моменту,

коли потерпілий захворів на венеричну хворобу. необхідним елемен-

64



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

том об’єктивної сторони даного злочину є також причинний зв’язок

між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потер-

пілого. у справі повинно бути встановлено, що венеричне захворюван-

ня потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

Суб’єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа яка

досягла 16 років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність

у неї цього захворювання. особа, яка не страждає венеричною хворо-

бою, але яка заразила іншу особу цим захворюванням, несе відпові-

дальність не за ст. 133 кк, а за умисне або необережне заподіяння

тілесного ушкодження.

З суб’єктивної сторони зараження венеричною хворобою може

бути вчинено з прямим або непрямим умислом, а також із злочинною

самовпевненістю. у законі спеціально встановлено, що відповідаль-

ність за ст. 133 кк настає, якщо особа знала про наявність у неї вене-

ричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку

хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження.

Для з’ясування суб’єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб

винний обов’язково знав про наявність у нього венеричної хвороби

в заразній стадії. тому вина у формі злочинної недбалості виключає

відповідальність за ст. 133 кк, оскільки в таких випадках особа не знає

про наявність у неї венеричної хвороби.

Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 133 кк передбачено

зараження венеричною хворобою: 1) особою, раніше судимою за зара-

ження іншої особи венеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3)

неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18 років.

Частина 3 ст. 133 кк встановлює відповідальність за зараження

венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Незаконне проведення аборту (ст. 134 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони незаконний аборт виражається в активних

діях особи, направлених на переривання вагітності. Практиці відомі

різні способи вчинення цього злочину: 1) оперативний – коли ця опера-

ція проводиться з допомогою спеціальних інструментів; 2) механіч-

65



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

ний – коли в матку вводять буж, катетер інші предмети, або рідину;

3) токсичний – введення в організм жінки різних токсичних речовин.

Злочин є закінчений з моменту вигнання плоду. вчинення різних дій,

направлених на плодовигнання, якщо це не призвело до переривання

вагітності, повинно кваліфікуватися як за мах на злочин (ст.ст. 15 і 134).

Якщо переривання вагітності сталося внаслідок нанесення жінці

ударів, побоїв або інших насильницьких дій, то скоєне повинно

кваліфікуватися, як умисне або необережне спричинення тяжкого

тілесного ушкодження (ст.ст. 121 або 128).

Суб’єктом злочину може бути особа, яка не має спеціальної

медичної освіти і досягла 16-річного віку. Це можуть бути і лікарі,

які не мають права на оперативні втручання (стоматологи, терапевти),

особи середнього медичного персоналу (акушерки, фельдшери тощо)

і інші особи, які не мають відношення до медичної професії. вказані

особи можуть не притягуватись до кримінальної відповідальності,

якщо вони діяли в стані крайньої необхідності, тобто для того, щоб

врятувати життя вагітної жінки, вони вимушені були негайно зробити

операцію для переривання вагітності.

З суб’єктивної сторони незаконне проведення аборту вчинюється

з прямим умислом, при якому особа усвідомлює, що за згодою жінки

вона проводить операцію для штучного переривання вагітності, перед-

бачає, що внаслідок вчинення цих дій вагітність буде перервана і бажає

настання цього наслідку. Мотиви вчинення аборту можуть бути різни-

ми. вони на кваліфікацію не впливають, але враховуються при призна-

ченні покарання.

в частині другій статті передбачена відповідальність за незаконне

проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я,

безплідність або смерть потерпілої.

При притягненні до відповідальності за частиною другою цієї стат-

ті важливе значення має правильне визначення форми вини по відно-

шенню до тяжких наслідків.

Залишення в небезпеці (ст. 135 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

66



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

Об’єктивна сторона цього злочину виражається в бездіяльності.

Людина може опинитися в небезпечному для життя стані через мало-

літство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану –

сп’яніння, приступу хвороби, дії стихійних сил природи, перевтоми

тощо. не має значення, внаслідок чого людина опинилася в небезпеч-

ному для життя стані, тобто, коли вона сама, без допомоги іншої люди-

ни, не може вийти з нього.

