1990 Р. Прийняла “Декларацію про державний суверенітет Ук

раїни”, яка започаткувала процес відродження державотворчої

традиції в Україні. Цей документ проголошував: право україн

ської нації на самовизначення і створення в існуючих кордонах

власної держави; самостійність України у вирішенні будь яких

державних питань; недоторканність території УРСР в існуючих

кордонах; захист і рівність усіх форм власності; нейтральність,

позаблоковість, принцип поділу влади на законодавчу, вико

навчу та судову; пріоритет норм міжнародного права і загально

людських цінностей у законодавстві.

Після цього, розвиваючи ідеї “Декларації про державний

суверенітет”, ВР УРСР 2 серпня 1990 р. прийняла Закон “Про

економічну самостійність УРСР”, за яким проголошено самос

тійність регулювання грошового обігу і запровадження націо

нальної грошової одиниці, національної митниці, власність

народу республіки на всі її національні багатства і прибутки,

рівність різних форм власності, повна господарська самостій

ність і свобода підприємництва. У грудні 1990 р. було прийня

то Закон “Про пріоритетність соціального розвитку села та аг

ропромислового комплексу в народному господарстві Украї

ни”. Прийняття цих двох законів фактично означало

встановлення контролю республіканського керівництва над

318

усіма секторами економіки України і виведення їх з підпоряд

кування Москві. 19 червня 1991 р. ухвалено концепцію нової

Конституції України.

Це були суттєві кроки на шляху до політичної незалежності.

Подібні процеси відбувались також і в інших радянських рес

публіках. Таким чином, на кінець 1990 р. СРСР опинився на ме

жі розвалу. Правлячі кола зробили дві спроби зберегти СРСР:

перша — у березні 1991 р. — перетворити Союз на федерацію,

при збереженні принципових особливостей радянської моделі,

хоча і в модернізованому вигляді; друга — у серпні 1991 р. — бу

ла здійснена консервативними силами і передбачала повернен

ня до необмеженої влади партії та командно адміністративної

системи. Обидві вони зазнали краху.

Референдум, проведений з ініціативи М. Горбачова 17 берез

ня 1991 р., містив питання про те, чи бажають громадяни жити

в оновленому СРСР. На це питання в Україні позитивно відпо

віли понад 70 % тих, хто взяв участь у референдумі. Водночас

було проведено і республіканський референдум, на якому на

питання “Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути у скла

ді СРСР на засадах “Декларації про державний суверенітет”,

позитивно відповіло понад 80 % громадян. У цілому ж по СРСР

референдум був визнаний таким, що засвідчив прагнення гро

мадян до збереження СРСР на нових засадах. Намагаючись

закріпити цей здобуток, М. Горбачов 25 квітня 1991 р. у Ново

Огарьово під Москвою підписав з керівниками 9 республік

СРСР заяву “9+1”, за якою республікам гарантувались певні

поступки при підписанні нового союзного договору, наміченого

на 20 серпня 1991 р. Проте консервативні сили вирішили зірва

ти цей крок і зберегти радянську систему без змін. У ніч на

19 серпня 1991 р., під час перебування М. Горбачова на відпо

чинку в Криму, у Москві було створено Державний комітет

надзвичайного стану (ГКЧП), який очолив віце президент

СРСР Г. Янаєв. До його складу увійшли ще 7 вищих державних

осіб (прем’єр міністр СРСР В. Павлов, голова КДБ СРСР

В. Крючков, міністр оборони СРСР Д. Язов, міністр внутріш

ніх справ Б. Пуго та ін.). ГКЧП заявив, що бере владу у свої ру

ки. В країні було запроваджено надзвичайний стан. Горбачова

блокували у Форосі і змусили заявити про його неможливість

виконувати свої обов’язки за станом здоров’я. Але ці дії не

319

знайшли підтримки у населення та більшості керівництва. 22

серпня заколотники були заарештовані, путч провалився.

У цій ситуації ВР УРСР 24 серпня прийняла “Акт проголо!

