Глава 3.

Г ЛА В А 3 .

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ

ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ

§ 1. Загальна характеристика злочинів проти життя

та здоров’я особи

кримінальний кодекс 2001 року по-новому та більш прогресивно

визначив об’єкти кримінально-правової охорони, з яких життя людини

визнав пріоритетним.

тема “Злочини проти життя та здоров`я особи” є чи не найбільш

важливою серед усіх тем навчальної дисципліни “кримінальне право

україни. особлива частина”, адже йдеться про кримінально-право-

вий захист найвищих невід`ємних людських цінностей – життя та

здоров`я.

на сьогодні переважна більшість проблем, що зустрічаються

при кваліфікації злочинів проти життя та здоров`я особи, достатньо

висвітлена у юридичній літературі. Проблема застосування норм про

вбивство та нанесення тілесних ушкоджень присвячено ряд Постанов

Пленуму верховного суду україни.

відповідно до конституції україни (ст. 27) – кожна людина має

невід’ємне право на життя. обов’язок держави – захищати життя

людини. кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і

здоров’я інших людей від протиправних посягань. взагалі зміст права

на життя складають:

– право народитися;

21

Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

право вимагати від інших суб’єктів правовідносин політичних,

економічних та інших гарантій повноцінного права на життя;

– право на самозахист від реальної небезпеки для життя;

– право на звернення за охороною та захистом свого життя

до державних, недержавних та міжнародних органів і органі-

зацій;

– право на захист і на рятування уповноваженими працівника-

ми правоохоронних органів, рятувальних служб, медичними

та іншими працівниками життя кожної людини;

– право на відсутність у законодавстві будь-яких підстав для

позбавлення людини життя;

– право розпоряджатися своїм життям на власний розсуд.

існують випадки, коли позбавлення людини життя не є порушен-

ням права на життя якщо воно виникає внаслідок неминучої потреби

застосування сили:

• коли особа захищається від незаконного насильства;

• якщо арешт здійснюється законно або при запобіганні втечі

людини, яка законно перебуває під вартою;

• під час дій, які законно вчиняються з метою придушення зако-

лоту або бунту (ст. 2 Європейської конвенції з прав людини);

отже, життя особи становить велику соціальну цінність, тому воно

повинно захищатися належним чином.

суспільна небезпека злочинів проти життя та здоров`я особи визна-

чаються не стільки поширеністю їх, скільки тяжкістю шкоди, яку

заподіює кожний окремий делікт. Під особою слід розуміти людину як

носія певних біологічних властивостей та соціальних рис. соціальна

сутність особи полягає в тому, що людина наділена свідомістю, живе і

розвивається лише у спілкуванні з собі подібними. Механізм заподіян-

ня шкоди полягає в порушенні благ, якими наділена людина як біоло-

гічна істота, і які забезпечують життєдіяльність людського організму.

на відміну від кк україни 1960 р., в кк україни 2001 р. є визна-

чення поняття вбивства. Зокрема, в диспозиції ч. 1 ст. 115 цього кодек-

су вбивство визначається як умисне протиправне заподіяння смерті

іншій людині.

кримінальний кодекс україни розмежовує різні види вбивств:

1) просте умисне вбивство, тобто без пом’якшуючих та без обтя-

жуючих обставин (ч.1 ст. 115);

2) умисні вбивства при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст. 115);

22

–

§1.Загальнахарактеристиказлочинівпротижиттятаздоров’яособи

3) умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю-

вання (ст. 116);

4) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117);

5) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони

або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання

злочинця (ст. 118);

6) вбивство через необережність (ст. 119);

7) доведення до самогубства (ст. 120).

Загальним об’єктом злочинів проти життя людини, тобто вбивства,

є вся сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним

законом. коло цих відносин відображене в ч. 1 ст. 115 кк. Життя

кожної людини як об’єкт кримінально-правової охорони не має ніяких

юридичних особливостей і відмінностей. кримінальний закон рівною

мірою охороняє життя молодого юнака і безнадійно хворого чи дожи-

ваючого вік старця, видатної особи, героя чи негідника, або завзятого

злочинця. Життя людини починається з фізіологічних пологів. З цього

моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина

під свою охорону. Згідно з законом, активні заходи щодо підтриман-

ня життя людини припиняються у випадку, коли її стан визначається

як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли

встановлена смерть її мозку.

