Принципи терапії мітохондріальних хвороб:

• уникнення довгого голодування та багатовуглеводної їжі;

• кетогенна дієта (60% енергії – жир) + янтарна кислота (особливо при недостатності піруватдегідрогенази в дефектах 1 комплексу);

• уникнення тривалих великих фізичних навантажень;

• у критичних станах – введення метіленового синього в разовій дозі 2 мг/кг;

• адекватне застосування, рідини та електролітів;

• своєчасне та ефективне лікування лихоманки;

• ефективне лікування епілепсії;

• L-карнітин (дози по 50-100-200 мг/кг/добу, під контролем його рівня при лактат-ацидоз)і;

• бікарбонат натрія (можливий перітонеальний діаліз), при недостатності ПДГ – ацетат натрія;

• діхлорацетат (дози по 15 мг/кг/добу до 150 мг/кг/добу) з метою блокування інактивації піруватдегідрогенази і зниження рівня лактату (при цьому можливий розвиток тіамінової недостатності або поліневропатії при тривалому застосуванні);

• кофермент Q10 двічі на день по 4-5 мг/кг/добу (наприклад, при MELAS, KSS);

• рібофлавін 4 рази на день по 3-20 мг/кг/добу – (наприклад, при недостатності 1 комплекса);

• вітамін К₃ (менадіон) по 1 мг/кг/добу або 0,4 мг/кг/добу філоквінона разом з 50-60 мг/кг/добу вітаміну С при дефектах 1 комплексу;

• сукцинат натрію по 6 г/день – при недостатності ПДГ і дефектах 1 комплексу;

• тіамін по 25-100 мг/кг/добу;

• альфа-ліпоєва кислота по 5-50 мг/добу;

• токоферол (вітамін Е) по 100-300-1000 мг/добу;

• біотин 20 мг/добу.

Граф логічної структури теми

"Мітохондріальні захворювання"

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 7.

Хвороби зі спадковою схильністю

Тема: Загальна характеристика мультифакторіальних

захворювань. Визначення генетичної схильності.

Заходи профілактики.

Основні питання:

1. Мультифакторіальні хвороби.

Визначення поняття. Загальна характеристика.

2 Значення спадкової схильності у загальній патології людини.

2. Моногенні та полігенні форми хвороб

зі спадковою схильністю.

3. Механізми розвитку хвороб із спадковою схильністю.

5. Спадково обумовлені патологічні реакції на дію зовнішніх

факторів.

6. Заходи профілактики.

Мультифакторіальні хвороби – це хвороби, розвиток яких визначається взаємодією спадкових факторів та факторів зовнішнього середовища.

Будь-яка фенотипічна ознака, як нормальна, так і патологічна, є результатом взаємо­дії генотипу і факторів навколишнього середовища. Залежно від ступеня внеску геноти­пу і середовищних факторів у формування патологічних ознак, всі хвороби людини умовно можна розділити на три групи.

1. Перша група — це спадкові хвороби, обумовлені зміною генотипу. Вплив зовнішнього середовища є одним із факторів клінічного полі­морфізму цієї групи хвороб, але саме захворювання строго детерміноване спадковістю.

2. Друга група — неспадкові хвороби, визначувані переважно середовищем (травми, опі­ки, інфекції). Від генотипу, проте, залежить сприйнятливість організму до інфекційних хвороб, швидкість репарації, результат захворювання та інші фактори.

3. Середнє положення між цими протилежними за своєю етіологією групами захворю­вань посідають мультифакторіальні хвороби, або хвороби зі спадковою схильністю. Це група захворювань, що виникають у осіб з певним генотипом під дією про­вокуючих факторів зовнішнього середовища.

Гени схильності — це мутантні алелі, які сумісні з народженням і життям у постнатальному періоді, але за певних несприятливих умов можуть сприяти розвитку того чи іншого захворювання. Залежно від природи провокуючих факторів такі гени можна розділити на гени детоксикації (запускаються певним екзогенним фактором) і гени-тригери, які обумовлюють патологічний процес тільки при поєднанні в організмі низки несприятливих умов.

Спадкова схильність до захворювання може визначатися моногенно або полігенно.

• Моногенна схильність пов'язана з патологічною мутацією одного гена (гени детокси­кації), який виявляється фенотипово тільки під дією певного провокуючого фактора зовнішнього середовища. Прикладом можуть бути генетично обумовлені патологічні реакції на медикаменти (фармакогенетичні реакції) і фактори зовнішнього середовища (екогенетичні реакції).

• Полігенна спадкова схильність визначається поєднанням мутантних алелей кількох генів. Для розвитку захворювання необхідні накопичення генів схильності більше пев­ного порогового значення і провокуюча дія факторів зовнішнього середовища.

Як пра­вило, гени схильності — це генетично поліморфні рецесивні алелі, кожний з яких окремо не є патологічним і не призводить до розвитку хвороби. Гени схильності у різних людей часто відрізняються однонуклеотидними замінами . Однонуклеотидний поліморфізм може призводити до невеликих функці­ональних відмінностей відповідних білків і визначати різний ступінь схильності до за­хворювання.

У розвитку захворювання один або кілька генів можуть відігравати провідну роль (гени-кандидати), а інші створюють сприятливий генетичний фон.