0,5 Млн членів, 84 філії, 3208 читалень, 2065 театральних гур

тків, 1105 хорів, 140 духових оркестрів, 439 самоосвітніх гур

тків, 533 гуртки “Молодої Просвіти”. Значну допомогу у розвит

ку української культури в Галичині надавала УГКЦ на чолі

з митрополитом А. Шептицьким. 1931 р. у Львові Шептицький

заснував Церковний музей, якому передав 10 тис. предметів

з особистої колекції. На 1939 р. в Галичині УГКЦ мала 4400

церков, 127 монастирів, 5 духовних семінарій, Богословську

академію, 9 періодичних видань.

Становище українських земель

під владою Румунії

Румунія у 1918 р. захопила Бессарабію, Буковину та Сміт

щину на Закарпатті. На цих землях проживало близько 1 млн

українців, що становило 7 % населення Румунії. З 1919 р. до

1928 р. тут діяв військовий стан. Було ліквідовано самовряду

272

вання громад. Усі посади зайняли румуни. Румунську мову ого

лосили державною. На румунську мову переведено всі геогра

фічні назви і назви населених пунктів, імена і прізвища. Були

знищені всі україномовні школи та інші навчальні заклади, за

боронено ввезення україномовної друкованої продукції та вжи

вання української мови у громадських місцях.

Спроби українців звільнитися з під влади Румунії (Хотин

ське повстання 1919 р. та Татарбунарське повстання 1924 р.)

зазнали поразки. Проте вони змусили румунську владу перегля

нути свою політику щодо українців. На це вплинув також при

хід до влади в Румунії ліберальних сил та певна стабілізація її

економіки. Тому у 1927–1937 рр. у політиці Румунії щодо укра

їнців відбулась певна лібералізація. Ще в 1926 р. було формаль

но дозволено українську освіту. У 1927 р. припинено утиски що

до української культури. У 1928 р. скасовано дію військового

стану. Почалося створення українських громадських організа

цій. Зокрема, в Північній Буковині виникли молодіжні органі

зації — товариства “Чорноморря”, “Запорожжя”, “Залізняк”,

спортивне “Мазепа”, студентське “Зоря”, культурно спортивне

“Буковина”. У 1927 р. в Північній Буковині була створена єди

на легальна українська політична партія — Українська націо

нальна партія (УНП), яка видавала газету “Рада” та брала

участь у парламентських виборах (у 1928 р. УНП провела 2 пос

лів і 1 сенатора в румунський парламент). Нелегально діяли

осередки ОУН (місцевий провід ОУН очолювали О. Забачин

ський, С. Никонович, Іван та Петро Григоровичі, Л. Гузар та

ін.). У 1929 р. було створено напівлегальну організацію “Визво

лення”, яка мала прорадянську спрямованість і виступала за

приєднання Буковини та Бессарабії до СРСР. Велике значення

для збереження самосвідомості українців та розвитку україн

ської культури мала діяльність видатної письменниці О. Коби

лянської.

Проте у 1937 р. період лібералізації припинився, оскільки

в Румунії встановилася профашистська диктатура. Відновився

військовий стан. Були проведені два судові процеси над члена

ми ОУН. Конституція 1938 р. позбавила українців громадян

ських прав, посилилась румунізація.

В економічному плані українські землі постійно залишалися

сировинним та аграрним додатком Румунії. Аграрна реформа

273

1921 р. збільшила панські землі і зменшила селянські наділи.

Найкращі землі діставалися румунським колоністам. Коопера

тивний рух був практично знищений.

Становище українських земель

під владою Чехословаччини

Чехословаччина захопила Закарпаття, де проживало

455 тис. українців. Чехословаччина була однією з найдемокра

тичніших країн міжвоєнної Європи. Тому тут не існувало такої

репресивної політики щодо українців, як у Польщі та Румунії.

Закарпаття було сировинним та аграрним додатком Чехо

словаччини, і сюди також переселялися чеські колоністи. Але

не було утисків щодо приватної ініціативи українців в еконо

мічній сфері. Вони були рівноправними громадянами, і тому

мали ті самі права, що і чехи. Чеська держава також фінансу

вала діяльність українських вищих навчальних закладів на

своїй території (Українського вільного університету в Празі та

Сільськогосподарської академії в Подебрадах). Навчання у по

чаткових школах та ряді гімназій Закарпаття здійснювалось

українською мовою. Не чинилося перешкод для створення та

діяльності українських культурно просвітніх установ. Було

припинено мадяризацію. Проте українці Закарпаття не могли

повною мірою скористатися всіма перевагами свого становища

внаслідок внутрішньої боротьби між окремими суспільно полі

тичними течіями, а тому, незважаючи на автономний статус

Закарпаття, досить пізно підійшли до ідеї політичної незалеж

ності.

Українці Закарпаття поділялись на чотири суспільно полі

тичні течії, що протистояли одна одній: 1) русофіли (“Общество

Духновича”) вважали русинів частиною російського народу і

хотіли приєднатись до Росії у разі повалення в ній влади біль

шовиків; 2) “мадярони” (вважали русинів окремою національ

ністю і прагнули приєднати Закарпаття до Угорщини); 3) кому

ністи (входили до Компартії Чехословаччини, визнавали на

лежність русинів до української нації, але виступали за

приєднання до УРСР); 4) українофіли (за об’єднання всіх укра

їнців у незалежній Українській державі). В Закарпатті діяли

274

осередки ОУН, до яких належала більшість українофілів. Ліде

ром українофілів був Августин Волошин.