обов’язок піклуватися про цю особу може витікати:

1) із закону або інших нормативних актів. так, батьки зобов’язані

піклуватися про дітей, а діти – про батьків;

2) з шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися

про дружину і навпаки;

3) з характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники

на воді тощо);

4) з договору (керівник туристичної групи, тренер);

5) коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний

для життя стан.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги

(залишення в небезпеці) незалежно від того, наступили тяжкі наслід-

ки чи ні. Значення не має, що хтось інший надав допомогу залишено-

му в небезпеці.

Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі.

“Завідомість”, про яку говориться в диспозиції статті, означає, що винний

усвідомлює, що інша особа, знаходиться в небезпечному для життя стані,

що він зобов’язаний і має можливість надати їй допомогу, і відмовляється

від цього. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа знаходиться в небез-

печному для життя стані, то відповідальність не настає. так, водій авто-

мобіля, який збив пішохода та переконавшись в тому, що той мертвий,

залишив його на дорозі, не відповідатиме за цей злочин.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов’язана

піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані або особа, яка

своїми діями поставила потерпілого в небезпечне для життя становище.

Частина друга статті встановлює відповідальність матері, яка зали-

шила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала

в обумовленому пологами стані.

Частина третя статті передбачає особливо кваліфікуючі обстави-

ни, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші

тяжкі наслідки.

67



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини

по відношенню до тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти:

1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилася в небезпечному

для життя становищі (бездіяльність невтручання);

2) залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу

особу в небезпечний для життя стан (наїзд автомобілем на пішо-

хода і залишення його в небезпечному стані).

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для

життя стані (ст. 136 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

1) бездіяльністю;

2) настанням наслідків;

3) причинним зв’язком між ними.

Бездіяльність особи може проявлятися в двох формах: а) нена-

дання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані,

якщо у винного була можливість надати йому допомогу без загрози

для нього або його близьких осіб; б) неповідомлення про такий стан

особи належним установам чи особам.

небезпечний для життя людини стан може виникнути внаслідок дії

стихійних сил природи, джерел підвищеної небезпеки, диких тварин

тощо. Без допомоги іншої людини ця особа позбавлена можливості

вийти з небезпечного стану.

неповідомлення належним установам чи особам про такий стан,

в якому опинилась інша особа. такими установами можуть бути

пожежна частина, міліція, служба рятування на воді, швидка медич-

на допомога, а також службові чи інші особи, які зобов’язані і мають

можливість надати допомогу потерпілому.

Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, на якій

не лежить правовий обов’язок надання допомоги і не поставила іншу

особу в небезпечний для життя стан.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом

по відношенню до бездіяльності. Що стосується наслідків, то до них

68



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

може бути як умисел (прямий або непрямий), так і необережність

(злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

у частині 2 ст. 136 встановлена відповідальність за ненадання

допомоги малолітньому, тобто особі, якій не виповнилося 14 років.

Частина 3 ст. 136 встановлює відповідальність за діяння, передба-

чені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили

смерть потерпілого.

Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та

здоров’я дітей (ст. 137 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією

або бездіяльністю); 2) наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

Діяння виражається в невиконанні або неналежному виконанні

професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я

неповнолітніх.

Невиконання професійних обов’язків – є бездіяльність особи

(вихователя дошкільного навчального закладу, вчителя, тренера і т. п.),

яка займається вихованням, наглядом, тренуванням, по виконанню

покладених на неї обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей.

неналежне виконання професійних обов’язків може мати місце

у випадках, коли особа виконує покладені на неї обов’язки, але не так,

як цього вимагають відповідні правила, інструкції, інші приписи або

обстановка, в якій знаходяться вихованці.

обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є

наслідки. в ч. 1 – це істотна шкода здоров’ю потерпілого, а в ч. 2 –

смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки.

істотна шкода здоров’ю потерпілого може виражатися в отруєннях

дітей, розповсюдженні серед дітей різних інфекційних захворювань,

спричиненні травм в тому числі і психічних, які викликали настання

легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад

здоров’я або незначну втрату працездатності тощо.

