1920–1921 Рр. Тривала боротьба орієнтованих на унр підрозді

лів Ю. Тютюнника на Волині, 20 тисячної повстанської армії

Махна на Катеринославщині та інших дрібніших підрозділів.

Всього на 1921 р. в Україні діяло 200–250 повстанських загонів.

Тому більшовики витрачали величезні сили на боротьбу проти

повстанського руху українських селян. Здійснювали масові

репресії: проводили розстріли, було створено 18 концтаборів,

через які пройшли 30 тис. осіб. Проте всі ці дії радянської вла

ди в Україні лише посилили антибільшовицькі настрої та загос

трили загальну економічну кризу, одним з наслідків якої був го

лод 1921–1923 рр.

Голод 1921–1923 рр. охопив 5 губерній Південної та Східної

України. Його причиною була посуха та неврожай, але велику

роль у його посиленні та тривалості відіграла політика радян

ської влади. У селян примусово вилучали останній хліб, що

прирікало їх на вимирання. Натомість вилучене у селян зерно

продавали за кордон, й на одержані кошти закуповували

зброю, промислове обладнання та різні речі для вищого партій

ного керівництва. В Україні в ці роки голодувало від 4 до 7 млн

осіб, з яких померло 1,5–2 млн. Лише 16 січня 1922 р. Москва

визнала факт голоду в Україні і погодилася на надання голоду

ючим гуманітарної допомоги від міжнародних організацій. До

помогу надали Американська адміністрація допомоги (АРА),

яка передала 180,9 млн пайків та Червоний Хрест (12,2 млн

пайків). Для порівняння, радянський орган допомоги голодую

чим Допомгол надав 383 тис. пайків. Проте основна маса всієї

допомоги йшла до голодуючих районів Поволжя. Антилюдя

ний характер радянської влади виявився і в тому, що вона ви

249

рішила зіграти на людському горі — голод був використаний

для боротьби з Церквою та привласненні її майна. Церкву зви

нуватили у відмові допомогти голодуючим (хоча провідники

різних конфесій пропонували свою допомогу) і під цим приво

дом було проведено закриття низки культових споруд при од

ночасному їх пограбуванні, знищенні предметів культу та реп

ресіях щодо духовенства.

З метою остаточного завершення інтеграції радянських рес

публік у 1922 р. було вирішено негайно утворити єдину радян

ську державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік

(СРСР). Існувало дві основні концепції створення СРСР — авто

номістська (Сталін, Зинов’єв, Каменєв, Дзержинський, Орджо

нікідзе) і федералістська (Ленін, Троцький, Раковський, За

тонський). Перша передбачала приєднання всіх радянських

республік до Росії як автономних районів, друга — об’єднання

радянських республік на рівноправних началах і при збережен

ні широкого внутрішнього самоуправління кожної з республік.

Спочатку гору взяла ідея автономізації, яку особливо наполег

ливо проводив Сталін. Але Раковський, довідавшись про це,

звернувся до Леніна. Останній, у свою чергу, звернувся з лис

том до учасників з’їзду, на якому вирішувалось це питання.

У своєму листі Ленін піддав різкій критиці ідею автономізму.

Оскільки Ленін мав більший авторитет, то учасники з’їзду

прийняли його концепцію створення союзної держави на прин

ципах федерації.

10 грудня 1922 р. у Харкові на VII Всеукраїнському з’їзді

рад була схвалена Декларація про утворення СРСР. З’їзд за

кликав приєднатися до неї й інші радянські республіки. Для

цього в Москві працював І з’їзд Рад СРСР, на якому 30 грудня

1922 р. затвердили Декларацію про створення СРСР і виробили

Союзний договір. На ІІ з’їзді Рад СРСР у січні 1924 р. затвер

джено І Конституцію СРСР. У 1925 р. на її основі було створено

Конституцію УСРР, яка фактично дублювала загальносоюз

ну — тенденція, характерна для всього законодавства УСРР.

Треба зазначити, що федералістська концепція, на принципах

якої було затверджено створення СРСР, досить швидко була

підмінена автономістською суттю. Вся повнота влади зосереди

лась у Москві, а в компетенції союзних республік залишилися

в основному питання соціальної, культурної та освітньої сфер.

250

Натомість зовнішня політика, армія та силові структури, ви

пуск грошей, законодавство та інші важливі складові політики

також зосередились у Москві. Тому після входження УСРР до

складу СРСР можна вести мову про остаточну втрату Україною

ознак політичної незалежності та її повернення до складу мо

дернізованої Російської імперії, тільки вже радянської —

СРСР. Єдиним позитивним наслідком встановлення радянської

влади було припинення бойових дій на території України з кін

ця 1921 р.

Причини переходу до непу

та зміст нової економічної політики

На початку 1921 р. особливо гостро стала відчутною згуб

ність подальшого дотримання політики “воєнного комунізму”:

країна була охоплена селянськими повстаннями, робітничими

виступами, активізувались антирадянські політичні сили, від

новилася можливість зовнішнього втручання, була цілковито

розвалена економіка, не вистачало практично всіх товарів та

продовольства. Все це загрожувало більшовикам втратою влади

в країні. Відповідно постала негайна потреба зміни внутрішньо

політичного курсу. Зробивши належні висновки, лідер росій

ських більшовиків В. Ленін вирішив змінити внутрішню полі

тику радянської влади.

