1925–1927 Рр., кинувши гасло “Геть від Москви! Дайош Євро

пу!” Він закликав українських письменників наслідувати не ро

сійську, а західноєвропейську літературу. За це його було підда

но гострій критиці і позбавлено можливості працювати.

Музика і театр. Загальне пожвавлення культурного життя не

оминуло і музичної творчості та театру. Плідно працювали такі

визнані композитори, як Б. Лятошинський, Л. Ревуцький,

К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий. У 1926 р. було засно

вано Київський симфонічний оркестр. У 1925–1926 рр. створе

но театри опери та балету у Харкові, Києві та Одесі. В Києві бу

ла заснована хорова капела “Думка”. У 1922 р. (за іншою версі

єю — у 1918 р. ) Л. Курбас створив у Києві свій славнозвісний

театр “Березіль”, який робив сміливі постановки українських

класиків та сучасних режисерів. Повернулися з еміграції та від

новили свою театральну діяльність в радянській Україні М. Са

довський та П. Саксаганський. Формувалось нове покоління ді

ячів українського театру (А. Бучма, Г. Юра, Н. Ужвій, О. Вату

ля, Ю. Шумський).

257

Образотворче мистецтво. Продовжували діяльність пред

ставники старшого покоління М. Бойчук (засновник власної

художньої школи — бойчукістів), К. Трохименко, Ф. Кричев

ський, І. Їжакевич та формувалася нова зміна (В. Касіян,

А. Петрицький та ін.). Соціалістичний реалізм співіснував у

їх творчості з елементами авангарду та інших творчих на

прямів.

Кіно — належало до нових жанрів мистецтва, але незважаю

чи на це, швидко розвивалось. Цьому сприяла загальна доступ

ність кіномистецтва і особливе сприяння кінематографу з боку

радянської влади, хоча зворотним боком цієї турботи була його

швидка політизація. Та, незважаючи на це, українські кіномит

ці (І. Кавалерідзе, В. Гардш, О. Алещенко, О. Довженко, І. Сав

ченко) створили справжні шедеври, частина з яких увійшла до

золотого фонду світового кінематографу (наприклад, фільм

О. Довженка “Арсенал”). У Києві наприкінці 1920 х років було

створено велику кіностудію.

Церковне життя. Загальна лібералізація життя в роки непу

сприяла відродженню також і релігійного життя. 14 жовтня

1921 Р. Всеукраїнська православна церковна рада скликала

І Всеукраїнський православний собор, на якому було проголо

шено створення Української Автокефальної Православної Цер

кви (УАПЦ). До 1924 р. УАПЦ вже мала до 2 тис. парафій.

УАПЦ одразу ж опинилась у скрутному становищі, оскільки

проти неї виступила РПЦ та радянська влада, яка небезпідстав

но вважала УАПЦ однією з опор українського національного

відродження. До того ж під час голоду 1921–1923 рр. у церков

було вилучено майже все майно. Але сильні релігійні настрої се

ред населення України змусили владу вдатись не до відкритих

репресій, а до розколу самих віруючих. Влада інспірувала ство

рення різних дрібних і лояльних щодо влади церков, наприк

лад: Нової Православної (обновленської) Церкви або “Живої

Церкви”; Української Синодальної Церкви, створеної у 1923 р.;

Братського об’єднання українських автокефальних церков,

створеного у 1925 р. Ці церковні організації не здобули особли

вої популярності серед віруючих, але вносили безлад і анархію

в релігійне життя, чим давали радянській владі ґрунт для кри

тики Церкви та боротьби з нею.

258

УСРР (УРСР) у 1929–1938 рр.

Встановлення тоталітарного режиму

в СРСР. Репресії

21 січня 1924 р. помер В. Ленін. Головними претендентами

на владу після його смерті були Л. Троцький, Л. Каменєв,

Г. Зинов’єв та Й. Сталін. У 1924 р. Сталіну вдалося відсторо

нити від керівництва найбільшого конкурента та другу за впли

вовістю після Леніна особу в партії Л. Троцького. На XIV з’їзді

ВКП(б) (грудень 1925 р.) з партії виключили Г. Зинов’єва та

Л. Каменєва. Було також проведено знищення їхніх прибічни

ків у партійному та державному керівництві. Проте на цьому

репресії не припинились. Вони лише змінили свою спрямова

ність та масштаби — знищивши головних претендентів на вла

ду, Сталін почав планомірне знищення (“чистку”) всіх ешелонів

партії та заміну її складу на нових, особисто відданих йому осіб.

