Буржуазні реформи 60–70'х років XIX ст.

Селянська реформа 1861 р. стала початком серії реформ, про

ведених Олександром ІІ у 60–70 х роках XIX ст., що охопили

практично всі сфери життя і були покликані модернізувати Ро

сійську імперію.

Оскільки головним поштовхом до реформ була поразка

у Кримській війні, то однією з перших стала військова реформа.

У 1864 р. відбулася реорганізація військового міністерства, що

сприяло ефективнішому керівництву збройними силами. Для

полегшення оперативного керівництва військами та створення

можливостей для швидкої мобілізації, країну поділили на

15 військових округів, кожний з яких мав власну управлінську

вертикаль. Три з них — Одеський, Київський та Харківський бу

ли створені в Україні. У січні 1874 р. було затверджено новий

статут про військову повинність: військову повинність мали від

бувати чоловіки всіх станів, що досягли віку 20 років. Термін

служби зменшувався з 25 років до 6 років в армії та 7— на фло

ті. Термін служби для осіб з вищою та середньою освітою стано

вив від 6 місяців до 1,5 року. Таким чином, створювався масовий

навчений резерв, що давало можливість у разі війни мобілізува

ти велику армію. Для підвищення військової підготовки створю

валася система військових навчальних закладів (училища, ка

детські корпуси, інститути та академія). Було також проведено

переозброєння армії (гладкоствольну зброю замінено на нарізну,

а вітрильний флот — на паровий, введено нові типи гвинтівок,

артилерії, почалося будівництво броненосців). До недоліків вій

ськової реформи належали: збереження тілесних покарань і спе

ціальних закритих військових судів, віддання переваги дворя

нам при заміщенні офіцерських посад, звільнення від військової

служби так званих інородців, духовенства, представників панів

них класів та віруючих неправославних конфесій.

У 1860 х роках була проведена фінансова реформа. У 1860 р.

засновано Державний банк, який здійснював кредитування тор

говельних і промислових операцій. Чітко визначалася прибут

кова та видаткова частини державного бюджету і кошторисів

окремих відомств (1862). Законом від 1 січня 1865 р. створюва

лися місцеві органи Державного контролю — контрольні пала

ти, що посилило державний контроль за фінансовою сферою.

147

Загалом фінансова реформа сприяла впорядкуванню та центра

лізації фінансової системи.

У 1863 р. проведено реформу освіти. Цього року затвердили

новий університетський статут, який відновлював автономію

університетів: відтепер керівництво справами вищих навчаль

них закладів доручалось університетській раді, а керівництво

справами факультетів — факультетським радам, які утворюва

лися з представників професорсько викладацького складу уні

верситетів; встановлювалася виборність керівних посад в уні

верситетах. 14 липня 1864 р. було видано “Положення про по

чаткові народні школи”, за яким з дозволу влади можна було

відкривати приватні початкові школи. 19 грудня 1864 р.

з’явився новий статут гімназій та прогімназій, за яким середня

школа ставала безстановою. Термін навчання в гімназіях стано

вив 7 років і самі гімназії були поділені на класичні та реальні.

У класичних переважало вивчення класичних мов, і вони готу

вали молодь до вступу в університети. Натомість у реальних

училищах переважало вивчення точних наук, і після їх закін

чення можна було вступити лише до технічних навчальних зак

ладів. До проблемних аспектів освіти належали її висока вар

тість та відсутність вищих навчальних закладів для осіб жіночої

статі. Останню проблему вдалося частково вирішити внаслідок

створення у 1870 х роках Вищих жіночих курсів, програми

яких дублювали університетські і більшість їх викладацького

складу належала до університетських викладачів.

Судова реформа, проведена у 1864 р., була найпослідовні

шою з усіх реформ цього періоду. Вона створювала структуру

судів загальної юрисдикції: сенат (мав статус верховного каса

ційного суду) — судові палати — окружні суди — з’їзди миро

вих суддів — мирові судді. Суд ставав безстановим, незалеж

ним; гарантувалась незмінність суддів та судових слідчих, рів

ність усіх громадян перед законом; змагальність, відкритість,

гласність судового процесу та участь у ньому адвокатів і при

сяжних. Проте і ця реформа не була позбавлена недоліків. Так,

зберігались закриті військові суди, окремі суди для селян (во

лосні) та духовенства (церковні). Політичні справи розглядали

ся спеціальними закритими судами. Мирові судді, як правило,

обирались із числа дворянства. Було встановлено майновий

ценз, а також ценз грамотності та осілості для присяжних.

148

Цензурна реформа почалася з ліквідації створеного в роки

царювання Миколи І Бутурлінського комітету, який забороняв

видання будь якої підозрілої друкованої продукції. Було вирі

шено послабити цензурний контроль. Як наслідок, у квітні

1865 р. були видані “Тимчасові правила для друкування”, від

повідно до яких скасовувалася цензура для оригінальних творів

обсягом понад 10 друкованих аркушів та для перекладних обся

гом понад 20 аркушів. Фактично цензура зберігалася лише для

літератури масового характеру та періодики. Було збережено

також церковну цензуру.

Важливе значення мала також реформа місцевого самовря!

дування, проведена у 1864–1870 рр., яка складалася з земської

та міської реформ.

1 січня 1864 р. Олександр ІІ підписав “Положення про гу

бернські та повітові земські установи”, відповідно до якого за

проваджувались нові виборні органи місцевого самоврядуван

ня — повітові та губернські земства. Виконавчими органами

земств були повітові та губернські управи, які обирались на три

роки. У компетенції земств був ремонт шляхів місцевого зна

чення, організація медичної допомоги, пожежної служби, бу

дівництво та утримання шкіл, страхування майна тощо. Зага

лом земства відіграли важливу роль у розвитку освіти, благоус

трою та медичного забезпечення населення. Вони також стали

центрами консолідації ліберальних сил. Недоліком земської

реформи була підконтрольність земств царській адміністрації,

відсутність загальнодержавного координаційного центру

земств; вибори до земств відбувалися за високим майновим

цензом, що позбавляло більшість населення доступу до цих ус

танов. Земська реформа не поширювалась на національні око

лиці Російської імперії, до яких було зараховано і Правобереж

ну Україну. Тут земства почали створюватися лише з 1911 р.

Проведена у 1870 р. міська реформа призвела до запроваджен

ня у містах виборних органів місцевого самоврядування — місь

ких дум. Думи обирали на 4 роки, їх очолювали міські голови.

У компетенції дум були охорона здоров’я, освіта, благоустрій

міст, організація торгівлі, пожежної служби, утримання закла

дів культури, в’язниць та військових казарм. Головним недолі

ком цієї реформи був високий майновий ценз при виборах до дум,

що позбавляло участі в них більшість міського населення, та ціл

149

ковита залежність від представників царської адміністрації. Не

існувало також загальнодержавного парламенту, що звужувало

права громадян та обмежувало самоврядування в цілому.

Незважаючи на свою незавершеність та недоліки, буржуазні

реформи 60–70 х років XIX ст. сприяли демократизації життя

та переходу Російської імперії на капіталістичний шлях розвит

ку. Почав зростати культурний та освітній рівень населення.

Були подолані різні зловживання у військовій та фінансовій

сферах, удосконалене судочинство, визнана рівність громадян

незалежно від їх станової належності.