інші тяжкі наслідки, про які говориться в ч. 2 ст. 137, – це є середньої

тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження одному або кільком неповнолітнім.

69



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Суб’єкт злочину спеціальний, тобто особа, яка займається вихо-

ванням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля і т. п.,

а також службові особи дитячого садка, школи, санаторію, інтернату і

інших дитячих закладів, в яких повинні бути створені безпечні умови

щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим

умислом або злочинною недбалістю щодо діяння і необережністю

(злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) по відношенню

до наслідків цього злочину.

Незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

Об’єктивна сторона злочину виражається в занятті лікувально-

го діяльністю без спеціального дозволу, якщо це спричинило тяжкі

наслідки для хворого.

Заняття певними видами лікувальної діяльності – це є система-

тичне надання медичних послуг, яке поєднане з отриманням, як прави-

ло, винагороди за цю діяльність. окремі випадки надання медичних

послуг не можуть кваліфікуватися за цією статтею. в разі спричинен-

ня тілесних ушкоджень або смерті потерпілому при наданні медичної

допомоги може ставитись питання про відповідальність за середнь-

ої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або спричинення смерті через

необережність.

Медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають

відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікацій-

ним вимогам, встановленим Міністерством охорони здоров’я украї-

ни. відповідно до ст. 74 основ законодавства україни про охорону

здоров’я, як виняток, за спеціальним дозволом вказаного Міністерства

або уповноваженого ним органу охорони здоров’я особам без спеціаль-

ної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної

медицини.

обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв’язок

між незаконною лікувальною діяльністю і тяжкими наслідками. Для

цього призначається судово-медична експертиза.

70



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16 років і зовсім не має

медичної освіти, або має медичну освіту, яка не відповідає спеціаль-

ності та кваліфікації.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в психічному став-

ленні винного до діяння і до його наслідків. незаконна лікувальна

діяльність вчинюється з прямим умислом. особа усвідомлює, що вона

протиправно без ліцензії займається лікувальною діяльністю і бажає

вчинювати такі дії. Що стосується тяжких наслідків, то вина до них

може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочин-

на недбалість).

Ненадання допомоги хворому медичним працівником

(ст. 139 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин виражається в бездіяльності медич-

ного працівника – ненаданні допомоги хворому. необхідність надання

такої допомоги може виникнути на роботі, дома, на вулиці чи в зоні

відпочинку або в медичному закладі.

крім обов’язку медичного працівника надати допомогу він пови-

нен мати можливість виконати цей обов’язок. Поважними причина-

ми, які не дали можливості надати допомогу, можуть визнаватися: дія

нездоланної сили, поломка автомобіля, на якому медичний працівник

добирався до хворого, знесений повністю міст через річку, дія інших

стихійних сил природи.

Поважною причиною може також визнаватися хвороба самого

медичного працівника, відсутність у нього медикаментів чи інстру-

ментів або практичного досвіду тощо. Питання про визначення

причини поважною вирішує суд. Посилання медичного працівника

на інші обставини: неробочий час чи день, знаходження у відпустці

чи на відпочинку не повинно вважатись поважною причиною.

Можливість настання тяжких наслідків для хворого повинна бути

реальною. Це такий стан хворого, при якому невтручання медичного

працівника, тобто ненадання необхідної допомоги, може призвести

до його смерті чи настання інших тяжких наслідків.

71



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Злочин є закінченим з моменту ненадання допомоги хворому, якщо

медичний працівник мав можливість таку допомогу надати.

Суб’єктом злочину є медичний чи фармацевтичний працівник

незалежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсес-

тра, фельдшер, фармацевт) в тому числі і особи, яким надана ліцен-

зія на заняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі

охорони здоров’я.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі

по відношенню до факту ненадання допомоги хворому, якщо медич-

ний працівник усвідомлює, що це може викликати тяжкі наслідки для

хворого.

