1037–1038 Рр. В Києві на згадку про перемогу руських військ

над печенігами за велінням Ярослава Мудрого спорудили ка

федральний собор — Собор св. Софії. В XI ст. у Києві було зведе

но Золоті ворота, церкву Богородиці, Юріїв монастир, Іринин

ську та Успенську церкви; у Вишгороді — храм Бориса і Гліба;

в Чернігові — Спасо Преображенський собор; Софійські собори

у Новгороді та Полоцьку тощо. Споруди X–XI ст. характеризу

вались грандіозністю та багатим оздобленням, однак із посилен

ням феодальної роздробленості у XII ст. відбувається перехід до

переважно невеликих споруд внаслідок зменшення фінансових

можливостей. У цей період зведено Трьохсвятительську та Ми

хайлівську церкви і церкву Богородиці Пирогощої в Києві,

Юр’ївську церкву в Каневі, Борисоглібський та Успенський со

бори в Чернігові, собор Різдва Богородиці в Суздалі, Успен

ський собор у Володимирі Волинському, церкву Бориса і Гліба

у Гродно та ін.

Певною відмінністю вирізнялась архітектура Галицького

князівства — тут внаслідок наявності покладів будівельного ка

меню кам’яне будівництво було поширенішим і також був знач

но більшим вплив західноєвропейської архітектурної традиції.

Іконопис, мозаїка та фресковий живопис. Появі мозаїк,

фрески та іконопису на Русі сприяв перехід до християнства.

Давньоруське іконописне мистецтво характеризувалось наслі

дуванням візантійських канонів. Для нього були властиві наси

чені, переважно контрастні фарби. Головним сюжетом були об

29

рази Богоматері та святих. Відоме ім’я київського іконописця

Алімпія. Найвідомішими зразками іконопису Київської Русі є

вишгородська ікона Богоматері XII ст., ікона “Борис і Гліб”,

“Архангел” та ін.

Важливим елементом внутрішнього прикрашання будівель

в добу Київської Русі були мозаїки та фрески. Зразки фресково

го живопису збереглись у Софійському соборі Києва. Мозаїка

являла собою малюнок, викладений з різнокольорових шматоч

ків смальти. Аби надати малюнку більшої виразності, шматоч

ки смальти кріпилися під різним кутом. Це створювало ілюзію

об’ємності, вигляд такої мозаїки змінювався залежно від освіт

лення. До найвідоміших мозаїк, що збереглись від часів Київ

ської Русі, належать зображення Христа Вседержителя і Бого

матері Оранти у Софійському соборі та зображення Дмитра Со

лунського у Михайлівській церкві Києва.

31

Р о з д і л

Україна в другій

половині XIV — першій

половині XVII ст.

Захоплення українських земель

іноземними державами у XIV–XVI ст.

Захоплення українських земель Польщею. Відсутність за

конного наступника і розпад Галицько Волинської держави по

новили боротьбу за неї Польщі, Литви та Угорщини. У 1349 р.

поляки захопили Галич. Натомість Волинь лишилась за Лит

вою. До 1366 р. Польща також захопила Західну Волинь, а у

1434 р. — Західне Поділля.

Політика Польщі щодо України не вирізнялась толерантніс

тю. Поляки мали досить розвинену культуру, а тому не потребу

вали будь яких запозичень. До того ж вони були римо католи

ками, а українці — православними. Відповідно вони розпочали

репресії проти української культури і Православної Церкви. Ця

політика дістала назву політики полонізації та окатоличення.

На українські землі масово переселялись поляки.

У 1434 р. в Галичині було повністю ліквідовано рештки авто

номії, впроваджено суд та діловодство польською мовою, поси

лилось окатоличення. Всі державні посади могли обіймати ли

ше римо католики, тобто — переважно поляки.

Захоплення українських земель Угорщиною. У 1370– 1385 рр.

українські землі, що їх захопила Польща, згідно з династичною

угодою, потрапили під владу Угорщини, а з 1385 р. остаточно

перейшли до Польщі. За Угорщиною лишилось тільки Закар

паття (ним угорці володіли з невеликими перервами з другої по

ловини XI ст.). Тут проводилось окатоличення та мадяризація

3

населення, що полегшувалось через нечисленність українців

Закарпаття порівняно з населенням Угорщини і географічною

відрізаністю Закарпаття від решти етнічних українських зе

мель. Як наслідок, почалась консервація культурних і соціаль

них відносин, оформився особливий етнографічний тип — так

звані русини.

Молдавське князівство, яке виникло у 1359 р., підпорядку

вало собі населену українцями Буковину. Оскільки молдавани

також сповідували православ’я, то українці принаймні не за

знавали під їх владою релігійних утисків. До того ж до середини

XVII ст. офіційною мовою в Молдавському князівстві була дав

ньоруська. Проте з XVI ст. Молдавія потрапила під владу Ос

манської імперії, що посилило її економічну та культурну від

сталість і відрізаність від решти Європи.

Південна Україна. Після монголо татарської навали причор

номорські степи та Крим увійшли до складу Золотої Орди. Це

призвело до їх спустошення та перетворення в зону кочового

скотарства татарських орд. Лише Південний Крим продовжу

вав поступальний економічний розвиток, оскільки він перебу

вав під владою Візантійської імперії. Але в XIII ст. візантійці

були витіснені звідси генуезцями, які перетворили Південний

Крим на свою колонію, створили тут ряд міст (Кафа, Воспоро,

Чембало, Тана та ін.), які виступали головними осередками ре

месла і торгівлі та пов’язували даний регіон із Західною Євро

пою. Наприкінці XV ст. Османська імперія захопила Південний

Крим та чорноморське узбережжя між Дніпром і Дунаєм. Це

спричинило насильницьку ісламізацію населення, на ці землі

переселялись турки та інші народи.

Південна Україна та степовий Крим після розпаду Золотої

Орди увійшли до складу Кримського ханства. Воно існувало з

1440 х років до 1783 р. і перетворилось на джерело постійної

загрози для України. Кримські татари здійснювали напади на

українські землі починаючи з 1482 р., коли було спустошено чи

мало українських міст, зокрема і Київ. Татари здійснювали по

грабування України та забирали в полон місцеве населення.

Безперервність татарських навал призвела до спустошення

значних територій у Центральній Україні і до поступового від

ходу з них основної маси населення. У 1478 р. Кримське ханство

стало васалом Османської імперії.

32