шення незалежності України” (“за” проголосувало 346 депута

тів, “проти” — 1). Цим документом проголошувалося віднов

лення незалежності України та створення самостійної Україн

ської держави — України. Територія України оголошувалася

неподільною та недоторканною. Водночас було прийнято рішен

ня про департизацію армії та правоохоронних органів, а 30 сер

пня — про заборону КПУ.

З метою посилення легітимності та законності набуття Украї

ною незалежності на 1 грудня 1991 р. був призначений Всеукра!

їнський референдум на підтвердження Акту проголошення не!

залежності України. На вибори прийшли 84 % громадян, з яких

за незалежність України проголосували 90,3 %. Водночас було

проведено вибори Президента України: з 5 кандидатів (Л. Крав

чук, В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, І. Юхновський, В. Гриньов)

перемогу здобув Л. Кравчук (за нього проголосувало 61,6 %).

321

Розділ

Україна

у 1991–2005 рр.

Україна у 1991–1994 рр.

Політичне будівництво. Головним завданням відродженої

Української держави було створення дієвої системи органів за

конодавчої, виконавчої та судової влади та розроблення націо

нального законодавства. Більшість з цих завдань вдалося вико

нати вже у перші роки відродження незалежності України.

24 серпня прийнято Закон “Про військові формування в Ук

раїні”, за яким всі воєнізовані структури, розміщені в Україні,

підпорядковувалися Верховній Раді України. Остаточного юри

дичного завершення формування національних збройних сил

набуло після прийняття 6 грудня 1991 р. Закону “Про збройні

сили України”.

8 жовтня 1991 р. прийнято Закон “Про громадянство Ук

раїни”.

4 листопада 1991 р. прийнято Закон “Про державний кордон

України”, за яким проголошувалася недоторканність кордонів

та порядок їх охорони і перетину. Створювалися прикордонні

війська.

15 січня 1992 р. — затверджено музику до Державного гім

ну. 28 січня 1992 р. — затверджено Державний прапор, а 19 лю

того 1992 р. прийнято постанову про малий Державний герб, го

ловним елементом якого став тризуб. Таким чином, Україна на

була всі державні атрибути.

25 березня 1992 р. створено Службу безпеки України.

До 1993 р. формування виконавчої, законодавчої та судової

гілок влади всіх рівнів було в основному завершено. Проте до

сить складною залишалася ситуація зі створення нової правової

15

бази — нові закони співіснували зі старими, радянськими. Бук

сувало прийняття нової Конституції. Не менш складною була і

соціально економічна ситуація в країні.

Економічні зміни. Основними завданнями в економіці були:

її роздержавлення, сприяння розвитку різних форм господарю

вання та конкуренції, залучення іноземних інвестицій, прива

тизація. Треба було також сформувати власну національну еко

номіку та подолати залежність від Росії.

Першим кроком на цьому шляху стало запровадження

10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання, які пе

ребували в обігу до серпня 1996 р., виконуючи функцію замін

ника повноцінної грошової одиниці. В середині 1992 р. Україна

вийшла з рубльової зони.

З’явились такі новації, як приватні підприємства різних типів

та приватна торгівля, яка на середину 1990 х років практично

витіснила державну. Всі форми власності були визнані рівноправ

ними.

Проте перехідний стан економіки, неготовність керівників

та простих працівників до нових умов господарювання, відсут

ність матеріальної бази та валютних резервів, які залишились

у Росії, викликали на початку 1990 х років економічну кризу,

яка, у принципі, була продовженням кризи, що переживав

СРСР в останні роки свого існування. Після розпаду СРСР Укра

їні дісталось у спадщину 35 % ВПК СРСР, застарілість устатку

вання становила 50 %. Негативом була також незавершеність

виробничих циклів у більшості галузей промисловості. Відбу

лось різке падіння промислового виробництва, була закрита

більшість промислових підприємств. Звичним явищем стало

безробіття. Лише впродовж 1994 р. більш ніж на чверть змен

шилося промислове виробництво в Україні. На стільки ж упав і

загальнодержавний доход.