Головною опорою Сталіна стали прокуратура, суд і особливо

ВЧК (перейменована у 1922 р. на ДПУ, а у 1934 р. на НКВС).

Завданням цих органів було засудження та знищення всіх, хто

міг хоча б на рівні думок виступати проти сталінського режиму.

У 1934 та 1937 рр. відбулось дві хвилі “чисток”. Під приво

дом боротьби з контрреволюцією 5 грудня 1934 р. вийшла пос

танова ВЦВК про посилення кримінальної відповідальності

(розгляд кримінальних справ у термін не більший 10 днів, без

участі сторін, відхилення клопотань про помилування, негайне

виконання вироку). Основним елементом репресій стали судові

процеси, на яких судили одразу групу осіб. Аналогічні процеси

відбувались і в Україні.

Так, у 1928 р. відбулась так звана Шахтинська справа (судо

вий процес над керівництвом вугільною промисловістю й тех

нічною інтелігенцією Донбасу), за якою лише в Україні засуди

ли близько 1 тис. осіб. А вже наступного, 1929 р., відбулася

пов’язана із цією справа так званого Харківського центру (в ан

тирадянській діяльності звинуватили та засудили кілька десят

ків керівників промислових підприємств Східної та Південно

Східної України). Остаточне ж знищення старих висококва

ліфікованих кадрів керівників промислових підприємств і

259

технічної інтелігенції України відбулось під час судового проце

су 1930 р. над так званою Промисловою партією (за цією спра

вою було засуджено понад 2 тис. осіб). Завдяки цим діям Сталін

подолав опір керівників промисловості своєму курсу на соціа

лістичний штурм у цій галузі.

У січні 1930 р. відбувся судовий процес над “Спілкою визво

лення України” — СВУ (45 засуджених, з них 2 академіки,

11 професорів, 2 письменники).

У червні 1930 р. проведено суд над ще однією міфічною анти

радянською організацією “Контрреволюційною організацією

в сільському господарстві України” (знищено групу керівників

сільського господарства).

У 1931 р. відбувся процес над “Українським національним

центром” (засуджено 50 визначних українських учених, зокре

ма М. Грушевського та М. Яворського). М. Грушевський завдя

ки своїй світовій славі не міг бути так просто знищений. Тому

його не розстріляли, але він опинився під домашнім арештом,

його вивезли до Москви із забороною повертатися в Україну, а в

1934 р. М. Грушевський помер за загадкових обставин. Одразу

ж після цього знищили створену ним історичну школу, а його

твори заборонили.

У березні 1933 р., у розпал голодомору, з метою перекладен

ня із себе відповідальності у цій трагедії Сталін інсценував спра

ву 75 службовців наркоматів землеробства і радгоспів України,

Білорусі та Північного Кавказу. Їх звинуватили в тому, що вони

прищеплювали худобі у колгоспах чуму, і це викликало її масо

вий падіж. У науково дослідних установах України за цією

справою заарештували 270 професорів аграрників.

Не обійшли репресії і національні меншини, що проживали

в Україні. Так, вже у 1931 р. відбувся процес над міфічною

“Польською військовою організацією”, яка начебто за підтрим

ки польської розвідки готувала антирадянське повстання

в УСРР та її приєднання до Польщі. Із середини 1930 х років по

силились репресії проти кримських татар.

Друга хвиля репресій прокотилася після пленуму ЦК ВКП(б)

на початку 1937 р., на якому заарештували М. Бухаріна та О. Ри

кова. 31 липня 1937 р. затверджено наказ про арешт 269 тис.

осіб., з яких 76 тис. одразу ж розстріляли. Це був своєрідний план

винищення інакомислячих, який швидко перевиконали (один з

260

небагатьох випадків справжнього перевиконання, запланованого

в СРСР). Особливо багато репресованих серед вищого керівництва

було у 1937–1938 рр. — цей період дістав назву “єжовщина” за

прізвищем тодішнього керівника НКВС Єжова. У грудні 1938 р.