кримінальна відповідальність за вбивство наступає не лише коли

потерпілий позбавляється життя проти його волі, але і коли це сталося

і з його згоди. не вважається злочином самогубство чи замах на само-

губство. кримінально караним є лише доведення до самогубства.

Безпосереднім об`єктом вбивства є суспільні відносини, які вини-

кають з приводу недоторканності іншої особи.

Предметом зазначених відносин виступає життя іншої людини.

вбивство як злочин, що посягає на життя, має місце тоді, коли

припиняється біологічне існування організму, а також, коли організм

продовжує функціонувати, але особа не може спілкуватися з собі

подібними, бути членом суспільства. таке положення має принципо-

ве значення для визначення моменту закінчення такого злочину.

Безпосередній і родовий об’єкт злочинів проти життя особи знахо-

дяться у взаємовідношеннях категорій окремого і загального: безпосе-

редній об’єкт входить в родовий як частина і ціле. Матеріальним виразом

суспільних відносин, що відображають безпосередній об’єкт конкретних

злочинів проти особи є життя іншої людини, її здоров’я тощо.

23

Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

Об’єктивна сторона вбивства полягає в злочинному позбавлен-

ні життя іншої людини. її характеризують три обов’язкові ознаки: дія

(бездіяльність), злочинний наслідок та причиновий зв’язок між вчине-

ним злочином та наслідками, що мають місце, які обумовлені законодав-

чим визначенням ознак цього злочину, які сформульовані законодавцем

по типу такзваних “матеріальних” складів злочинів. об’єктивна сторона

вбивства може виконуватися винуватою особою як безпосередньо, так і

опосередковано, з використанням неосудних осіб та осіб, що не досяг-

ли віку кримінальної відповідальності, шляхом дії або бездіяльності.

Дія – це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведін-

ка суб’єкта злочину. Під бездіяльностю розуміється пасивна форма

поведінки особи, що полягає у невиконанні нею конкретної дії (дій),

які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. При

кваліфікації вбивств слід враховувати те, що сутність дії або бездіяль-

ності обумовлюється способом, яким потерпілий позбавляється життя.

важливе значення має визначення моменту початку та припинення

життя. Момент початку життя впливає на відмежування вбивства від

незаконного аборту. Посягання на людський організм ще не відокрем-

лений від тіла матері, нездатний до самостійного існування, не можна

кваліфікувати як вбивство. Початком життя прийнято вважати такий

етап фізіологічних родів, коли новонароджений здатний до самостійно-

го існування. До початку 60-х років визначалося, що вбивство є закінче-

ним з припиненням роботи серця та інших важливих органів. у наступ-

ні роки криміналісти сприйняли результати досліджень медиків, стали

розрізняти так звану клінічну смерть (стан, з якого людину ще можна

вивести) і біологічну смерть. Моментом закінчення вбивства почали

визнавати настання біологічної смерті – безповоротні зміни в організмі

потерпілого – після яких життя не поновлюється. Ці зміни проявляють-

ся в розпаді клітин головного мозку, який, звичайно, починається через

5–7 х в. після припинення роботи серця і зупинки дихання.

Суб’єктом вбивства може бути будь-яка особа, яка досягла 14-ти

років за вбивства, передбачені статтями 115–117, і 16-ти років –

за вбивства, передбачені статтями 118, 119. При цьому слід відмітити,

що суб’єктом вбивства, передбаченого ст. 117 кк може бути лише мати

новонародженої дитини.

Суб’єктивна сторона вбивства – вчинення злочину з умислом

(прямим або непрямим) і через необережність (злочинну самовпев-

ненність або злочинну недбалість).

24

§1.Загальнахарактеристиказлочинівпротижиттятаздоров’яособи

За ознаками суб’єктивної сторони злочини проти життя особи поді-

ляються на такі види:

1. Умисні:

а) просте вбивство (ч. 1 ст. 115) – умисне вбивство без обтя-

жуючих і пом’якшуючих обставин. До них відносяться

вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих

взаємовідносин, зі співчуття, з ревнощів і т. д. якщо при

їх здійсненні відсутні ознаки вбивств, передбачені ч. 2 ст.