У сільському господарстві давалися взнаки еродованість

ґрунтів та їх заболочення внаслідок меліоративних робіт, заста

рілість і недостатність сільськогосподарської техніки. Україна

виявилася нездатною забезпечити себе навіть сільськогосподар

ською продукцією (у 1994 р. було зібрано лише 33 млн т зерно

вих), оскільки колгоспна система розвалювалась, а нового спо

собу господарювання на селі не було створено. Продовжувала

зменшуватися кількість сільського населення та прискорився

322

процес його старіння. На споживчому ринку домінували ім

портні товари.

Значною проблемою розвитку економіки була залежність від

російських енергоносіїв, а також необхідність встановлювати

нові економічні зв’язки та звикати до нових економічних реа

лій. Усе це спричиняло стрімке зростання цін, зниження реаль

ної купівельної спроможності населення, гіперінфляцію і як

наслідок — зниження життєвого рівня населення України, а от

же — зростання невдоволення владою.

Зовнішня політика. Одразу ж після проголошення незалеж

ності України та її закріплення всенародним референдумом

1 грудня 1991 р. почалось визнання нашої держави на міжна

родній політичній арені. 2 грудня 1991 р. незалежність Украї

ни визнали Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 груд

ня — Литва та Латвія, 5 грудня — Росія, Аргентина, Болгарія,

Болівія та Хорватія, а 25 грудня — США. До кінця 1992 р. Ук

раїну визнало ще 64 держави. Таким чином, Україна стала

повноправним суб’єктом міжнародної політики. До середини

1990 х років з більшістю країн світу Україна встановила дип

ломатичні відносини. В Україні були відкриті дипломатичні

посольства понад 100 країн, водночас Україна створила власну

систему посольств, представництв і консульств за кордоном.

Основними принципами зовнішньої політики визначено: по

заблоковість, без’ядерність, добросусідство, багатовекторність.

Хоча останній принцип був фактично заперечений визначенням

двох країн (Росії та США) як стратегічних партнерів.

Першим кроком України на міжнародній арені було визначен

ня відносин з колишніми радянськими республіками та долі

СРСР. На нараді 7–8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі президент

України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин та Голова ВР Рес

публіки Білорусь С. Шушкевич підтвердили припинення існуван

ня СРСР та підписали угоду про створення Співдружності Неза

лежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. в Алма Аті декларацію

про створення СНД підписали керівники України, Російської Фе

дерації, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Молдови,

Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану.

30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та

співробітництва в Європі. Цього ж року вона стала членом Чор

номорського економічного співробітництва, членом Світового

323

банку з реконструкції та розвитку і членом Міжнародного ва

лютного фонду. Крім того, незалежна Україна отримала у спа

док від УРСР постійне членство в ООН та її структурних підроз

ділах.

14 січня 1994 р. Україна, США та Росія уклали угоду про ви

везення стратегічної ядерної зброї з території України, що спри

яло зростанню іміджу України на міжнародній арені.

8 лютого 1994 р. Україна почала співпрацювати з НАТО за

програмою “Партнерство заради миру”.

23 березня 1994 р. в Брюсселі між Україною та Євросоюзом

укладено договір про партнерство та співробітництво.

Таким чином, на 1994 р. Україна досягла визнання на між

народній арені як незалежна держава і повноправний суб’єкт

міжнародних відносин і почала реалізацію головних завдань

своєї зовнішньої політики.

Події 1994 р. Під тиском масового зростання невдоволення

населення різким погіршенням свого становища ВР України

17 червня 1993 р. прийняла Постанову “Про проведення всеук

раїнського референдуму щодо довіри (недовіри) Президенту та

ВР України”. Навесні 1994 р. відбулись вибори до ВР України,

на яких особливо багато голосів отримали ліві партії (КПУ, Сел

ПУ та СПУ), а лідер соціалістів О. Мороз став головою нового

складу ВР України. 26 червня 1994 р. відбулись також позачер

гові вибори Президента України, у яких на цю посаду претенду

вало 7 осіб (Л. Кравчук, Л. Кучма, О. Мороз, В. Лановий,

В. Бабич, І. Плющ, П. Таланчук). Жодний з кандидатів не зміг

набрати понад 50 % голосів виборців, і тому 10 липня відбувся

другий тур виборів, на якому переміг Л. Кучма.