12 Тис. Осіб і ще 20 тис. Дістали попередження. Було також по

силено закон 1939 р. про сільськогосподарський податок, за

яким тепер оподатковувалися кожна тварина, кожне дерево та

плодовий кущ. Це призвело до масового вирубування фрукто

вих дерев і зменшення кількості худоби та птиці у селянських

господарствах.

Наслідком непродуманого курсу радянського керівництва

щодо сільського господарства був голод 1946–1947 рр. Його

причини крились як у вищезгаданій політиці радянської влади

щодо сільського господарства, так і були обумовлені наслідками

війни та природними факторами.

Зима 1945–1946 рр. на більшості території України виявила

ся малосніжною, що призвело до загибелі 20 % посівів зерно

вих, а весна і літо були посушливими. Тому врожайність зерно

вих оцінювалась у 3,8 центнера з гектара. Низькою була і вро

жайність інших сільськогосподарських культур. Натомість

Москва встановила для України завищений план хлібозаготі

вель на 1946 р. — 340 млн пудів зерна, а влітку збільшила його

до 362 млн пудів. Українське партійне керівництво не лише

схвалило цей план, а й вимагало від керівництва колгоспів по

вернення боргів за минулі роки. Спроби деяких голів колгоспів

приховати частину врожаю, аби не допустити голоду, прирівню

вались до “саботажу”. Лише у 1946 — на початку 1947 р. до кри

мінальної відповідальності за ці дії було притягнуто 1,6 тис. ке

рівників колгоспів. Водночас лише у листопаді 1946 р. за зби

рання колосків на колгоспних ланах були засуджені 2,3 тис.

селян. Але, незважаючи на посилення репресій, план хлібозаго

291

тівель було виконано лише на 62,5 %. По суті, з України вика

чано всі продуктові запаси і насіннєвий матеріал. Почався го

лод, який охопив більшість території України, за винятком за

хідних областей. Лише за даними загсів УРСР у 16 східних,

а також в Ізмаїльській та Чернівецькій областях у 1946 р. по

мерли 282 тис. осіб, у 1947 р. — 520 тис. осіб. На травень 1947 р.

було зареєстровано близько 1 млн осіб хворих на дистрофію.

Водночас СРСР здійснював величезні поставки зерна до східно

європейських країн, які стали на шлях соціалізму.

Хрущов, як перший секретар ЦК КП(б)У, змушений був

звернутися до Сталіна з проханням про надання республіці до

помоги. Допомога була надана у вигляді позики на 60 тис. т зер

на та 140 млн крб для налагодження безплатного харчування

населення, але Хрущова замінили на посаді керівника республі

ки на Л. Кагановича. Вже у жовтні 1947 р. Каганович звітував

Сталіну про виконання плану хлібозаготівель в Україні на

101,3 %. На кінець четвертої п’ятирічки сільське господарство

України в цілому не змогло перевищити рівень 1940 р.

Радянізація Західної України

З відновленням радянської влади в Західній Україні була

поновлена і політика її інтеграції до радянської системи (так

звана радянізація). Головні напрями цієї політики: індустріа

лізація, колективізація, культурна революція та знищення

інакомислячих.

Уже в 1945–1946 рр. у Львові запрацювали заводи телеграф

ної апаратури, сільськогосподарських машин, електролампо

вий, інструментальний та ін. З 1949 р. розпочав роботу завод ав

тонавантажувачів. Загалом до кінця 1940 х років у західноук

раїнських областях було відбудовано або створено 2,5 тис.

великих та середніх промислових підприємств. Задля приско

рення процесів індустріалізації, а водночас і русифікації, лише

до Львова прибуло 14 тис. робітників та 2 тис. інженерів з ін

ших регіонів СРСР. Відбувався активний розвиток сировинних

галузей промисловості. Значні поклади природного газу було

розвідано в районі Дрогобича. У 1948 р. завершено будівництво

найбільшого в Європі магістрального газопроводу Даша

292

ва–Київ, а з 1951 р. цей газопровід доведено до Москви. Були

відбудовані старі й відкриті нові нафтові свердловини. У

1947–1948 рр. почалась експлуатація Львівсько Волинського

кам’яновугільного басейну.

Швидкими темпами здійснювалась і друга генеральна лінія

радянізації Західної України — колективізація. На 1950 р. тут

були створені (примусово) 7190 колгоспів, які об’єднали 98 %

селянських господарств. Колективізація супроводжувалася де

портаціями всіх, хто чинив опір або просто не вписувався у ра

дянську модель. Загалом були виселені понад 200 тис. осіб. На

томість у сільську місцевість прибуло 15 тис. спеціалістів та

1,5 тис. політпрацівників з Росії або зі Східної України, які по

сіли ключові місця в управлінні аграрним сектором.

Культурна революція призвела до істотного збільшення час

тки освіченого населення. Кількість учнів у загальноосвітніх

школах сягнула 1,2 млн, а кількість шкіл — 6,5 тис. На 1950 р.

на західноукраїнських землях працювало 24 вищих навчаль

них закладів, у яких навчалися 34 тис. студентів, і 110 спеці

альних навчальних закладів (близько 29 тис. учнів). Але систе

ма освіти перетворилася на головний механізм русифікації регі

ону. Більшість викладачів призначили з Росії.