Частина 2 статті передбачає більш сувору відповідальність за нена-

дання допомоги, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі

наслідки. Це можуть бути тяжкі тілесні ушкодження або середньої

тяжкості, або якщо це викликало важкі ускладнення хвороби.

Між ненаданням допомоги і вказаними наслідками повинен бути

встановлений причинний зв’язок. Якщо буде встановлено, що такі

наслідки наступили неминуче незалежно від того, чи надавалась допо-

мога, чи ні, то тяжкі наслідки не можуть інкримінуватись медичному

працівнику через відсутність причинного зв’язку. але це не виключає

відповідальності за ч. 1 ст. 139.

Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або

фармацевтичним працівником (ст. 140 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діянням;

2) наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

Діяння виражається в невиконанні або в неналежному виконан-

ні медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних

обов’язків.

невиконання професійних обов’язків може мати місце у відмові

від госпіталізації хворого, який потребує невідкладної допомоги, від

проведення діагностики захворювання або проведення невідкладної

операції.

72



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

неналежне виконання професійних обов’язків може виражатися

в недбалому проведенні операції або інших процедур, неправильному

дозуванні лікарських препаратів, порушенні певних правил при приго-

туванні ліків, порушенні строків і порядку проведення передбачених

законодавством профілактичних медичних оглядів і щеплення тощо.

обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є настання тяжких

наслідків для хворого. До таких наслідків слід відносити смерть,

тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, інвалідність або

інше ускладнення хвороби.

Між діянням і вказаними наслідками повинен бути встановлений

причинний зв’язок, для чого, як правило, призначається судово-медич-

на експертиза.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі або

в злочинній недбалості стосовно неналежного виконання професійних

обов’язків. Що стосується наслідків, то вина до них може бути лише

необережною (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість).

Суб’єкт злочину – медичний або фармацевтичний працівник, неза-

лежно від їх освітньо-кваліфікаційного рівня і посади (лікар, медсест-

ра, фельдшер, фармацевт тощо).

Частина 2 статті встановлює відповідальність за те саме діяння,

якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, тобто особі,

якій не виповнилось 18 років.

крім того, відповідальність за ч. 1 ст. 139 кк наступає за сам факт

ненадання допомоги хворому медичним працівником, а для закінче-

ного злочину, передбаченого ст. 140 кк, потрібно настання тяжких

наслідків для хворого.

Суб’єктивна сторона ненадання допомоги хворому вира-

жається лише в прямому умислі, в той час як діяння, передбачене

ст. 140 кк може вчинюватись як з прямим умислом, так і за злочин-

ною недбалістю.

насамкінець, суб’єктом ненадання допомоги хворому є медичний

працівник, а суб’єктом неналежного виконання професійних обов’язків

є як медичний, так і фармацевтичний працівник.

Порушення прав пацієнта (ст. 141 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

73



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин виражається в насильницькому або

шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як

донора. насильство може бути фізичним або психічним.

При фізичному насильстві наносяться удари, побої, викручування

рук, зв’язування і т. п. Психічне насилля полягає в погрозі застосувати

фізичне насилля. При вчиненні цього злочину насильство виступає як

засіб примусити людину до здачі крові та її компонентів.

Злочин може бути вчинений і шляхом обману. Обман – є повідомлен-

ня неправдивих відомостей донору або замовчування таких відомостей,

які вона зобов’язана повідомити. обман може бути відносно кількості

крові, мети її вилучення або реципієнта, якому ця кров буде введена.

Будучи обманутим, донор добровільно дає кров або її компоненти.

Злочин є закінченим з моменту вилучення крові, поєднаного з

насильством або обманом донора.

Суб’єктом злочину є медичний працівник, який може здійснюва-

ти вилучення крові, а також інші особи, які досягли 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі.

обов’язковою ознакою є мета – вилучення крові для використання її

як донора. в частині 3 статті метою вилучення крові є її продаж.