115 та статтями 116, 117, 118 кк україни;

б) умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин –

кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115), а саме умисне

вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини; жінки, яка завідомо для винного

перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох

осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконан-

ням цією особою службового або громадського

обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його

вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задо-

воленням статевої пристрасті неприродним спосо-

бом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбив-

ство, за винятком вбивства, передбаченого статтями

116–118 кк україни;

14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетер-

пимості

в) умисне вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин –

привілейоване вбивство, до якого відносяться:

25

Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

– умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного

хвилювання (ст. 116);

– умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої

дитини (ст. 117);

– умисне вбивство при перевищенні меж необхідної

оборони або у разі перевищення заходів, необхідних

для затримання злочинця (ст. 118).

2. Вбивство через необережність (ст. 119), яке може бути вчинене

як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочин-

ної недбалості.

визначаючи поняття здоров’я особи, слід враховувати, що захис-

ту підлягає людина як носій і біологічних, і соціальних властивостей.

Посягання проти здоров’я зовні проявляється як заподіяння шкоди

організму потерпілого. наслідки заподіяння такої шкоди не лише

біологічні (фізичний біль, порушення звичайного функціонування

органів і тканин), а й соціальні.

Соціальне значення здоров’я полягає в тому, що воно та його

рівень визначають можливість участі людини в житті суспільства.

недаремно к. Маркс говорив, що порушення здоров’я, хвороба – це

обмежене в своїй свободі життя.

За ступенем тяжкості ушкодження (заподіяння суспільно-небезпеч-

них наслідків) розрізняють:

¾ тяжкі,

¾ середньої тяжкості,

¾ легкі.

Якщо є кілька видів тілесного ушкодження залежно від ступеня

його тяжкості, то мають бути й критерії для визначення тяжкості тілес-

ного ушкодження, тобто ознаки чи сукупності (групи) ознак, за якими

проводиться розмежування між тілесними ушкодженнями. на сьогод-

ні у законодавстві, в теорії кримінального права та судової медицини,

в правозастосовчій практиці використовується два таких критерії:

– патолого-анатомічний (медичний);

– економічний.

За патолого-анатомічним критерієм тілесні ушкодження поді-

ляють на види залежно від ступеня (міри прояву) та характеру нега-

тивних змін в організмі потерпілого, від того, наскільки розладнане

здоров’я особи. При цьому враховується:

1) наявність чи відсутність небезпеки для життя;

26

§1.Загальнахарактеристиказлочинівпротижиттятаздоров’яособи

2) розлад здоров’я, який полягає в наслідках пошкоджень:

– у тих, які мають неминаючий, постійний характер, залишають-

ся у потерпілого довічно;

– у таких, що тягнуть за собою тимчасовий, певної тривалості

розлад здоров’я.

відповідно до економічного критерію тілесні ушкодження поді-

ляють на види з урахуванням ступеня втрати працездатності внаслі-

док тілесного ушкодження. При визначенні розміру втрати працез-

датності користуються спеціальними таблицями, розробленими

в 1974 р. Головним управлінням державного страхування Міністерс-

тва фінансів колишнього срср, а також враховують положення, викла-

дені в спеціальному нормативному акті – Порядок встановлення меди-

ко-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної

працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження

здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків: Затверджений

наказом МоЗ україни від 22 листопада 1995 р. Погоджено з Мінпра-

ці, прокуратурою україни, Держ-нагляд охорони праці. Зареєстрова-

но у Міністерстві юстиції україни 22 березня 1996 р. за № 136/1161.

Чинне законодавство і практика, що склалася, йдуть шляхом вико-

ристання поряд з патолого-анатомічним такого критерію. Для легкого

тілесного ушкодження характерним є втрата працездатності в розмірі

до 10 %, середньої тяжкості – від 10 до 33 %, для тяжкого – понад 33 %.

вихідні положення для формулювання поняття тілесне ушкод-

ження подано в спеціальному нормативному акті – в Правилах судо-

во-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень,

затверджених наказом Міністра охорони здоров’я україни від 17 січня

1995 р.

у пункті 1.2 Правил зазначено: з медичної точки зору тілесні

ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів

та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх

ушкоджуючих факторів: фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

визначаючи кримінально-правове поняття “тілесне ушкодження”,

слід мати на увазі необхідність виділення в ньому таких ознак:

1) протиправність – злочинне тілесне ушкодження за цією озна-

кою відмежовується від правомірного, заподіяного в стані необ-

хідної оборони, при затриманні злочинця тощо;

2) винність – тілесне ушкодження є кримінальне караним у тому

разі, коли воно заподіяно навмисно або з необережності. Причо-

27

Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

му, як видно з поданої схеми, необережне легке тілесне ушкод-

ження не тягне за собою кримінальної відповідальност;

3) спрямованість проти організму іншої людини. Заподіяння шкоди

самому собі не тягне за собою кримінальної відповідальності

(за єдиним винятком – коли таке ушкодження виступає способом

ухилення від призову на військову службу);

4) застосування насильства – зовнішнього фізичного або психіч-

ного впливу на чужий організм.