Важливим напрямом радянізації була і боротьба з інакомис

лячими, яка у Західній Україні стала особливо гострою внаслі

док практичної відсутності тут прибічників радянської влади і

неприйняттям радянського способу життя. Тут діяла розгалу

жена мережа націоналістичного підпілля ОУН та УПА. Ці орга

нізації до початку 1950 х років здійснили 14,5 тис. диверсій і те

рактів, внаслідок яких загинули до 30 тис. представників радян

ської влади та військових. Збройний опір УПА тривав до початку

1950 х років, а в окремих місцях до середини 1950 х років. Аби

придушити цей опір, влада вдавалася до репресивних дій (масо

ві розстріли, облави, депортації) та до переселення у Західні об

ласті УРСР росіян.

Впливовою силою у Галичині була УГКЦ, яку після смерті у

1944 р. митрополита А. Шептицького очолив Й. Сліпий. Незва

жаючи на заяви керівництва УГКЦ про лояльність щодо радян

ської влади, вже у березні 1945 р. видається постанова про лікві

дацію цієї церкви. У квітні 1945 р. заарештовано найвищих ієрар

хів УГКЦ, а 8–10 березня 1946 р. на Львівському соборі

293

проголошено про приєднання УГКЦ до РПЦ. У 1949 р. відбулось

приєднання УГКЦ у Закарпатті до РПЦ. Проте більшість греко

католицького духовенства та віруючих не визнала цього об’єднан

ня, і тому УГКЦ продовжила діяльність у підпіллі до свого віднов

лення у 1990 р. і дістала назву катакомбної Церкви.

На початок 1950 х років усі завдання, які ставила радянська

влада у своїй політиці в Західній Україні, були реалізовані.

У краї створили великий промисловий комплекс. На селі при

ватного господаря замінила колгоспна система. Було проведено

перетворення в культурній сфері та знищено опозицію. Отже,

радянізація Західної України була завершена і вона повністю

інтегрувалась до радянської системи. Звичайно, авторитет ра

дянської влади серед місцевого населення так і залишився не

значним, але опозиційні настрої були приховані і не висловлю

валися відкрито.

Участь України у роботі

міжнародних організацій

За радянської влади вся зовнішньополітична діяльність Ук

раїни функціонувала під диктовку Москви і була лише при

криттям її колоніального статусу. Входження УРСР до різних

міжнародних організацій у повоєнний період було продиктова

не прагненням Сталіна збільшити вплив СРСР у цих структу

рах. Він, зокрема, хотів, аби кожна радянська республіка отри

мала місце в ООН. З огляду на це в негайному порядку в УРСР

були створені ознаки державності (прапор, герб, у 1946 р.

РНК УРСР перетворили на Раду Міністрів УРСР, утворено 25

міністерств, підпорядкованих уряду республіки, зокрема і Мі

ністерство закордонних справ). Усі ці кроки нічого не давали

Україні в плані реальної незалежності, але принаймні нагадува

ли на міжнародній арені про існування такої країни, як Украї

на, була створена власна дипломатична школа, набувався досвід

діяльності на міжнародній арені.

У 1945 р. УРСР стала однією з країн засновниць ООН. Пер

шим віце головою Підготовчої комісії ООН з розроблення по

рядку роботи першої сесії Генеральної Асамблеї ООН був народ

ний комісар закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. Він же

294

став головою Першого комітету (з політичних питань і безпеки)

першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна стала членом

Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах

біженців і переміщених осіб та інших структурних підрозділів

ООН, а в 1948 р. була обрана як непостійний член до Ради безпе

ки ООН.

До 1950 р. Україна стала членом 12 міжнародних організа

цій, а в 1951–1958 рр. набула членства ще у 16 міжнародних ор

ганізаціях та їх органах. Зокрема, у 1948 р. Україна стала ініці

атором створення Всесвітньої організації охорони здоров’я. У

1948 р. вступила до Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої

метеорологічної організації, Міжнародного союзу електрозв’яз

ку тощо. Україна також взяла участь у Паризькій мирній кон

ференції, на якій були підписані мирні договори з колишніми

союзниками Німеччини. У 1948 р. Україна брала участь у підго

товці та підписанні Дунайської конвенції про судноплавство на

Дунаї.

У перше повоєнне десятиліття було підписано ряд міжнарод

них договорів, які остаточно визначили кордони України.

29 червня 1945 р. в Москві укладено радянсько чехословаць

кий договір, за яким до УРСР відходило Закарпаття. 21 січня

1946 р. створено Закарпатську область УРСР.

16 серпня 1945 р. укладено радянсько польський договір, за

яким Польща визнала приєднання Західної України до УРСР і

встановлення радянсько польського кордону вздовж Західного

Бугу і на схід від Сяну.

У лютому 1947 р. підписано радянсько румунський договір,

за яким Румунія відмовилась від своїх претензій на Буковину,

а також визначено морський кордон і визнано належність

о. Зміїного до УРСР.

Зі становищем українців на міжнародній арені у перші пово

єнні роки пов’язана ще одна подія. 9 вересня 1944 р. голова

РНК УРСР Хрущов та голова Польського комітету національ

ного визволення підписали угоду про взаємну евакуацію укра

їнського населення з території Польщі до УРСР і польського на

селення з території УРСР до Польщі. У 1944–1946 рр. до Поль

щі були переселені 800 тис. поляків, а до УРСР — 500 тис.

українців. Але на території Польщі залишилось ще понад

150 тис. українців. Тоді 29 березня 1947 р. політбюро ЦК ПОРП

295

під головуванням Гомулки ухвалило рішення про насильниць

ку депортацію українського населення у Західні та Північні ра

йони Польщі з обов’язковим розпорошенням серед польського

населення. Ця акція, яка дістала назву “операція Вісла”, була

проведена у квітні–травні 1947 р.