29–30 вересня 1938 р. підписано Мюнхенський договір, за

яким національні меншини, що проживали в Чехословаччині,

отримували широку автономію. Закарпаття 11 жовтня 1938 р.

отримало статус автономної республіки. Був створений уряд ав

тономії, який спочатку очолив А. Бродій, але невдовзі його змі

нив А. Волошин.

За віденським арбітражем (2 листопада 1938 р.) південну час

тину Закарпаття з Ужгородом і Мукачевим віддали Угорщині.

Тому столицею Карпатської України став Хуст.

Наприкінці 1938 р. утворилося Українське національне

об’єднання, яке на виборах 12 лютого 1939 р. отримало 92 % го

лосів. На підставі цих виборів новий Сейм Закарпаття 15 берез

ня 1939 р. проголосив самостійність Карпатської України. Було

також затверджено президента республіки (ним став А. Воло

шин), герб (ведмідь на червоному півполі, а на іншому півполі

синьо жовті смуги і тризуб з хрестом), синьо жовтий прапор і

гімн (“Ще не вмерла Україна”), державна мова — українська.

Ще наприкінці 1938 р. почалося створення національних зброй

них сил (“Карпатська Січ”), які нараховували 2 тис. вояків.

Проте це були незначні сили, тому Угорщина 15 березня 1939 р.

здійснила захоплення Закарпаття. “Карпатська Січ” вела геро

їчні бої з угорською армією. Найтрагічніші бої відбулися на

Красному Полі під Хустом (“Другі Крути”) — 1600 юнаків на чо

лі з учителем Голотою та січовики полковника Колодзінського

на добу затримали угорську армію. Окремі бої на території За

карпаття з угорськими військами велися до кінця травня

1939 р. Частина вояків “Карпатської Січі” прорвалась до поль

ського кордону, але їх там заарештували і розстріляли. Уряд

Карпатської України емігрував до Румунії.

276

Розділ

Україна в роки

Другої світової війни

Радянсько'німецький пакт 1939 р. та поділ

західноукраїнських земель між СРСР

та Німеччиною у 1939–1940 рр.

23 серпня 1939 р. між Німеччиною та СРСР було укладено

пакт Ріббентропа–Молотова (про ненапад на 10 років). Таємний

додатковий протокол передбачав поділ Східної Європи на ра

дянську та німецьку сфери впливів по лінії річок Нарев–Віс

ла–Сян та північному кордону Литви. Відповідно західноукра

їнські землі потрапляли у зону радянської окупації.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня

СРСР оприлюднив ноту, в якій заявлялось, що СРСР “бере під

свій захист життя і майно населення Західної України і Захід

ної Білорусії”. Цього ж дня війська Українського фронту Черво

ної армії під керівництвом Тимошенка почали займати ці тери

торії. До кінця вересня окупацію Польщі було завершено. 28 ве

ресня 1939 р. у Москві укладено Договір про дружбу і кордон

між СРСР та Німеччиною (радянсько німецький кордон вста

новлено по річках Сян і Західний Буг).

26–28 жовтня 1939 р. відбулось засідання Народних зборів

Західної України, на якому було прийняте звернення про кло

потання щодо входження Західної України до складу СРСР і

возз’єднання з УРСР. Це було схвалено V позачерговою сесією

ВР СРСР (1–2 листопада 1939 р. ) і на позачерговій ІІІ сесії

ВР УРСР 14 листопада.

28 червня 1940 р. СРСР висунув Румунії ультиматум повер

нути Бессарабію і Північну Буковину. Цього ж дня Південна

група радянських військ під командуванням Жукова зайняла

10

ці землі. 2 серпня 1940 р. ВР СРСР прийняла закон про вклю

чення Північної Буковини (створено Чернівецьку обл.) та пів

денної частини Бессарабії (створено Ізмаїльську обл.) до складу

УРСР.

Таким чином, завершилось об’єднання майже всіх україн

ських земель. Населення УРСР зросло на 8,8 млн осіб і на сере

дину 1941 р. становило 41,6 млн осіб, а територія — 565 тис. кв.

км. Поза межами України залишились Крим, Закарпаття та

частина Закерзоння.

Радянська політика в Західній Україні дістала назву радяні

зація і відбувалась у два етапи.

Спочатку зміни проводились так, щоб прихилити місцеве ук

раїнське населення до нової влади: 1) ліквідовано польський

державний апарат; 2) конфісковано землі великих землевласни

ків і за їх рахунок збільшено селянські наділи; 3) націоналізова

но промисловість і торгівлю; 4) проголошено українізацію осві

ти та її безкоштовність; 5) на українську мову переведено пресу

і книгодрукування; 6) введено систему соціального забезпечення

(безкоштовна медицина, оплачувані відпустки, пенсії, підвище

но зарплатню); 7) 8 годинний робочий день (замість 13–14 го

динного).

На другому етапі радянізації було взято курс на повну інте

грацію нових територій до радянської системи: 1) репресії про

ти свідомої частини українців (до червня 1941 р. із Західної Ук

раїни було депортовано 10 % населення); 2) ліквідовано всі по

літичні партії та громадські організації; 3) почалась підготовка

до ліквідації УГКЦ; 4) примусова колективізація (до середини