Єжова (якого також репресували) на посту керівника НКВС змі

нив Л. Берія, але політика НКВС не змінилася, хоча масштаби

репресій дещо зменшились. Не менш ніж центральне керівниц

тво, постраждало від репресій і республіканське керівництво,

зокрема і в УСРР (1936 р. назву республіки змінили на УРСР). Із

1933 р. до 1938 р. внаслідок репресій склад КП(б)У зменшився на

266,3 тис. осіб, тобто наполовину. Заарештували і згодом розстрі

ляли Х. Раковського, В. Затонського, О. Любченка та інших ви

щих партійних керівників УСРР. Із 62 членів ЦК КП(б)У були

репресовані 55, із 11 членів Політбюро — 10, із 5 кандидатів

у члени Політбюро — 4, всі 9 членів Оргбюро. Був повністю зни

щений штаб КВО на чолі з І. Якіром, а також значна частина ке

рівництва Харківського військового округу на чолі з І. Дубовим

(1937 р.). Загальна кількість репресованих в Україні керівних

кадрів армії перевищувала 10 тис. осіб.

Тривали показові судові процеси над міфічними антирадян

ськими організаціями. Загалом із 1930 р. до 1941 р. в Україні

було “розкрито” понад 100 різних антиурядових організацій,

а загальна кількість репресованих за цими справами становила

близько 333 тис. осіб, не враховуючи репресованих серед прос

того селянства та представників національних меншин.

Таким чином, розправившись із опозицією, Сталін вже на

прикінці 1920 х років перетворився на диктатора і прагнув до

зміцнення тоталітарного режиму. Тому головними напрямами

його внутрішньої політики стали індустріалізація, колективіза

ція та культурна революція, завдяки яким він хотів створити

слухняне суспільство, позбавлене власних інтересів і повністю

віддане інтересам держави, а фактично — самого Сталіна.

Індустріалізація (комуністичний

штурм у промисловості)

Курс на індустріалізацію проголосили ще на XIV з’їзді

ВКП (б) (грудень 1925 р. ). На XV з’їзді (грудень 1927 р. ) затвер

261

дили І п’ятирічний план на 1928/9–1932/3 рр. У травні 1929 р.

XI Всеукраїнський з’їзд рад затвердив І п’ятирічний план в Ук

раїні, головним принципом якого був пріоритет державного

плану над ринком та “ножиці цін”. На практиці політика “но

жиць цін” означала їх завищення на промислову продукцію при

штучному заниженні на продукцію сільського господарства,

що уможливлювало перекачувати гроші з останнього на розви

ток промисловості. Завдяки цьому, а також посиленому дер

жавному фінансуванню планувалося збільшити виробництво

промислової продукції впродовж першої п’ятирічки на 37,7 %

(реально було досягнуто зростання на 15,7 %). Фактично пере

хід до індустріалізації означав відмову від політики непу, але

оскільки останній був проголошений самим Леніним, то Сталін

не міг відкрито заявити про відмову від ленінської політики.

Тому офіційно індустріалізацію оголосили останньою фазою

непу.

Остаточний перехід до політики індустріалізації відбувся у

1929 р., а тому цей рік дістав назву “рік великого перелому” (ця

термінологія була запозичена зі статті Сталіна у “Правді” від

7 листопада 1929 р., у якій проголошувався курс на надіндус

тріалізацію). 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову

“Про реорганізацію управління промисловістю”. Основною лан

кою управління було оголошено підприємства замість трестів.

Вони втратили економічну самостійність і перейшли під кон

троль загальносоюзних наркоматів. Загальне керівництво роз

витком промисловості здійснювала Вища рада народного госпо

дарства (ВРНГ).

Головними галузями розвитку у І п’ятирічку визначили

електроенергетику та машинобудування. За першу п’ятирічку

були збудовані Штерівська та Зуївська ДРЕС, Київська № 2,

Криворізька, Чугуївська, Північнодонецька, Кам’янська та

Дніпровська ГЕС. Саме в електроенергетиці був перевиконаний

план І п’ятирічки (одержано 936 тис. кВт замість запланованих

924 тис. кВт).