Питання відмови від політики “воєнного комунізму” вперше

було обговорене на Пленумі ЦК РКП(б) 24 лютого 1921 р., про

те викликало гостру дискусію. Лише 15 березня 1921 р. X з’їзд

РКП(б), після придушення Кронштадтського повстання, яке

власне і змусило учасників з’їзду ухвалити реалістичне рішен

ня, прийняв постанову “Про заміну продрозкладки натураль

ним податком”. Це означало відмову від викачування макси

мальної кількості зерна з селян за безцінь і проведення закупів

лі у селян зерна за ринковим цінами. Подальші кроки на

шляху відміни політики “воєнного комунізму” були зроблені

на Всеросійській продовольчій нараді в червні 1921 р., на якій

уперше новий політичний курс був названий новою економіч

ною політикою (неп). Остаточно ж перехід до непу затвердив

9 серпня 1921 р. РНК РРФСР. До кінця 1921 р. визначилися і

251

головні складові непу, які полягали у поверненні до окремих

елементів ринкової економіки. Не відміняючи монополії держа

ви на володіння великими промисловими підприємствами, час

тину середніх та дрібних промислових підприємств почали зда

вати в оренду приватним особам, а державні підприємства пере

водили на госпрозрахунок. Селянам передавали у приватну

власність значні земельні площі. Відновлювалися грошові від

носини та приватна торгівля. Значну роль в оздоровленні фі

нансової системи СРСР відіграв український економіст М. Вла

димиров, який у 1922 р. був відкликаний до Москви і очолив

проведення грошової реформи, яка успішно закінчилась на по

чатку 1924 р. За його ініціативи в обіг замість інфляційних па

перових “радзнаків” були випущені забезпечені золотом бан

ківські білети — червінці, які перетворилися на одну з найміц

ніших валют світу. Була також відмінена обов’язкова трудова

повинність, оплату праці перевели з натуральної у грошову

форму. Всі ці дії сприяли швидкому виходу економіки з кризи

та досягненню нею довоєнного рівня. У 1923 р. скінчився

голод.

В Україні впровадження непу мало свою специфіку. Еконо

мічний ефект від заміни продрозкладки продподатком став від

чутним в Україні лише у 1922 р., оскільки продподаток мав стя

гуватися, починаючи із врожаю 1921 р., тобто у 1922 р., нато

мість у 1921 р. залишався в силі закон про продрозкладку, хоча

її обсяги і були зменшені на 20 %. Отже, в Україні неп запрова

дили на рік пізніше, ніж у Росії, тобто у 1922 р. Це було викли

кано і запеклим опором республіканського партійного керів

ництва щодо непу, а також через опір комнезамів на місцях і го

лод. Лише після проведення заміни керівництва КП(б)У, яке з

1923 р. очолив Е. Квіринг, а з 1925 р. вірний служака Й. Сталі

на Л. Каганович, курс на неп, проголошений центральним ке

рівництвом більшовицької партії, почав впроваджуватись і

в УСРР. Головними його складовими були реформи у промисло

вості та сільському господарстві.

У процесі реалізації політики непу в промисловості України

були здані в оренду 5200 підприємств, а націоналізовані підпри

ємства об’єднані у госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок оз

начав фактичну економічну самостійність трестів: відтепер во

ни самі шукали постачальників сировини та ринки збуту своєї

252

продукції, формували фонд зарплати та вели всі економічні опе

рації. Замість галузевих главків управління державними про

мисловими підприємствами перенесли на місця — були створе

ні трести. В Україні трести на середину 1920 х років об’єднали

більшість державних промислових підприємств. Так, шахти

Донбасу об’єднані в трест “Донвугілля”, металургійні заводи

Донецько Криворізького басейну — в трест “Південсталь”, залі

зорудну промисловість — у Південнорудний трест, хімічну про

мисловість — у три трести (“Коксобензол”, “Хімвугілля” та

“Склосода”), підприємства харчової промисловості об’єднано в

“Цукротрест”, “Бахсіль”, “Маслотрест” тощо. Підприємства,

що об’єднувались у трести, втрачали економічну, а часто і юри

дичну самостійність та цілковито підпорядковувалися керівно

му органу тресту, тобто перетворювались на монопольні об’єд

нання. Для закупівлі сировини, координації торговельних опе

рацій та збуту продукції були створені синдикати, а для

укладення торговельних угод та найму робочої сили — біржі.

Велась активна реконструкція старих та будівництво нових за

водів та інших промислових підприємств. Так, в УСРР за роки

непу було збудовано 32 великі заводи сільськогосподарських

машин і Україна перетворилася на головну базу радянського

машинобудування для сільського господарства. Саме в Україні

в 1921 р. був створений перший радянський трактор (на Кічка

ському машинобудівному заводі під Олександрівськом), а у