у частині 2 встановлена відповідальність за дії, передбачені

ч. 1 цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка пере-

бувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винно-

го. стаття 2 Закону україни “Про донорство крові та її компонентів”

встановлює, що донором може бути будь-який дієздатний громадянин

україни віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обсте-

ження і в якого немає протипоказань.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин виражається у незаконному прове-

денні медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над

людиною, тобто у їх здійсненні з порушенням підстав та порядку їх

74



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

проведення, визначеного законодавством. обов’язковими ознаками

об’єктивної сторони основного складу злочину (ч. 1 ст. 142) є наслідки

у вигляді створення небезпеки для життя чи здоров’я людини, а також

причиновий зв’язок між незаконним проведенням досліду та ство-

ренням небезпеки для життя чи здоров’я. З моменту створення такої

небезпеки злочин вважається закінченим.

незаконним проведення дослідів буде у разі їх проведення:

1) особами, які мають на це права, або ж їх проведення; 2) з пору-

шенням умов правомірності особами, які мають право їх проводити

за умови дотримання встановленого законом порядку їх проведення,

або ж 3) проведення дослідів, які взагалі не можуть проводитись.

Суб’єкт даного злочину – спеціальний. ним може бути як особа,

яка проводить досліди над людиною у зв’язку з виконанням нею

професійних чи службових обов’язків (лікар), тобто має право на їх

проведення, так і особа, яка має ліцензію на здійснення медичної

практики в галузі народної чи нетрадиційної медицини, але незакон-

но застосовує при їх здійсненні гіпноз чи інші методи психічного чи

біоенергетичного впливу на пацієнтів.

із суб’єктивної сторони злочин характеризується необережністю

чи непрямим умислом щодо наслідків у вигляді створення небезпеки

для життя і здоров’я людини, яка є об’єктом проведення. саме діяння

є умисним. відношення винного до наслідків у вигляді спричинен-

ня особі, над якою проводився незаконний дослід, тривалого розладу

здоров’я, може бути лише необережним.

Кваліфікованими видами злочину є незаконне проведення дослідів

над людиною, яке вчинене 1) щодо неповнолітнього або 2) щодо двох

або більше осіб, або 3) шляхом примушування або обману, або 4) спри-

чинило тривалий розлад здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 142 кк).

Порушення встановленого законом порядку трансплантації

органів або тканин людини (ст. 143 КК)

у ст. 143 кк передбачена відповідальність за чотири самостійних

злочини, передбачені ч. ч. 1, 2, 4, 5.

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

75



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Предметом злочину є не будь-які анатомічні матеріали людини,

а лише її органи та тканини.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 143 кк) характеризуєть-

ся діянням (дією чи бездіяльністю), що виражається в порушенні

встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин

людини.

Злочин є закінченим з моменту вчинення порушення будь-якої

із зазначених умов проведення трансплантації органів або тканин

людини.

Під вилученням органів або тканин у людини (ч. 2 ст. 143) слід

розуміти їх видалення (вилучення) із організму людини чи відокрем-

лювання від нього хірургічним методом (оперативним втручанням).

обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є спосіб його вчинен-

ня – або обман, або примушування людини дати згоду на вилучення

у неї будь-якого органу або тканини, а також наслідки у вигляді позбав-

лення потерпілого будь-якого органу чи тканини.

Під примушуванням розуміється застосування до людини фізич-

ного чи психічного насильства, або застосування погрози розголоси-

ти відомості, що ганьблять людину, знищити чи пошкодити майно,

заподіяти шкоду її право охоронюваним інтересам.

Під обманом слід розуміти повідомлення потерпілому неправ-

дивих відомостей щодо необхідності вилучення у нього органу чи

справжньої мети такого вилучення.

Незаконною торгівлею органами або тканинами людини є укла-

дання угод купівлі-продажу будь-яких органів або тканин людини,

за винятком кісткового мозку.

участю у транснаціональних організаціях, які займаються діяль-

ністю по незаконному вилученню у людей органів або тканин з метою

їх трансплантації або незаконною торгівлею органами або тканинами

людини є вчинення у складі транснаціональної, тобто такої, діяльність

якої поширюється на територію декількох країн.

Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 кк – спеціальний

(особа медичного персоналу, яка здійснюючи діяльність по транс-

плантації органів або тканин людини, порушує встановлений законом

порядок її проведення.)

