Третє гетьманування Юрія Хмельницького (1667–1681).

Після зречення Дорошенка боротьба за Правобережну Україну

не припинилась. Туреччина не бажала втрачати цей регіон, і то

му призначила замість Дорошенка новим гетьманом Правобе

режної України Ю. Хмельницького, який був маріонеткою

в руках турків. Не маючи реальної влади і не розуміючи свого

народу, він остаточно деградував. Збільшував податки, а проти

непокірних здійснював каральні експедиції. Відзначався дедалі

зростаючою жорстокістю. Тому у 1681 р. самі ж турки відправи

ли Ю. Хмельницького назад до Стамбула (за іншою версією, йо

го стратили), а правобережним гетьманом призначили молдав

ського господаря Івана Дуку.

60

І. Дука виявився добрим правителем. Він почав заселяти

спустіле Правобережжя, гарантуючи переселенцям податкові

та інші пільги. Заохочував розвиток торгівлі та ремесел, відбу

довував міста. Як наслідок, Правобережна Україна почала

швидко відроджуватись. Проте така політика викликала зане

покоєння з боку Польщі, яка хотіла дочекатись повного спустін

ня України, сподіваючись, що тоді турки втратять до неї інтерес

і її вдасться легко повернути. Тому поляки виступили війною

проти Дуки, під час якої у 1683 р. його полонили і стратили.

Після цього гетьманів на Правобережній Україні не призна

чали, і тому 1683 р. вважається офіційною датою припинення

існування Правобережної Гетьманщини.

Лівобережна Гетьманщина

у 1663–1687 рр.

У червні 1663 р. гетьманом Лівобережної України був обра

ний Іван Брюховецький. Це обрання відбулось на Чорній раді

під Ніжином. Підтримали обрання І. Брюховецького і запо

рожці, яких він підкупив щедрим роздаванням викраденої

у Ю. Хмельницького скарбниці, та біднота, підкуплена вели

кими посулами та обіцянками І. Брюховецького. Але голов

ною силою, на яку спирався Брюховецький, була Москва. То

му він, ставши гетьманом, проводив промосковську політику.

Він був першим гетьманом, який їздив до Москви (1665) і там

уклав новий українсько московський договір (Московські

статті). Згідно з цим договором: 1) під контроль Москви пере

ходили всі українські міста, з яких стягувались податки на ко

ристь царя; 2) гетьман повинен був власним коштом утримува

ти московські війська в Україні; 3) кріпаків із Московщини,

що втікали в Україну, треба було повертати їх панам; 4) укра

їнським купцям заборонено вивозити до Московської держави

тютюн і вино, а також заборонено продавати хліб на Правобе

режну Україну і татарам; 5) вибори гетьмана мали відбуватись

у присутності представників царя, а обрана особа повинна бу

ла їхати для затвердження у Москву; 6) зв’язки з іншими дер

61

жавами мали відбуватися лише за згоди царя; 7) Православна

церква в Гетьманщині повинна була підпорядкуватись москов

ському патріарху; 8) гетьман позбавлявся права надавати міс

там самоврядування; 9) збільшувалась чисельність мос

ковських гарнізонів в українських містах; 10) їхні війська, ок

рім Києва, Ніжина, Чернігова та Переяслава, розміщувались

також і в інших українських містах; 11) розширено права мос

ковських воєвод на території Гетьманщини.

Московські статті 1665 р. і Андрусівський договір 1667 р.

посилили антимосковські настрої в Україні та невдоволення

Брюховецьким. Останній спробував відійти від союзу з Моск

вою, але пізно. На Лівобережжі у травні спалахнуло антимос

ковське повстання, в ході якого Брюховецького 8 (18) червня