У машинобудуванні реконструювали: Харківський трактор

ний завод, комбайновий завод у Запоріжжі, Луганський парово

зобудівний, кіровоградський завод “Червона зірка”, київський

“Ленінська кузня” та ряд інших. В Україні були збудовані такі

потужні гіганти машинобудування, як “Запоріжсталь”, “Кри

262

воріжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпроспецсталь”, трубопрокатні

заводи в Маріуполі, Нікополі та Харцизьку. Створені підпри

ємства кольорової металургії (Дніпровський алюмінієвий завод

і завод “Укрцинк”). Проте замість запланованих 6,6 млн т ви

плавки чавуну в Україні було виплавлено тільки 3,9 млн т, тоб

то 59 % від плану.

Третьою за показниками була вугільна галузь. За І п’ятиріч

ку в Україні збудували 54 шахти, але замість запланованих

204 млн т вдалось видобути лише 156 млн т вугілля.

На початку 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконан

ня І п’ятирічки за 4 роки і 3 місяці. 1933 р. почали розглядати

як перший рік ІІ п’ятирічки (1933–1937). Проте Сталін змуше

ний був зменшити завдання для приросту в промисловості на

ІІ п’ятирічку та дозволити певні економічні стимули. Зокрема,

у 1934 р. скасували карткову систему, а в 1935 р. — межу у за

робітній платі і ввели премії у грошовій формі. Але економіка

переорієнтовується на військові рейки. На ВПК йшло 43,4 %

усіх капіталовкладень.

1938–1942 рр. — ІІІ п’ятирічка (через війну не була заверше

на) — остаточно утвердилась перевага в розвитку промислових

галузей групи “А”. У 1940 р. прийнято закон про заборону само

вільної зміни місця праці та введено 7 денний робочий тиждень.

Відновлено мілітаризацію економіки. За роки ІІ п’ятирічки в Ук

раїні збудували 25 доменних печей, з них 4 — найбільші у світі.

Лише у 1940 р. було видобуто 94 млн т вугілля і вироблено

12,4 млрд кВт год електроенергії. На кінець 1940 р. Україна да

вала 50,5% загальносоюзного видобутку вугілля, 64,75%— ча

вуну, 48,8 % — сталі, 67,65 % — залізної руди, 25,7 % — елек

троенергії. Значну роль у цьому зростанні відіграли позаеконо

мічні методи стимулювання праці. До останніх належали: а)

боротьба зі “шкідниками” та репресії — цим робітників залякали

і змусили працювати фактично задарма; б) використання рабської

праці в’язнів ГУЛАГу; в) соціалістичні змагання. Соцзмагання

поділялись на ряд напрямів, серед яких особливе поширення мав

стаханівський, ізотовський рух та рух багатоверстатників.

11 травня 1932 р. забійник горлівської шахти “Кочегарка”

Ізотов у газеті “Правда” розповів, як він навчив своїй професії

10 молодих робітників. Кожне підприємство дістало завдання

підготувати своїх Ізотових.

263

У ніч на 31 серпня 1935 р. забійник О. Стаханов на шахті

“Центральна Ірміно” застосував метод поділу виробничих опе

рацій між забійником і кріпильником і за зміну вирубав

102 т вугілля, або в 14,5 раза більше норми. 8 вересня він нару

бав 175 т, а 18 вересня — 227 т. Стаханівський рух дав підстави

у 1936 р. збільшити норми виробітку. З’явилась система припи

сок (так звані “олівцеві стахановці”).

Рух багатоверстатників був організований у ІІ п’ятирічці

парторганізаціями харківських верстатобудівного та трактор

ного заводів. Суть — один робітник одночасно мав обслуговува

ти кілька верстатів.

Загалом індустріалізація призвела до перетворення України

на промислово аграрну країну, істотного зростання робітничого

класу та прискорила урбанізацію. Україна посіла 2 місце в Єв

ропі з виплавлення чавуну, 3 — з виробництва сталі, 4 місце

у світі — з видобутку вугілля. Внаслідок індустріалізації в Ук

раїні було створено потужний промисловий комплекс, з’яви

лись нові галузі промисловості. Негативним моментом індустрі

алізації було те, що Україна продовжувала залишатись пере

важно сировинною базою, розвивалась переважно важка

промисловість і натомість не вистачало товарів народного спо

живання, розвиток промисловості здійснювався за рахунок

сільського господарства і без врахування економічної доціль

ності та інтересів населення України.

Колективізація.

Голодомор 1932–1933 рр.