суб’єктом незаконного вилученням органів або тканин у людини

може бути як особа медичного персоналу, яка здійснює вилучення

органів чи тканин, так і інша особа, яка вчинює дії по примушуван-

76



§2.Юридичнийаналізскладівзлочинівпротижиттятаздоров’я

ню потерпілого чи його обману з метою домогтися від нього згоди

на вилучення органів чи тканин, оскільки об’єктивна сторона цього

злочину виражається як у вилученні органів і тканин, так і примушу-

ванні чи обмані.

Суб’єктом кваліфікованого виду цього злочину (ч. 3 ст. 143), може

бути і особа, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залеж-

ності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 143 є будь-яка фізична

осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

із суб’єктивної сторони злочини, передбачені ст.. 143 характе-

ризуються умисною виною у формі прямого умислу. Метою даного

злочину є трансплантація органів або тканин іншій людині.

Насильницьке донорство (ст. 144 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин виражається у протиправному

вилученні крові у людини 1) проти її волі, вчиненому шляхом засто-

сування до неї насильства чи 2) за її згоди внаслідок обману.

Злочин вважається закінченим з моменту вилучення у людини

крові для її наступного використання.

Суб’єкт злочину спеціальний – лікарі та інші медичні працівники,

які здійснюють діяльність по взяттю, переробці і зберіганню крові та

її компонентів, реалізації їх та виготовлених з них препаратів.

із суб’єктивної сторони злочин характеризується лише умисною

виною у формі прямого умислу. Метою вчинення даних дій є вилучен-

ня крові у людини проти її волі при застосуванні насильства чи за її

згоди внаслідок обману.

Кваліфікованим видом злочину є його вчинення 1) щодо непов-

нолітнього, 2) особи, яка перебувала в безпорадному стані або

в матеріальній залежності від винного.

Частина 3 встановлює відповідальність за вчинення злочину

за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28) або з

метою продажу крові та її компонентів, що є особливо кваліфікова-

ними видами даного злочину.

77



Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК)

Родовим об’єктом даного злочину виступає сукупність охороню-

ваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення

життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом є охоронювані кримінальним законом

конкретні суспільні відносини щодо забезпечення здоров’я людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками:

1) діянням; 2) тяжкими наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному

повідомленні іншій особі (особам) цієї інформації. вона може пере-

даватися в розмові, в тому числі телефонній, в листі, доповідях, висту-

пах, лекціях, по телебаченню, радіо або в періодичній пресі. розголо-

шення може мати місце і при наданні можливості стороннім особам

ознайомитись з лікарською таємницею.

тяжкі наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. ними

можуть визнаватися; самогубство або спричинення собі тяжких чи

середньої тяжкості тілесних ушкоджень, психічна хвороба тощо.

Між тяжкими наслідками і розголошенням медичної таємниці

повинен бути встановлений причинний зв’язок.

Суб’єктом злочину є особа, якій ці відомості стали відомі у зв’язку

з виконанням професійних (лікар, фармацевт, медична сестра, фель-

дшер тощо) або службових обов’язків (головний лікар, завідувач відді-

лення і ін.). інші громадяни, яким ці відомості стали відомі не у зв’язку

з виконанням ними професійних чи службових обов’язків, а з інших

джерел, не можуть бути суб’єктом цього злочину.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в умислі. особа усві-

домлює, що інформація, яку він розголошує, є лікарською таємницею,

і він не має права її розголошувати, розуміє протиправність свого діян-

ня і бажає або свідомо допускає її розголошення. Якщо особа в розмові

повідомляє іншій особі лікарську таємницю, то вона це робить з

прямим умислом. Якщо ж два лікарі в розмові між собою обгово-

рюють відомості, які становлять лікарську таємницю, в присутності

сторонніх осіб, яким цю інформацію не можна передавати (на вулиці,

в громадському транспорті тощо), то вони розголошують лікарську

таємницю з непрямим умислом.

78

§1.Загальнахарактеристиказлочинівпротиволі,честітагідностіособи