Підсумувавши викладене, можна запропонувати таке визначення

тілесного ушкодження як злочину.

отже, можна зробити висновок, що тілесне ушкодження – це

протиправний, винний фізичний або психічний вплив на чужий

організм, який полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізіо-

логічних функцій органів і тканин.

Поняття “тілесне ушкодження” в кримінально-правових нормах

використовується в подвійному значенні для вказівки одночасно:

а) на суспільно небезпечне діяння – ушкодження, яке полягає

в заподіянні розривів, порізів, опіків, переломів, у порушенні

функціонування органів і тканин організму потерпілого;

б) на суспільне небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров’ю

іншої людини

Безпосередній об’єкт тілесного ушкодження – здоров’я людини.

Посягання на здоров’я людини заподіює шкоду суспільним відноси-

нам, які забезпечують недоторканність здоров’я громадянина.

Здоров’я людини може виступати як об’єкт тілесного ушкодження

з моменту початку пологового процесу. Заподіяння самому собі тілес-

ного ушкодження не є злочином і тягне кримінальну відповідальність

лише у випадках, коли порушуючи державні та суспільні інтереси,

воно є засобом вчинення іншого злочину.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої

людини;

2) наслідками у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень;

3) причиновим зв’язком між зазначеними діянням і наслідками

Суб’єктом тілесних ушкоджень, передбачених ст. ст. 121 і 122 кк

можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14 річного віку.

За вчинення інших видів тілесних ушкоджень відповідальність настає

з 16 років. суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 132–135, 138, 142,

28

§1.Загальнахарактеристиказлочинівпротижиттятаздоров’яособи

144 кк також відповідальність настає з 16 років, а при вчиненні інших

злочинів передбачено, що суб’єктом може бути:

– за ст. 136 кк – будь-яка особа, на якій не лежить правовий

обов’язок надання допомоги і не поставила іншу особу в небез-

печний для життя стан;

– за ст. 137 кк – спеціальний, тобто особа, яка займається вихо-

ванням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля і

т. п., а також службові особи дитячого садка, школи, санато-

рію, інтернату і інших дитячих закладів, в яких повинні бути

створені безпечні умови щодо охорони життя і здоров’я непо-

внолітніх;

– за ст. 139, 140 кк – медичний чи фармацевтичний працівник,

в тому числі особи, яким надана ліцензія на заняття індиві-

дуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони

здоров’я;

– за ст. 141 кк – медичні або фармацевтичні працівники, які

допущені до проведення клінічних випробувань лікарських

засобів;

– за ст. 143 кк – особа, яка проводить трансплантацію, а також

інші особи, які займаються торгівлею органами або тканинами

людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій;

– за ст. 145 кк – медичний працівник, який може здійснювати

вилучення крові, а також інші особи, які досягли 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися як

в умисній (ст.ст. 121–125 кк), так і в необережній вині (ст. 128 кк).

Систему злочинів проти здоров’я особи складають:

• тілесні ушкодження (ст.ст. 121–125, 128 кк);

• побої і мордування (ст. 126 кк);

• катування (ст. 127 кк);

• зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліков-

ної інфекційної хвороби (ст. 130 кк);

• неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило

зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліков-

ної інфекційної хвороби (ст. 131 кк);

• розголошення відомостей про проведення медичного огляду

на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи

іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 кк);

• зараження венеричною хворобою (ст. 133 кк);

29

Глава3.Злочинипротижиттятаздоров’яособи

• незаконне проведення аборту (ст. 134 кк);

• залишення в небезпеці (ст. 135 кк);

• ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для

життя стані (ст. 136 кк);

• неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та

здоров’я дітей (ст. 137 кк);

• незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 кк);

• ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.

139 кк);

• неналежне виконання професійних обов’язків медичним або

фармацевтичним працівником (ст. 140 кк);

• порушення прав пацієнта (ст. 141 кк);

• незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 кк);

• порушення встановленого законом порядку трансплантації

органів або тканин людини (ст. 143 кк);

• насильницьке донорство (ст. 144 кк);

• незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 кк).