1. Вступ

Авторське право і суміжні права традиційно використовувалися на терито­ріальній основі, тому закон про використання був законом країни, в якій захист здійснювався (охоплювалися такі питання, як передача прав, винятки та право контракту). Захист надається громадянам країни і відповідно до національного режиму поширюється на громадян інших країн, що є членами міжнародних кон-; ренцій, створених для національного розгляду. Таким чином, демонстрація філь­му підлягає закону країни, де демонстрація відбувається. Так само, якщо фільм транслюється, застосовуватиметься закон країни, де має місце трансляція.

[ 169

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

Супутникова трансляція ускладнила цю просту схему. Тому що один акт трансляції може поширюватися на кілька національних територій з різними пакетами правил.

Директива про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію вирішує це питання. Вона визначає, яка трансляція вважається для кожної окремої території, чий закон застосовуватиметься, коли відбуватиметься одер­жання сигналу, що не вважатиметься інтегральною частиною акта мовлення, яка матиме місце на кількох територіях одночасно.

В інформаційному суспільстві мережа може бути глобальною, бо потенційно, принаймні комунікації для громадського сектору, можуть мати місце де завгодно в світі. Тому повинно існувати практичне вирішення цього питання.

Необхідно встановити, який закон про інтелектуальну власність застосову­ється до трансляції типу від точки до точки, що відбувається в державах-чле­нах, і який закон застосовується до трансляції, яка має місце в країні третього світу. Рівень захисту, який наданий країнам третього світу, потребує того, щоб його враховували при проведенні політики Європейського Союзу стосовно узго­дження.

Права на інтелектуальну власність часто передаються, призначаються або надаються іншим володільцям. Контракти і право на контракт відіграють знач­ну роль щодо авторського права і суміжних прав. Традиційно прийнято в між­народному приватному праві, що учасники контракту вільно визначають пра­вила взаємовідносин, але ця свобода повинна розглядатися в світлі законодав­ства про інтелектуальну власність. В окремих державах-членах Співтовариства можливе більш точне регулювання окремих форм контракту, таких як контра­кти на видання книг та випуск аудіовізуальної продукції.

Треба визначити, який закон застосовується стосовно контрактів. Врахову­ючи, що сторони вільні вибирати закон застосування, ми повинні визнати, що закон країни, де використання твору має місце, визначатиме деякі з умов вико­ристання. Виникають питання, наскільки свобода сторін може бути обмеженою, чи подібні правила будуть необхідними та корисними.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. Бернська та Римська конвенції не забезпечують безпосереднього ви­рішення зазначених питань. Бернська конвенція не забезпечує належного на­ціонального режиму, що широко обговорюється.

Конвенція визначає, що автори повинні користуватися «правами, які нада­ються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, окремо наданими цією Конвенцією» (Стат­тя 5 (1)). Римська конвенція 1961 року із захисту суміжних прав визначає, що «національний режим надається відповідно до умов охорони і умов, які перед­бачають її обмеження, окремо застереженими цією Конвенцією» (Стаття 2 (2)).

Угода ТРІПС включає положення щодо національного режиму, яке є одна­ковим з положеннями у конвенціях, про які йшлося вище (Стаття 3).

Правило, що закон, який застосовується до актів використання, є законом країни, де відбувається захист, є очевидним і не входить до конвенцій, крім одно­го випадку, а саме, статті 14^bis (2) (а) Бернської конвенції, де зазначено, що «визначення осіб, які мають авторське право на кінематографічний твір, зберіга­ється за законодавством країни, в якій запитується охорона». З'ясування цього

170

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

необхідне тому, що конвенції дозволяють визначати володіння правами на ці твори на національному рівні. Тому необхідно було відповісти на питання, що станеться, коли захист прав у країні, де запитується охорона, відрізняється від захисту прав у країні, де створено твір.

Нарешті, існує Європейська конвенція з авторського права і суміжних прав у сфері міжрегіональної супутникової трансляції, підписана 11 травня 1994 ро­ку. Ця конвенція Ради Європи визначає порядок застосування національного режиму таким же чином, як і Директива про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію¹⁴.