2.2. Вплив законодавства Співтовариства на це питання

Директива про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію не вирішує питання законного використання, яке регламентується національним законодавством кожної держави-члена. Директива намагається вирішити про­блему значно ширшу, пов'язану з визначенням акта протизаконної трансляції. У статті 1 (2) (Ь) відзначається, що публічне сповіщення за допомогою супутни­ка має місце тільки в державі-члені ЄС, в якій під контролем і під відповідаль­ність організації з радіомовлення, передаються несучі програми сигнали, при­значені для приймання публікою в безперервній лінії передачі, що йде від су­путника і повертається на Землю.

Директива не розрізняє типи супутників. Під «супутником» розуміється будь-який супутник, що працює на частотних хвилях, які, згідно із законом про телекомунікації, призначені для сповіщення сигналів для загального відома або які зберігаються для закритих сповіщень типу від точки до точки. В останньому випадку обставини, за яких має місце окреме одержання сигналів, повинні бути співвіднесеними з обставинами першого випадку.

Оскільки вплив законодавства Співтовариства залежить від договірних ста­тей, існує дві особливо важливі директиви: Директива з охорони комп'ютерних програм та Директива про право прокату і деякі суміжні права.

Директива про охорону комп'ютерних програм встановлює певні принципи, які визначають, що є допустимим у контекстах щодо використання комп'ютер­ної програми, а що ні. Стаття 5 (2), наприклад, визначає, що «контракт не пови­нен перешкоджати особі, яка має право на використання комп'ютерної програ­ми, зробити з неї запасну копію, якщо вона необхідна в даному разі»; стаття 5 (3) встановлює, що «особа, яка має право на використання копії комп'ютерної про­грами, може без дозволу правоволодільця спостерігати, вивчати або випробо­вувати роботу цієї програми».

Стаття 4 Директиви про право прокату і деякі суміжні права визначає, що автори і виконавці повинні користуватися правом на справедливу винагороду; принципи законодавства Співтовариства встановлюють, що договірні статті не можуть порушувати це положення.

3. Обговорення проблем з точки зору Співтовариства

Якщо внутрішній ринок стає реальністю, постачальник послуг не повинен мати сумніву щодо законодавства, яке застосовується до міжрегіонального біз­несу. При цьому треба мати на увазі два складові фактори: захист правоволо-

Рада Європи. Серії європейських договорів, № 153.

171

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України_________________

дільців повинен бути надійним, а послуги надаватися з максимальною еконо­мічною ефективністю.

Законом застосування має бути закон держави-члена, від якої походять по­слуги. Але при цьому закони держав-членів мали б бути узгодженими, щоб за­побігти відхиленням у торгівлі та щодо захисту правоволодільців. Традиційні правила країни з урахуванням різних змін, що сталися б у трансляційному ланцюгу, могли б узгоджуватися. Досвід покаже, чи ця модель може бути за­стосовною до використання прав постачальником послуг. Цей підхід взято з Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію.

Що стосується первинної трансляції, то Директива про ефірне мовлення че­рез супутник і кабельну ретрансляцію має справу тільки з супутниковим мов­ленням; питання щодо суперечності законів у разі земного мовлення або кабе­льної ретрансляції є справою держав-членів і можуть значно відрізнятися, що могло б створити перешкоди на внутрішньому ринку.

Щодо цифрового «розповсюдження» типу від точки до точки, то це питання подібне до випадку супутникової трансляції. Те, що послуги стануть доступни­ми в одній державі-члені, може мати наслідки в іншій, наприклад, поточна відеопослуга в одній державі-члені могла б практично бути доступною і в інших державах-членах.

Пропонування подібних послуг має бути врегульовано чіткими правилами ав­торського права і суміжних прав. Тут, як і будь-де, основний принцип має бути таким, що закон про застосування є законом держави-члена, з якої походять по­слуги. Та в сфері інтелектуальної власності цей принцип може застосовуватися тільки тоді, якщо існує узгодження відповідних прав водночас.

На міжнародному рівні пріоритет має надаватися узгодженню правил про захист авторського права і суміжних прав, які забезпечують високий рівень за­хисту. Конвенція Ради Європи встановлює важливий прецедент щодо застосу­вання закону країни, з чиєї території здійснюється мовлення. Це відповідає Бернській конвенції (Паризький акт 1971 р.) і Римській конвенції 1961 р.

Звісно, подібне вирішення у світовому масштабі було б бажане, але це стане можливим лише тоді, коли існуватиме відповідна угода з авторського права і суміжних прав, яка забезпечуватиме високий рівень захисту і достатні межі узгодження. Звісно, нині такої угоди не існує.

Правила Співтовариства про застосування зазначеного законодавства були б необхідними. Такі правила могли б існувати паралельно з системами механіз­мів Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію. Акт сповіщення міг би бути визначеним таким же шляхом на базі трансляції, ніж на базі одержання трансляції, яка здійснюється у Співтоваристві за його межами. Інші механізми повинні бути розглянуті або, принаймні, потрібні охо­ронні статті задля забезпечення захисту прав авторів і володільців суміжних прав. Такий підхід зазначений у Директиві про ефірне мовлення через супут­ник та кабельну ретрансляцію. j