Метою колективізації було встановлення контролю над най

більшою групою населення — селянством і збільшення його екс

плуатації.

Проведення колективізації в Україні почалось ще в роки

непу, але спочатку мало добровільний характер. У грудні

1927 р. XV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на колективізацію, але

її знову планувалося проводити поступово, як процес добровіль

ної кооперації.

Узимку 1927–1928 рр. відбулась хлібозаготівельна криза (се

ляни відмовлялись здавати хліб за заниженими цінами). У січ

264

ні 1928 р. Сталін їздив у Сибір, де зібрав хліб за допомогою сили і

вирішив поширити цей метод на всю країну. Головною перешко

дою на цьому шляху були заможні селяни. Їх оголосили класови

ми ворогами — куркулями. У квітні 1929 р. Сталін закликав до

ліквідації куркульства як класу. Почалось масове відбирання

майна у куркулів, а їх самих розстрілювали або депортували у Си

бір (ці процеси дістали назву розкуркулення). Лише за 1929 р. бу

ло розкуркулено 33 тис. селянських господарств.

У червні 1929 р. були запроваджені обов’язкові завдання із

хлібозаготівель, а пленум ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 р. прого

лосив курс на суцільну колективізацію. Її планувалося закінчи

ти наприкінці 1931 — на початку 1932 рр. Але Генсек КП(б)У

Косіор заявив, що в Україні колективізацію буде виконано дос

троково (до осені 1930 р. ). Із середини січня до початку березня

1930 р. в Україні відбувалась перша хвиля примусової колекти

візації. Причому колгоспи почали усуспільнювати не лише зем

лю, а й худобу і навіть птицю. Це викликало опір селянства. До

червня 1930 р. було зафіксовано 1,5 тис. терактів проти пред

ставників влади, почались збройні виступи селян, а загальна

кількість селянських виступів у 1930 р. становила 40 тис.

Сталін не чекав такої реакції селянства і був змушений піти

на тимчасові поступки, аби виграти час для направлення у сіль

ську місцевість достатньої кількості військ. Тому 2 березня

1930 р. “Правда” публікує статтю Сталіна “Запаморочення від

успіхів”. У ній вождь звинувачував у “перегинах” при проведен

ні колективізації місцеву владу і казав, що процес колективіза

ції має бути добровільним. Використовуючи цю поступку, до

осені 1930 р. з колгоспів вийшла половина господарств.

Проте, накопичивши сили, Сталін перейшов у другий наступ

на селянство. Другий етап колективізації почався з осені 1930 р.

і характеризувався поєднанням економічних та позаекономіч

них засобів впливу на тих, хто відмовлявся вступати до колгос

пів зі стимулюванням самих колгоспів. Колгоспники діставали

податкові пільги, а одноосібники обкладалися великим подат

ком. На допомогу колгоспам були створені машинно тракторні

станції (МТС), які забезпечували колгоспи сільськогосподар

ською технікою, відповідними фахівцями. До кінця 1932 р.

в УСРР створили 592 МТС, які обслуговували половину колгос

пів. У 1930 р. заборонили приватну торгівлю, і тому селянам ні

265

куди було дівати надлишки продуктів. Посилилось розкурку

лення тих, хто не йшов у колгоспи. Був вигаданий новий термін

“підкуркульник”, під який підпадали навіть ті селяни, що

практично нічого не мали, але все одно не бажали вступати

у колгоспи. Внаслідок усіх цих дій до осені 1932 р. у колгоспи

вступило 70 % господарств.

7 серпня 1932 р. був прийнятий Закон “Про охорону майна

державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміц

нення соціалістичної власності”. Ним за розкрадання колгосп

ного майна передбачався розстріл або 10 років ув’язнення. При

чому кримінальна відповідальність наставала з 12 річного віку

і зазіханням на колгоспне майно вважалася навіть крадіжка

з колгоспного поля кількох колосків. Тому в народі цей закон

дістав назву “закон про п’ять колосків”.

У 1932 р. були запроваджені паспорти. Селяни їх не отрима

ли і таким чином були прив’язані до землі та фактично перетво

рилися на державних кріпаків. Задля остаточного підкорення

селянства радянське керівництво вирішило вдатися до найдієві

шого засобу — голоду.

Незважаючи на постійне зменшення врожайності, Сталін

встановив для України нереальний план хлібозаготівель —